Ухвала суду № 44798364, 31.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1290/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

31 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Ключковича В.Ю.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Генерального прокурора України Пшонки Віктора Павловича, Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Генерального прокурора України Пшонки Віктора Павловича, Генеральної прокуратури України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині не розгляду його скарги від 16.12.2013 та направлення її до прокуратури Донецької області, зобов'язати Генерального прокурора України відкликати з прокуратури Донецької області його скаргу від 16.12.2013 та розглянути її по суті.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року у задоволенні вимог даного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.12.2013 позивач звернувся до Генерального прокурора України Пшонки В.П. зі скаргою на бездіяльність прокурора м. Маріуполя Донецької області та прокурора Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області щодо не розгляду його заяви про притягнення до кримінальної відповідальності окремих працівників міліції ГУВД та прокуратури Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області (а.с.73-75).

Дана скарга була отримана відповідачем 26.12.2013 та 30.12.2013 направлена для розгляду заступнику прокурора Донецької області старшому раднику юстиції Бабакову В.А., якому запропоновано повідомити заявника (позивача) про результат розгляду даної скарги. Дана обставина підтверджується наявною в справі копією листа Генеральної прокуратури України від 30.12.2013р. №03/1 (а.с.76).

В свою чергу, листом Генеральної прокуратури України від 30.12.2013 № 06/1-171885 (а.с.77) позивача було повідомлено про направлення його скарги до прокурори Донецької області для її розгляду та прийняття відповідного процесуального рішення.

За твердженням позивача, з моменту надходження листа Генеральної прокуратури України від 30.12.2013 № 06/1-171885 він не отримав жодного рішення, яке мало б бути прийняте прокурором Донецької області за результатом розгляду його скарги на бездіяльність прокурора м. Маріуполя Донецької області та прокурора Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області щодо не розгляду його заяви про притягнення до кримінальної відповідальності окремих працівників міліції ГУВД та прокуратури Жовтневого району м. Маріуполя Донецької області.

У зв'язку з цим позивач вважає, що відповідачами було допущено бездіяльність в частині не розгляду його скарги від 16.12.2013р.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, регулюється Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі по тексту - Закон № 393/96-ВР).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що звернення громадян - викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно ст.ст. 4, 5 Закону № 393/96-ВР, до рішень, дій (бездіяльності) належать такі, які можуть бути оскаржені і у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод: незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненні питань. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Пунктами 1 та 6 частини першої статті 19 Закону № 393/96-ВР встановлено, що орган державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги і письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно із статтею 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше пятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока пяти днів.

Спеціальним законом, який регулює повноваження прокурорів, організацію, засади та порядок діяльності прокуратури, є Закон України « Про прокуратуру».

Відповідно до ч.1 ст. 12 зазначеного Закону, прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про прокуратуру», прийняте прокурором рішення може бути оскаржено вищестоящому прокурору або до суду.

З наведеної правової норми вбачається, що законодавством встановлено альтернативний порядок оскарження рішень та дій прокурорів (інших працівників прокуратури) - до вищестоящого прокурора або до суду.

В свою чергу відомчими інструкціями в органах прокуратури є Інструкція з діловодства в органах прокуратури України №90, затверджена наказом Генеральної Прокуратури України від 28.12.2002 року №90 та Інструкція про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затверджена наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005р. № 9.

Так порядок розгляду і вирішення звернень громадян, службових та інших осіб, запитів і звернень народних депутатів України, депутатів місцевих рад, а також прийому громадян, службових та інших осіб у Генеральній прокуратурі України, прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокуратурах регіонів та Військово-Морських Сил України, міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них прокуратурах, встановлюється Інструкцією про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 р. № 9.

Згідно п. 2.1. вказаної Інструкції, її положення поширюються на звернення, отримані поштою або в письмовій, усній формі на особистому прийомі.

Пунктом 3.2. даної Інструкції передбачено, що по кожному зверненню в прокуратурах усіх рівнів може бути виконана одна з таких дій: прийнято до розгляду; передано на вирішення до підпорядкованої прокуратури; направлено до іншого відомства, долучено до скарги, що раніше надійшла, або до матеріалів кримінальної справи.

Аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані по ній докази, колегія суддів погоджується з висноком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визання протиправною бездіяльності відповідачів, оскільки останніми було дотримано вимоги чинного законодавства в частині своєчасної передачі скарги позивача від 16.12.2013 для розгляду до підпорядкованої прокуратури, а саме - прокуратури Донецької області.

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Що стосується позову в частині зобов'язання Генерального прокурора України відкликати з прокуратури Донецької області скаргу позивача від 16.12.2013 та розглянути її по суті, колегія суддів виходить з наступного.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У відповідності до п.п. 4 абз. 3 п. 2.4 вказаної Методології дискреційні повноваження дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) обрати форму реалізації своїх повноважень - видання нормативного або індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення) адміністративної дії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимога позивача про зобов'язання Генерального прокурора України відкликати з прокуратури Донецької області скаргу позивача від 16.12.2013 та розглянути її по суті, не підлягає задоволенню з тих підстав, що зазначене питання не віднесено до компетенції адміністративного суду.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Ключкович В.Ю.