Ухвала суду № 44809374, 11.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

11 червня 2015 року 810/1814/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" до Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Приватне сільськогосподарське підприємство "Світанок" про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" (далі - позивач) до Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Приватне сільськогосподарське підприємство "Світанок" (далі - 3-тя особа) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Зміст позовних вимог складають вимоги визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 31.03.2015 №20415926 (далі - оскаржувана вимога) та зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 (далі - земельна ділянка) за позивачем.

З матеріалів справи, зокрема і самої оскаржуваної вимоги, слідує, що оскаржувана вимога винесена, а реєстрація права оренди за позивачем неможлива, оскільки реєстратором встановлено право оренди на ту ж саму ділянку за іншою особою - 3-тя особа у справі.

В письмових запереченнях, надісланих до суду відповідач пояснює вказує на цивільне право (право оренди) ПСП «Агрофірма «Світанок», яке виникло на підставі договору оренди, укладеного між орендодавцем (ОСОБА_2.) та ПСП «Лосятинське», правонаступником якого є ПСП «Агрофірма «Світанок».

Представник 3-ї особи в судовому засіданні 10.06.2015 підтримав заперечення відповідача, а його пояснення стосувались надання суду підтверджень права оренди на земельну ділянку саме за 3-ю особою, а не за позивачем у справі. Свої пояснення в судовому засіданні представник 3-ї особи підтверджував договором оренди НОМЕР_2 від 7.04.2010, укладеному між ОСОБА_2 та ПСП «Лосятинське» та документами, які підтверджують за 3-ю особою статус правонаступника ПСП «Лосятинське».

Натомість зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача в судовому засіданні 10.06.2015 слідує, що позивач вважає підтвердженим свої право оренди земельної ділянки за договором оренди від 1.03.2015, укладеному щодо земельної ділянки між ОСОБА_2 та позивачем.

Тобто спір у даній справі є фактично спором між позивачем та 3-ю особою щодо права цивільного (права оренди) на земельну ділянку, а дії реєстратора оскаржені позивачем не у зв'язку з порушеннями у сфері управлінських повноважень, а у зв'язку з невизнанням за позивачем такого цивільного права та не вчиненням реєстрації як підстави для виникнення такого цивільного права.

На підтвердження цього висновку суд вказує на відповідь представника позивача на питання представника 3-ї особи в судовому засіданні 10.06.2015 року, з якої слідує, що позивач не може використовувати земельну ділянку до моменту реєстрації права оренди за позивачем.

Дані обставини приводять суд до висновку, що дана справа не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства, оскільки вирішення заявленого спору передбачає встановлення (визнання) цивільного права, а не дослідження правомірності рішень та дій, вчинених в межах управлінських повноважень. Обґрунтовуючи такий свій висновок, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, - завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зміст даної норми дає суду підстави вивести обов'язкову умову за якої можлива реалізація завдання адміністративного судочинства - наявність спору в межах публічно-правових відносин.

Даний висновок підтверджується визначенням, яка справа може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Так відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, - справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому суд звертає увагу і на це вказує у своїй постанові і Пленум ВАСУ "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20.05.2014 №8, - "законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. ".

Не підвідомчість адміністративним судам справ, які виникли з приватних (цивільних) правовідносин підтверджується також практикою Верховного Суду України. Так з постанов Верховного Суду України від 8.12.2009 у справі №21-2037во09 та від 9.04.2011 у справі №21-291а11 слідує, що виникнення спору з приводу цивільного права виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства. А з постанови Верховного Суду України від 18.06.2013 у справі №21-124а13 слідує, що суди, при визначенні компетентності адміністративного суду розглядати спір щодо неправомірності дій суб'єктів владних повноважень, - повинні встановлювати чи здійснювали відповідачі саме управлінські функції при вчиненні таких дій.

Зважаючи на відсутність законодавчого визначення понять "публічно-правові відносини", "публічне право", "публічно-управлінські правовідносини" тощо та керуючись нормами ст.72 Кодексу адміністративного судочинства, яка вказує на можливість застосування судом загальновідомих понять, зокрема і в галузі права - правової доктрини, суд звертає увагу на наступні . Термін "публічно-правові відносини" тісно пов'язаний з категорією публічне право - система правових норм, якими регулюються суспільні відносини у сфері публічної влади.

Поняття "публічне право" було сформульовано внаслідок поділу права на дві основні частини залежно від характеру регулювання відносин. Для публічного права характерні наступні ознаки: а) регулювання відносин між органами державної влади, суб'єктами місцевого самоврядування та громадянами, б) орієнтація на задоволення публічних інтересів, в) забезпечення однобічного волевиявлення суб'єктів права, г) широка сфера дії та застосування, д) домінування ієрархічних відносин суб'єктів та відповідної субординації правових актів та норм, е) домінування імперативних та дискретивно-зобов'язальних норм, є) нормативно-орієнтуючий вплив, ж) пряме застосування санкцій, пов'язаних з обмеженням використання ресурсів тощо.

Окрім того характерним для суб'єкта прийняття обов'язкових рішень є те, що він не зв'язаний згодою сторони, якій вони адресовані. Публічно-правові відносини виникають, як правило, всупереч бажань іншої підлеглої сторони. Суб'єкти публічного права можуть діяти на свій розсуд у межах їх повноважень. Для правового регулювання у публічній сфері однозначним є зобов'язування. Такі зобов'язування можуть мати загально-нормативні та конкретні приписи або можуть проявлятись у забороні конкретних дій. На підставі викладеного можна констатувати, що публічне право - це така правова сфера діяльності, в основі якої лежать державні інтереси, тобто інтереси публічної влади.

З зазначеного слідує, що ознакою публічності правовідносин, які можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді - є їх виникнення у зв'язку публічним, а не приватним інтересом. Відповідно - врегулювання таких відносин (вирішення адміністративної справи) має бути направлене саме на задоволення публічного інтересу, що передбачає врахування загальнообов'язкового та об'єктивного характеру діяльності суб'єктів владних повноважень.

Натомість у справі, що розглядається правовий інтерес виник і може існувати лише щодо майнового права (права оренди) позивача та 3-ї особи, на користь якої відбулась передача земельної ділянки в оренду. Відповідно позові вимоги направлені саме на захист приватного, а не публічного інтересу, а відтак - адміністративний суд покликаний позивачем вирішувати спір у порядку і спосіб, завданням яких не є захист цивільних прав. Норми Кодексу адміністративного судочинства України направлені на захист прав, що виникають виключно у сфері публічно-правових відносин, а тому вирішення даної справи, як адміністративної не є належною формою захисту порушеного права, оскільки не може привести до зміни користувача (орендаря) земельної ділянки, що, можливо виключно за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Окрім того відносини, які становлять предмет спору в даній справі, не можна віднести до "публічно-правового спору", який визначений як можливий предмет розгляду в адміністративному суді, у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, - право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч.2 ст. 640 Цивільного кодексу України, - якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, - за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду земелі», - об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", - права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В той же час, відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", - державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Системний аналіз зазначених вище норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» і Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" приводить суд до висновку, що законодавець розділяє функції державної реєстрації речових прав на публічну, та приватну.

Зміст публічної функції реєстрації розкривається в порядку оформлення інформації про правочини та речові права у відповідному державному реєстрі, та порядку надання і користування такою інформацією. В той же час реєстрація сама по собі є також за змістом норм законодавства і підставою (юридичним фактом) цивільного правочину, та виникнення права власності - в цьому полягає приватна функція державної реєстрації.

З матеріалів справи слідує, що позивач оскаржує рішення відповідача саме і виключно як підставу для не виникнення цивільного права - права оренди на земельну ділянку.

Натомість зі змісту позову та пояснень представника позивача не слідує, що позивачем не оскаржуються дії та рішення відповідачів з приводу виконання ними публічної функції реєстрації.

Таким чином предмет позову складають відносини, між сторонами, які, на думку суду, не мають ознак публічності, а відтак - не можуть бути предметом розгляду адміністративними судами, оскільки не відповідає поняттю "справа адміністративної юрисдикції".

Відповідно до ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України, - cуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Зміст зазначених норм Цивільного процесуального кодексу України вказує на те, що законодавцем передбачено поширення цивільної юрисдикції на всі правовідносини (в тому числі і за участю органів державної влади), окрім тих, щодо яких прямо передбачено законодавцем інший порядок судочинства.

Таким чином, суд не встановивши підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, прийшов до висновку, що така справа може бути розглянута в порядку передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України і за правилами підсудності, передбаченими цим же кодексом.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" до Реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Приватне сільськогосподарське підприємство "Світанок" про визнання протиправним та скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії.

2. Роз'яснити позивачу, що справа за даним позовом може бути розглянута в порядку передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України і за правилами підсудності, передбаченими цим же кодексом.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Маруна Агро" з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) гривні 08 (вісім) копійок.

4. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення, а в разі постановлення ухвали у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, - протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Терлецька О.О.