Постанова № 44810892, 11.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 червня 2015 року 08:26 справа №826/4668/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс"доВідділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києвітретя особаОСОБА_1провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Деснянського РУЮ), за участю третьої особи - ОСОБА_1 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_1.), в якому просить: 1) визнати протиправними арешт на все майно постанова №28676775 від 15 вересня 2011 року; арешт на все майно постанова №42987297 від 26 травня 2014 року; в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартира загальною площею 70,8 м2, житлова площа 40,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; 2) зобов'язати відповідача звільнити з-під арешту майно: квартира загальною площею 70,8 м2, житлова площа 40,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4668/15; закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 15 травня 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач та третя особи своїх представників до суду не направили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представників відповідача та третьої особи, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 15 травня 2015 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 від 10 березня 2015 року №34691508 на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови ВДВС Деснянського РУЮ про арешт майна боржника від 15 вересня 2011року №28676775 та постанови ВДВС Деснянського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 травня 2014 року №42987297.

Позивач вважає неправомірним накладення арешту на майно ОСОБА_1 в частині квартири АДРЕСА_1 у місті Києві, оскільки ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", як іпотекодержатель має першочергове право на задоволення вартості предмету іпотеки своїх вимог, переважно перед іншими кредиторами.

Відповідачем та третіми особами письмових заперечень проти адміністративного позову до суду не надано.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", виходячи з наступних мотивів.

Частина перша статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частин першої, другої та шостої статті 55 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Таким чином, з метою збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації, державний виконавець має право накладати арешт на майно божника.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Частина третя статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачає, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:

виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Аналогічні по суті норми щодо звернення стягнення заставленого майна містились в Законі України "Про виконавче провадження" в редакції, що була чинна станом на день прийняття постанови ВДВС Деснянського РУЮ від 15 вересня 2011року №28676775.

Матеріали справи підтверджують, що відповідно до іпотечного договору від 15 травня 2008 року без номера, укладеного між ВАТ "Сведбанк", яке виступає правонаступником АТ "ТАС-Комерцбанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), у якості забезпечення виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 15 травня 2008 року №2614/0508/88-004 на суму кредиту 139 000,00 доларів США, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру під №29 у будинку АДРЕСА_1 у місті Києві, вартістю 36 974,53 грн.

Відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2012 року №15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року №, укладених між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (яке виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк") та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" відступило ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованостей боржників, та права вимоги за іпотечними договорами, у тому числі за іпотечним договором від 15 травня 2008 року.

За даними інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек від 04 грудня 2012 року №39112548 право іпотеки ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" за іпотечними договорами зареєстровано 30 листопада 2012 року, тобто після винесення судом рішення про стягнення коштів з боржника - ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження №28676775 та до винесення судом рішення про стягнення коштів з боржника - ОСОБА_1 №42987297.

Позивач також не довів суду, що вартість предмета застави (іпотеки) не перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю, оскільки не надав доказів, які б підтверджували існування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на момент звернення до суду та її розмір.

Наведені обставини, на думку суду, вказують на можливість звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Суд також звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Між тим, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували настання заставного випадку згідно договору іпотеки та доказів звернення ним стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, як свідчить наявна у справі копія графіку погашення заборгованості за кредитним договором, внесення платежів ОСОБА_1 за кредитним договором рівними частинами передбачено аж до 14 травня 2018 року.

На думку суду, арешт зазначеного вище майна ОСОБА_1, не порушує чи обмежує права позивача на задоволення його вимог за кредитним договором, з огляду на наступне.

Як зазначено вище, відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент вирішення спору) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вилучення або примусову реалізацію арештованої квартири АДРЕСА_2.

Частина шоста статті 54 Закону України встановлює, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Зміст процитованої правової норми вказує, що за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, в першу чергу задовольняються вимоги заставодержателя, а вже потім задовольняються вимоги інших стягувачів за рахунок решти коштів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 у місті Києві відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження", тому, позовні вимоги про визнання протиправними арештів, накладених на підставі постанови ВДВС Деснянського РУЮ про арешт майна боржника від 15 вересня 2011року №28676775 та постанови ВДВС Деснянського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 травня 2014 року №42987297, не підлягають задоволенню.

Оскільки судом у межах спірних правовідносин підтверджено правомірність накладення арешту на майно ОСОБА_1, з урахуванням того, що Закон України "Про виконавче провадження" не визначає такої процедури як "звільнення майна з-під арешту" суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту майно, та про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишились не підтвердженими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ВДВС Деснянського РУЮ доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко