Постанова № 44796650, 04.06.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. Справа № 909/285/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Водотеплосервіс" (надалі КП "Водотеплосервіс"), за вих№450 від 15.04.2015р. (вх.№ЛАГС 01-05/1830/15 від 22.04.2015р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2015р.

у справі № 909/285/15

за позовом: товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатнафтохім" (надалі ТзОВ "Карпатнафтохім"), м. Калуш, Івано-Франківська область

до відповідача: КП "Водотеплосервіс", м. Калуш, Івано-Франківська область

про стягнення 1 549 572,71 грн. заборгованості, з яких 1 205 037,31 грн. борг за отримані у квітні-червні 2014 року послуги по очистці господарсько-побутових стоків, 24 715,51 грн. 3% річних, 18 7941,36 грн. інфляційних втрат та 131 878,53 грн. пені,

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2015р. у справі № 909/285/15 (суддя Шкіндер П.А.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з КП "Водотеплосервіс" на користь ТзОВ "Карпатнафтохім" 1 205 037,31 грн. основного боргу, 24 715,51 грн. 3% річних, 187 941,36 грн. інфляційних втрат, 131 878,53 грн. пені та 30 991,45 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належним чином не спростована.

Також даним рішенням було відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення в зв'язку з необґрунтованістю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, КП "Водотеплосервіс" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що стало підставою для прийняття незаконного рішення, а відтак, просить його скасувати, прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 205 037,31 грн. основного боргу, 24 650,54 грн. 3% річних, 187 941,36 грн. інфляційних втрат, 108 971,50 грн. пені. Розстрочити виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду у справі № 909/285/15 на 24 місяці до 31.03.2017р. Зокрема, скаржник зазначає, що в зв'язку з математичними неточностями у розрахунках позивача, відповідачу нараховано зайвих 22 972,00 грн. пені. Крім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги доказів відповідача про тяжке фінансове становище підприємства та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суду.

Згідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 22.04.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 14.05.2015р.

В судовому засіданні 14.05.2015р. оголошено перерву до 04.06.2015р., про що сторони були повідомлені під розписку.

Сторони участні уповноважених представників в судове засідання 04.06.2015р. не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про даті, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між КП "Водотеплосервіс" (замовник) та ТзОВ "Карпатнафтохім" (виконавець) 16.04.2014р. було укладено договір №А201404551 на централізоване водовідведення в частині очищення стічних вод, згідно умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з централізованого водовідведення в частині очищення стічних вод, замовник в свою чергу оплачує послуги, що будуть надані виконавцем в межах даного договору за період з 01.04.2014р. по 30.06.2014р. (а.с. 9-11).

У п.3.2 договору встановлено, що на сумарну кількість стічних вод, що підлягає оплаті оформляється двосторонній акт приймання-передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими особами обох сторін в перший робочий день місяця, наступного за звітним та є підставою розрахунків за надані послуги.

Пунктами 3.4 та 3.5 сторони узгодили, що ціна на послуги з централізованого водовідведення в частині очищення стічних вод на момент укладання договору становить 0,74 грн. за 1 м куб. та ПДВ в розмірі, визначеному згідно чинного законодавства України. Оплата замовником вартості послуг з централізованого водовідведення в частині очищення стічних вод проводиться за фактично очищені виконавцем стічні води до 25 числа кожного місяця наступного за звітним, на підставі акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного сторонами відповідно до п.3.2 договору або акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного виконавцем у випадку передбаченому п.3.3 договору, шляхом сплати коштів на розрахуноковий рахунок позивача, що вказаний в договорі.

На виконання вказаного договору позивачем в квітні-червні 2014р. надано відповідачу послуг на суму 1 205 037,31 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами на надання послуг з очищення стічних вод (а.с. 12-14).

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг належним чином не виконав в зв»язку з чим, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення 1 549 572,71 грн., з яких 1 205 037,31 грн. основний борг, 24 715,51 грн. 3% річних, 187 941,36 грн. інфляційних втрат та 131 878,53 грн. пені.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Цивільним кодексом України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (ст. 11).

Згідно з ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи, зокрема, актами про надання послуг з очищення стічних вод за квітень, травень, червень 2015 року підтверджується, що позивач свої зобов'язання за договором №А201404554 від 16.04.2014р. виконав у повному обсязі, а відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг, в результаті чого заборгованість останнього перед позивачем становить 1 205 037,31 грн., що не заперечується і самим відповідачем.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з КП "Водотеплосервіс" на користь ТзОВ "Карпатнафтохім" 1 205 037,31 грн. основного боргу.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Приписами ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України та ч.1 ст. 230 ГК України встановлено, що неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалося вище, у п. 3.5 договору визначено, що оплата замовником вартості послуг з централізованого водовідведення в частині очищення стічних вод проводиться за фактично очищені виконавцем стічні води до 25 числа кожного місяця наступного за звітним, на підставі акту приймання-передачі наданих послуг.

Оскільки відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань щодо вчасної оплати за отримані послуги, позивач нарахував на суму боргу 3% річних в розмірі 24 715,51 грн. та інфляційних втрат в розмірі 187 941,36 грн. за період з 26.05.2014р. по 01.03.2015р. (розрахунок штрафних санкцій а.с. 3).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання п.3.5 та п. 4.5.6 замовник оплачує виконавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі 0,25%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період затримки оплати, від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Згідно конкретизованого розрахунку штрафних санкцій, позивач просить стягнути пеню в розмірі 131 878,53 грн., нарахованих за період з 26.05.2014р. по 21.01.2015р. (а.с. 3-4).

Скаржник заперечує методику нарахування позивачем пені в розмірі 131 878,53 грн., та вважає, що згідно з розрахунком відповідача сума пені складає 108 971,50 грн. (а.с. 24 на звороті).

За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно з п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р господарські суди у застосуванні індексації можуть враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р; а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судом апеляційної інстанції за допомогою системи «Ліга Закон» було здійснено перерахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних заявлених до стягнення, та перевірено підстави і правильність їх нарахування, в результаті чого було встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні вказаних штрафних санкцій, які не зменшують суму штрафних санкцій, що заявлені до стягнення, а, навпаки, є більшими, ніж просить стягнути позивач (розрахунок додається до постанови).

Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд підставно задоволив позовні вимоги про стягнення з відповідача 131 878,53 грн. пені, 24 715,51 грн. 3% річних та 187 941,36 грн. інфляційних втрат в розмірі заявлених позивачем.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі в межах позовних вимог, заявлених позивачем, є вірним.

Твердження скаржника про те, що позивачем вибрано не правильний метод нарахування пені, і це є, на його думку, підставою для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, як зазначалося вище, судом апеляційної інстанції було перевірено підстави нарахування штрафних санкцій та був здійснений їх перерахунок.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення на 24 місяці (а.с. 24), то колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказана частина статті визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, в основу судового акту про надання, зокрема, відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при заявлені клопотання до відзиву (клопотання) не додані докази, які підтверджують обставини, викладені у відзиві, щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, на підставі ст. 121 ГПК України, господарські суди повинні були встановлювати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушують матеріальні інтереси позивача та також може призвести до негативних наслідків для нього.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання відповідача про розстрочення рішення суду терміном на 24 місяці, дійшов висновку, про відсутність підстав для його задоволення з огляду на те, що жодних доказів вжиття заходів до виконання зобов'язання за договором № А201404551 від 16.04.2014р. відповідачем не надано; крім того, неналежним виконанням зобов'язання, відповідач порушує майнові права позивача, інтереси якого, суд також має враховувати при вирішенні справи; доказів скрутного фінансового стану КП "Водотеплосервіс", відповідачем суду також не надано.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2015р. у справі № 909/285/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.