Рішення № 44808302, 09.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.

при секретарі: Хилюк І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 травня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а :

у лютому 2014 року ПАТ «КБ «Приват Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з останньої заборгованість по кредиту в розмірі 49 008,64 грн., посилаючись на те, що свої зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконує.

Справа № 752/2905/14-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/101/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Антонова Н.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.05.2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 49 008, 64 грн.. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що вона не з`явилася у судове засідання з поважних причин, оскільки перебувала за межами України та це позбавило її можливості подати свої заперечення проти позову. Судом не встановлено дійсний розмір отриманих кредитних коштів, не зазначено з чого складається заборгованість, не перевірено розрахунків, не враховано кошти, які вона сплачувала. В матеріалах відсутній доказ перерахування їй коштів банком. Крім того, ніякої Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт вона не підписувала, про їх наявність їй стало відомо лише з матеріалів справи.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Інші сторони у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.07.2011 року ОСОБА_1 було подано до ПАТ «КБ «Приват Банк» анкету-заявку № 1210030900234086159 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а саме надання платіжної картки «Універсальна».

Відповідно до умов Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 26.06.2013 року, до якої приєдналася відповідач, остання отримала в ПАТ «КБ «Приват Банк» кредит в розмірі 47 059,76 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з відсотковою ставкою в розмірі 10 % річних на залишок суми заборгованості.

Відповідно до п. 1.1.2.5 Правил та умов надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною угоди, клієнт ОСОБА_1 прийняла на себе обов'язок погашати заборгованість за кредитом, процентам за його використання по перевитраті платіжного ліміту, а також виплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Свої зобов'язання за договором банком було виконано в повному обсязі, проте відповідач не виконала зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 11.02.2011 року становить 49 008,64 грн., з яких: 41 164,70 грн. заборгованість за кредитом; 1 607,86 грн. по процентам за користування кредитними коштами; 3 426,14 грн. штрафи, передбачені Генеральною угодою, 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 2 309,94 грн. штрафу (процента складова).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала зобов'язань за кредитним договором.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За матеріалами справи вбачається, що між сторонами 22.07.2011 року укладено кредитний договір у вигляді анкети - заявки про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 5).

Укладення такого договору та отримання кредитних коштів відповідач не заперечує.

Відповідно до ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 банк має право визначати тарифи і інші умови обслуговування рахунків, при цьому зміна розміру кредитного ліміту відбувається без повідомлення про це клієнта банку.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач має заборгованість по погашенню кредиту у розмірі 41 164,70 грн. та по сплаті відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1 607,86 грн.

Заперечуючи такий розмір заборгованості та вказуючи на те, що судом не враховано суми, які були сплачені на погашення заборгованості відповідач будь - яких доказів (квитанції, виписки по рахунку тощо) не надала.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України суд за клопотанням сторін витребовує докази лише у тому випадку, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі. При цьому ці особи мають долучити до клопотання про витребування доказів відомості про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Представник апелянта при розгляді справи у суді апеляційної інстанції заявив клопотання про витребування виписки з рахунку відповідачки, проте відомостей про неможливість отримання таких доказів самою відповідачкою не надав. При цьому заперечуючи розмір кредитних коштів, які отримані відповідачкою, представник не зміг вказати, у якому саме розмірі відповідач отримала такі кошти та яку суму з них погасила.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а відповідно до ч. 1 ст. 61 цього ж Кодексу обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідач визнала обставину щодо отримання кредиту, а відтак доводи про те, що банком не надано доказів отримання кредитних коштів не можуть бути підставою для відмови у позові. У разі заперечення проти розміру заборгованості за правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України відповідач має надати докази та спростувати такий розмір. Разом з тим будь - яких доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем не надано, а у судовому засіданні при розгляді справи у апеляційному порядку представник відповідача зазначив, що це є лише обов`язком позивача.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при розгляді справи документи щодо кредитної справи витребовувалися у позивача та його явка у судове засідання була визнана обов'язковою (ухвала суду, занесена до журналу судового засідання від 28.10.2014 року, судова повістка- повідомлення про обов`язкову явку (а.с. 146, 149)), разом з тим позивач у судове засідання жодного разу не з`явився та будь - яких документів не надав. ЦПК України не містить положень про примусовий привід сторони у судове засідання.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, який є належним та допустимим доказом наявності такої заборгованості та за правилами змагальності сторін (ст. 10 ЦПК України) саме відповідач має спростувати наявність такої заборгованості чи її розмір. Відповідач визнала обставини, як щодо отримання кредиту, так і щодо наявності заборгованості, оспорюючи лише її розмір. Представник апелянта заявляючи клопотання про призначення судової бухгалтерсько - економічної експертизи не надав будь - яких документів, за якими б експерт міг провести перевірку правильності розрахунку, зробленого позивачем.

Враховуючи зазначені обставини колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду про задоволення позову в частині стягнення кредитної заборгованості та заборгованості по відсоткам є правильними.

Стягнення штрафу у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням прострочених відсотків передбачено п. 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг, а відтак висновки суду щодо стягнення 2 809,94 грн. штрафних санкцій також є правильними. Доводи апеляційної скарги про те, що суд застосував подвійне стягнення штрафних санкцій суперечать п. 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не була ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідач не заперечує обставин щодо підписання анкети заявки (а.с. 5), а сама заява анкета і є приєднанням до Умов і правил надання банківських послуг.

За вказаних обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Разом з тим, колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги в частині неправомірного стягнення штрафних санкцій, нарахованих на підставі п. 2.2 Генеральної угоди.

Так, відповідач заперечуючи проти стягнення таких сум вказувала на те, що Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт від 26.06.2013 року не підписувала.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18.11.2014 року у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу та зобов`язано відповідача надати оригінал зазначеної угоди для проведення експертизи.

На неодноразові запити позивач оригінал такого документу не надав, у зв`язку з чим за ухвалою суду від 24.02.2015 року справу направлено для проведення судової почеркознавчої експертизи по копії Генеральної угоди.

Проте, за повідомленням КНДІСЕ від 28.04.2015 року провести експертизу без оригіналу документу неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Оскільки позивач не надавши оригінал Генеральної угоди для проведення експертизи ухилився від проведення такої експертизи, а експертиза була призначена саме для з`ясування питання про те, чи належить підпис на цій Угоді відповідачці колегія суддів приходить до висновку, що за правилами ч. 1 ст. 146 ЦПК України факт не підписання ОСОБА_1 цієї угоди слід визнати встановленим.

За вказаних вище обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій за Генеральною угодою не доведені, а відтак позов в цій частині задоволенню підлягає. Тому рішення суду в частині стягнення пені у розмірі 3 426, 14 грн. підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про закриття провадження у справі не ґрунтуються на вимогах закону.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог за правилами ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 травня 2014 року в частині стягнення пені у розмірі 3 426,14 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

У зв'язку з чим резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції.

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» 41 164,70 грн. заборгованості за кредитом, 1 607, 86 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 2 809, 94 грн. штрафних санкцій, що разом складає 45 582,50 грн. та 455,83 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді