Ухвала суду № 44799662, 10.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/989/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Алексєєвої Т.М.,

за участю представника апелянта - ОСОБА_1,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19.12.2014 року № 749-14, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додатковго захисту. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Державної міграційної служби України про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, народився у Саудівській Аравії м. Альджоф, країна постійного проживання - Сирія, національність - курд, освіта - вища. Вперше приїхав на територію України у 2002 році після закінчення середньої школи з метою отримати вищу освіту, військовозобов'язаний. Службу в армії не проходив, але зробив офіційний внесок за строкову службу в армії. У Саудівській Аравії проживав до 1993 року, потім разом із родиною повернувся до Сирії. В 2002 році близькі родичі позивача - батько, мати та сестра повернулись до Саудівської Аравії де на даний час й проживають. Вперше на територію України прибув у 2002 році легально, на підставі національного паспорту та візи № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, авіарейсом м. Жадда-Стамбул-Донецьк, пункт перетину кордону - міжнародний аеропорт м. Донецьк, звідки рейсовим автобусом дістався до м. Запоріжжя. В 2003 році вступив на підготовчий факультет міжнародних відносин Державного університету ім. І.І. Мечникова, м. Одеса. З 2004 році навчався у Харківському державному медичному університеті. У період з 2005 року по 2009 рік навчався у Одеському державному університеті на лікувальному факультеті. Після закінчення університету повернувся додому до Сирії, у зв'язку із фінансовими труднощами не зміг вступити до ординатури. З другої половини травня до травня 2010 року пробув в країні походження. В 2010 році, як зазначає позивач, його призвали до лав армії, щоб не потрапити до якої, ОСОБА_2 був змушений поїхати до Саудівської Аравії, оформивши робочу візу. Щоб не потрапити до армії позивач оплатив 6 500 доларів США, про що у військовому квитку було проставлено відмітку про офіційну сплату за строкову службу в армії. Вказана практика існує у Сирії для осіб, які більше 7 років знаходяться за кордоном. В листопаді 2011 року легально, на підставі національного паспорту № НОМЕР_2 та візи НОМЕР_3 повернувся до України на продовження навчання, вступив до запорізького медичного університету, з якого згодом перевівся до м. Одеси до Інституту очних хвороб ім. Філатова. На даний час не може повернутись до країни походження через військові дії (аркуші справи 44-52, 88-98).

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2014 року ОСОБА_2 звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтувавши тим, що в його країні йде війна, аеропорти закриті. Бать разом із сестрою виїхали до Саудівської Аравії, оскільки у Сирії не має заробітку. Батька скоротили на роботі в Саудівській Аравії у зв'язку з тим, що він працював торговим агентом Сирійського товара заводу, який підірвали. Відтак, батько не може допомогти заявнику. Родичі проста ждали на війні, в тому числі друзі та знайомі. Брати та дідько були викрадені у 2012-2013 роках та до даного часу від них не має повідомлень. Дім, в якому проживав заявник, як він зазначив зруйнований, а також увесь район Хараста м. Дамаск (аркуші справи 40-43).

Відповідно до правових норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на виконання ст. 9 п. 6 були направлені запити до УСБУ в Одеській області стосовно зазначеної особи заявника, стосовно протиправної діяльності, яка б перешкоджала наданню статусу біженця, додатково, позивач був перевірений за інформаційними базами Інтерполу, тощо (аркуші справи 68-76, 101-106).

За результатами розгляду документів ОСОБА_2, що звернувся із заявою про надання статусу біженця або визнання особою, що потребує додаткового захисту, на підставі проведеного інтерв'ю та вивчення матеріалів справи вказаного громадянина Сирії, відділом у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області прийнято висновок від 07.02.2014 року «щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту» (аркуш справи 66).

На підставі вказаного висновку, наказом № 721 від 07.02.2014 року було прийнято рішення «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (аркуш справи 67).

07.02.2014 року службовою особою відділу у справах біженців УСБ ГУ ДМС України в Одеській області було проведено співбесіду з особою, що потребує додаткового захисту ОСОБА_2, про що складено протокол (аркуші справи 60-65).

24.11.2014 Управлінням у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі № 2014OD0017 щодо відмови у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із відсутністю відомостей та доказів, які б явно свідчили про наявність реальної загрози життю, безпеці чи свободі, а також у зв'язку із встановленими під час розгляду міграційною службою справи позивача обставинами стосовно того, що будь-які обмеження, засновані на ознаках раси не учинялись, тобто заявник не зазнав переслідувань за расової приналежності, тощо.

Державною міграційною службою України, відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами розгляду особової справи № 2014 OD 0017 ОСОБА_2, громадянина Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження було прийнято рішення № 749-14 від 19.12.2014 року, яким підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та вирішено відмовити заявнику у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні (аркуш справи 37).

Приймаючи рішення про часткове задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення щодо позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватись цим притулком.

Згідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 року (надалі - Закон України № 3671-VI від 08.07.2011 року) визначено поняття «біженець» - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до вказаної статті Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 р. ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН (надалі - УВКБ ООН) у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. УВКБ ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництва встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно до ст. 6 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що позивач намагався мотивувати свою заяву зазначивши, що є громадянином Сирії, постійно проживав на території Саудівської Аравії. До України приїхав на навчання, на даний час не має можливості повернутись до країни постійного проживання через триваючу на території Сирії громадянську війну та через побоювання бути призваним до армії.

Суд звертає увагу на те, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом якої особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у своєму позові вказав, що він є людиною миролюбною, не має наміру приймати участь у бойових діях проти власного народу, та зазначив, що у разі повернення до Сирії, може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію. Під час перебування на території країни походження був залучений примусово до надання медичної допомоги пораненим повстанцям, оскільки за фахом є лікарем.

Суд першої інстанції вважає, і з ним погоджується колегія суддів, що доводи відповідача не є достатніми доказами для винесення рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки на думку суду, відповідачем зазначені у запереченнях обставини достовірно не перевірені, що не відповідає приписам ст. 10 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року щодо всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В матеріалах справи відсутнє спростування можливості застосування до позивача нелюдського поводження у разі його повернення на батьківщину, як і відсутнє посилання на можливість спокійного проживання позивача у разі повернення на територію країни громадянського походження у даний час, коли на території Сирії загострився військовий конфлікт.

Так, у своєму позові позивач послався на побоювання повертатись на батьківщину у даний час, оскільки ситуація в країні не покращується, що може нанести значної шкоди життю та здоров'ю у разі повернення.

На думку суду, відповідач при розгляді заяви ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, повинен був врахувати, що не зважаючи на факт прибуття позивача в Україну легально на підставі паспорта та студентської візи задовго до початку загострення конфлікту у Сирії, на теперішній час він має побоювання повернення у Сирію, у зв'язку з військовими подіями, які відбулись під час його знаходження в Україні.

На підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Пунктом 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи із змісту зазначеної норми, суд вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

ООН, правозахисні організації та засоби масової інформацію продовжують повідомляти про непереривне насилля та масові вбивства в Сирії. Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від 22 жовтня 2013 року - УВКБ ОНН характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців. Сирійці, а також біженці з Палестини, місцем проживання яких була Сирія, потребують міжнародного захисту до тих пір, допоки ситуація з безпекою і дотриманням прав людини в Сирії не покращиться та не будуть створені умови для добровільного повернення з дотриманням безпеки та поваги до людської гідності. УВКБ ОНН в своїх рекомендаціях з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку закликає усі країни забезпечити, що б особи, які залишають Сирію, у тому числі Палестинці та інші особи, які проживали в Сирії та які потребують міжнародного захисту як біженці, мали право шукати притулок та допускались на їх територію.

Отже існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

На підставі встановлених обставин, з урахуванням наведених норм законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку і з ним погоджується колегія суддів, що рішення ДМС України № 749-14 від 19.12.2014 року, яким підтримано висновок УСБ ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим та прийнятим з порушенням ч. 5ст. 10 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки висновок УСБ ГУ ДМС України в Одеській області від 24.11.2014 року по справі № 2014 OD 0017 не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, з урахуванням того, що відповідачем не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, оскільки у вказаному висновку відповідач сам вказує, що на даний час у Сирії йдуть військові дії. Також у висновку відсутні належні дослідження щодо підстав надання особі додаткового захисту, не досліджена в повному мірі інформація щодо загрози життю позивача у разі його повернення до Сирії на даний час через військовий конфлікт в країні.

На підставі того, що судова колегія дійшла висновку про неповноту вивчення та перевірки матеріалів, що можуть бути підставами вважати наявними та достатніми умови для визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача, рішення ДМС України № 749-14 від 19.12.2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягає визнанню його протиправним та скасуванню.

Крім того, на підставі встановлених судом обставин щодо неповного вивчення та дослідження Державною міграційною службою України матеріалів відносно позивача під час розгляду його заяви, з урахуванням прийнятого судом висновку щодо необхідності врахувати відповідачем обставини, встановлені судом під час розгляду справи, з урахуванням інформації щодо країни походження позивача тощо, що виключають можливість прийняття такого рішення, колегія суддів дійшла висновку про зобов'язання відповідача повторно переглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 11.06.2015 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик