Ухвала суду № 44800110, 27.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 р. Справа № 815/4593/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Єфтенія С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Архітектурно-Реставраційне Бюро» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

19.06.2013р. НВПП «Архітектурно-Реставраційне Бюро» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.02.2013 року №0000132334 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 67413 грн. (т.б. 44942 грн - за основним платежем, 22471 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованого висновку про порушення підприємством вимог діючого податкового законодавства, на підставі яких прийняв протиправне податкове повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року адміністративний позов НВПП «Архітектурно-Реставраційне Бюро» задоволено. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.02.2012 року №0000132334, яким НВПП «Архітектурно-Реставраційне Бюро» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 67413 грн., в тому числі 44942 грн. - за основним платежем та 22471 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області 15.10.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - НВПП «Архітектурно-Реставраційне Бюро» зареєстроване 29.09.2003 року виконавчим комітетом Одеської міської ради та перебуває на обліку в ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, як платник ПДВ.

Основним видом господарської діяльності підприємства позивача, окрім іншого, є діяльність, пов'язана із створенням об'єктів архітектури, про що свідчить Ліцензія №596196 від 29.02.2012 року.

17.12.2012 року співробітниками ДПІ у Київському районі м. Одеси було проведено позапланову невиїзну перевірку підприємства позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з платником податків МП у вигляді ТОВ «Гамалс» у січні, лютому 2012 року та вересні 2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №25691/22-34/32623852/154 від 17.12.2012 року, яким встановлено порушення позивачем вимог ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198 ПК, що виразилося в заниженні суми ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за січень, лютий 2012 року та вересень 2011 року в загальному розмірі 44941,67 грн., в тому числі за вересень 2011 року на суму 8875 грн., за січень 2012 року на суму 5233,33 грн. та за лютий 2012 року на суму 30833,34 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.02.2012 року №0000132334, яким підприємству позивача збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 67413 грн., в тому числі 44942 грн. за основним платежем та 22471 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з неправомірності дій спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Аналогічні положення містяться і в ст.13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ.

Так, право на проведення перевірок органів ДПС визначено п.1 ч.1 ст.11 Закону України №509-ХІІ, відповідно до якої, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Аналогічні положення містяться і в п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, зі змісту якого, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Так, зі спірного акту перевірки вбачається, що дана позапланова невиїзна перевірка підприємства позивача була призначена наказом керівника ДПІ від 17.12.2012 року №748-п на підставі п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 ст.78, п.79.2 ст79 ПК України.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Проте, в ході розгляду справи відповідачем не було надано до суду жодного доказу виконання вказаних вимог та надіслання на адресу підприємства відповідного запиту, за наслідками проведення перевірок МП ТОВ «Гамалс», а також доказів виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих цим платником податків.

Окрім того, відповідно до п.79.2. ст.79 ПКУ, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Тобто, тільки повне виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Отже, з аналізу вказаних вище норм ПКУ вбачається, що документальна позапланова невиїзна перевірка може бути проведена лише за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Між тим, в ході розгляду справи представником податкового органу, не зважаючи на неодноразові пропозиції суду, так і не було надано жодного доказу направлення або вручення підприємству позивача копії наказу про призначення перевірки та повідомлення його про дату та місце її проведення, а також не було надано до суду будь-якого належного доказу того, яким саме чином ДПІ намагалося вручити підприємству наказ про призначення такої перевірки та повідомлення про дату та місце її проведення.

Більш того, зі спірного акту перевірки вбачається, що дана перевірка була розпочата та закінчена саме в день видання наказу про її проведення, що фактично унеможливлювало своєчасне повідомлення підприємства про проведення цієї перевірки, та свідчить і про відсутність наміру ДПІ взагалі повідомляти позивача відповідно до вимог п.79.2 ст.79 ПКУ.

Як слідує з приписів п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

А згідно п.44.3 цієї ж статті, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п.44.1 даної статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Так, як видно з положень п.83.1. ст.83 ПК України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

У відповідності до п.85.2 ст.85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

До того ж, при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, ПІБ платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Також, посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Крім того, слід зазначити, що наказом ДПА України від 27.05.2008р. №355 затверджені «Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації та проведенні перевірок платників податків», в яких визначено, що невиїзна документальна перевірка проводиться у приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), та документів, наданих платником податків або отриманих від контролюючих, правоохоронних та інших органів державної влади, а також інших відомостей, отриманих у встановленому законодавством порядку (п.2.4).

Так, згідно цих Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з ПДВ з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом ДПА України №266 від 18.04.2008р. під час проведення документальної невиїзної перевірки працівники підрозділів оподаткування юридичних осіб мають право: одержувати від платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби; запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків; вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства (п.4.2).

Згідно ж із п.4.9 вказаних Методичних рекомендацій, працівник підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (постачальник), що не подає податкову звітність, та органу ДПС, на обліку якого знаходиться платник ПДВ (отримувач), відповідно п.3 ст.11, п.3 ст.111 Закону №509 звертаються в письмовій формі до таких платників ПДВ з метою одержання пояснення та їх документальні підтвердження щодо здійснення господарських операцій постачання товарів, послуг та правомірності формування податкового кредиту платником ПДВ (отримувачем).

Якщо платник ПДВ (постачальник) подає податкову звітність, орган ДПС діє відповідно до цих Методичних рекомендацій (після прийняття, обробки податкової звітності, передачі її на центральний рівень, автоматизованої перевірки розшифровок податкової звітності, отримання таких результатів проводиться перевірка такої звітності підрозділами органу ДПС) (п. 4.10.).

Якщо ж платник ПДВ (постачальник) не подає податкову звітність та пояснення (передбачені п.4.2 Методичних рекомендацій) на звернення органу ДПС протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту платником ПДВ, працівник підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб: складає Акт про неподання податкової декларації з податку на додану вартість та готує матеріали для прийняття повідомлення-рішення відповідно до Наказу ДПА України №253 від 21.06.2001 року (п.п. 4.11; 4.11.1).

Таким чином, з аналізу зазначених вище норм діючого у цій сфері законодавства вбачається, що невиїзні документальні перевірки проводяться податковим органом на підставі наданих платником податків не тільки декларацій, а й шляхом витребування у платника та вивчення інших документів, в тому числі регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а висновок такої перевірки є наслідком аналізу вказаних документів. У такому випадку лише платник податків, тобто особа, яка проводила нарахування та сплату податків, може надати документи первинного бухгалтерського обліку у повному обсязі, без чого неможливо зробити обґрунтовані та правильні висновки.

Однак, як встановлено судовою колегією, що в порушення вказаних норм, відповідачем при здійсненні спірної перевірки взагалі не витребовувалися від ПП, та відповідно не вивчалися і будь-які бухгалтерські та інші первинні документи по його господарським операціям у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, підтверджується самим спірним актом перевірки та фактично не заперечувалося і представником відповідача.

Також, слід звернути увагу й на те, що в ході судового розгляду справи представником відповідача не було надано і жодного доказу намагання ДПІ отримати від ПП вказані бухгалтерські та інші первинні документи, а також неможливості їх отримання.

Таким чином, судом безперечно встановлено, що спірна позапланова документальна невиїзна перевірка підприємства позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ при здійсненні фінансово-господарських операцій з платником податків МП у вигляді ТОВ «Гамалс» у січні, лютому 2012 року та вересні 2011 року, за результатами якої складено акт №25691/22-34/32623852/154 від 17.12.2012 року, була проведена відповідачем з грубими порушеннями встановленого законом порядку її проведення, у зв'язку з чим, ця перевірка не може вважатися законною.

Як встановлено судом 2-ї інстанції з матеріалів справи, в перевіряємому періоді підприємство позивача уклало з МП ТОВ «Гамалс» договори підряду від 01.02.2012 року №1/02, від 03.02.2012 року №3/02, від 01.02.2012 року №2/02, від 03.02.2012 року №4/02, від 04.01.2012 року №1/01, від 01.09.2011 року №1/09, від 01.09.2011 року №2/09, відповідно до яких, останнє прийняло на себе обов'язок виконати роботи пов'язані із створенням об'єктів архітектури, а позивач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити ці роботи.

На виконання умов вказаних вище договорів МП ТОВ «Гамалс» виконало передбачені цими договорами роботи, а позивач оплатив вартість цих робіт та видав на адресу цього контрагента податкові накладні, які були включені ним у податкову звітність з ПДВ у перевіряємому періоді що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, необхідно звернути увагу на те, що в ході розгляду цієї справи відповідачем не було надано до суду будь-яких доказів визнання вказаних вище договорів та виданих по ним податкових накладних недійсними.

Згідно зі ст.183.1 ПК України, будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Так, по справі встановлено, що і позивач і його контрагент - МП ТОВ «Гамалс» на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками ПДВ, що підтверджується матеріалами срави та, зокрема, сами актом спірної перевірки.

Як слідує зі змісту вимог ст.198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч.і у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.4 ст.198.2 цього ж Кодексу, датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст.187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

А згідно зі ст.198.6 ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до зазначених вище норм ПК України, з моменту отримання послуг, оплати коштів за них та отримання позивачем податкових накладних від МП ТОВ «Гамалс», у нього виникло право на віднесення ПДВ по цим операціям до складу свого податкового кредиту.

Крім того, зі спірного акту перевірки вбачається, що його висновки щодо безпідставного включення підприємством позивача витрат по операціям з МП ТОВ «Гамалс» до складу податкового кредиту з ПДВ ґрунтуються на довідці №733/22-34/13918998/41 «Про проведення зустрічної звірки МП ТОВ «Гамалс» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Ріал Дірект Консалтінг» за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року», складеної 15.06.2012 року ДПІ у Київському районі м.Одеси Одеської області ДПС та акту №1109/22-34/13918998/63 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП ТОВ «Гамалс» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за жовтень 2011 року, лютий, квітень, травень 2012 року», в яких зазначено про неможливість придбання товарів (робіт, послуг) МП ТОВ «Гамалс», неможливий і їх продаж в подальшому на користь контрагентів-покупців. З зазначених підстав ДПІ прийшло до висновку, що фінансово-господарська діяльність ПП має ознаки фіктивності, а тому, на думку податкового органу, у позивача відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з контрагентами - постачальниками.

Однак, разом з тим, в ході розгляду справи відповідачем, не зважаючи на пропозицію суду 1-ї інстанції, так і не було надано не тільки жодного доказу на підтвердження таких висновків та і взагалі існування вказаних обставин.

Як видно з приписів ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст.202 ЦК України, правочини - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Крім того, статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1,3,5,6 ст.203 ЦК України.

Проте, у відповідності до змісту ст.204 ЦК України, правочин, до яких віднесені вище зазначені договори є правомірними, якщо його недійсність не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зі ст.234 ЦК України видно, що укладання угоди без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а відповідно до цієї статті такий правочин може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку.

Однак, в ході розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів щодо визнання угод між ПП та МП ТОВ «Гамалс» у встановленому законом порядку недійсними.

Таким чином, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає необґрунтованими висновки ДПІ щодо протиправного включення позивачем ПДВ по операціям з МП ТОВ «Гамалс» до складу податкового кредиту, у зв'язку з чим, рішення ДПІ про донарахування позивачу податкових зобов'язань по ПДВ є безпідставним та протиправним.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.02.2012 року №0000132334 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 67 413 грн., податковий орган діяв неправомірно, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, у зв'язку з чим, позовні вимоги дійсно підлягають задоволенню.

Але, при цьому, судова колегія, як і окружний суд, не може прийняти до уваги посилання відповідача на довідку №733/22-34/13918998/41 «Про проведення зустрічної звірки МП ТОВ «Гамалс» щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Ріал Дірект Консалтінг» за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року», складену 15.06.2012 року ДПІ у Київському районі м.Одеси Одеської області ДПС та акт №1109/22-34/13918998/63 «Про неможливість проведення зустрічної звірки МП ТОВ «Гамалс» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за жовтень 2011 року, лютий, квітень, травень 2012 року», складений 23.08.2012 року ДПІ у Київському районі м.Одеси Одеської області ДПС, оскільки вказані довідка та акт не є безумовним доказом безтоварності операцій позивача з вказаним контрагентом та не спростовує висновку суду щодо правомірності спірних правочинів між підприємством позивача та ТОВ «Гамалс».

До того ж, слід зазначити, що згідно з вказаними актом в ході проведення перевірки (яку неможливо було провести) та довідкою було встановлено відсутність фактів придбання цим контрагентом позивача товарів та послуг від його контрагентів, у зв'язку з чим, ДПІ прийшло до висновку, що ТОВ «Гамалс» не могло продати позивачу товари, які ним не були придбані.

Разом з тим, згідно укладених між позивачем та ТОВ «Гамалс» угод, останнє надавало позивачу послуги, а не товари, і в ході розгляду справи відповідачем не було надано суду будь-якого обґрунтування того, яке мають відношення висновки довідки та акту перевірки ТОВ «Гамалс» з його контрагентами по ланцюгу (яку неможливо було провести) до правовідносин між позивачем та ТОВ «Гамалс».

При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагенти позивача або їх контрагенти у 2-й чи 3-й ланці ланцюгу не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку або порушили певні приписи податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко