Постанова № 44789397, 03.06.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року № 813/821/15

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.

судді Клименко О.М.,

судді Мартинюка В.Я.,

секретар судового засідання Бравчук Д.Є., Фуртак А.В.,

за участі представників:

позивача ОСОБА_1,

третьої особи Прокопюк В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання протиправними дій державного реєстратора при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності, скасування цього рішення та зобов'язання винити дії,

в с т а н о в и в :

Львівським окружним адміністративним судом отримано позовну заяву, в якій позивач просить:

- визнати незаконними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича при прийнятті рішення №16639518 від 21.10.2014 року про державну реєстрацію 09.10.2014 року права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1;

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича №16639518 від 21.10.2014 року про державну реєстрацію 09.10.2014 року права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1;

- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича внести запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Посилається на те, що державна реєстрація права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на вищезгадане нерухоме майно проведена відповідачем без дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №868 від 17.10.2013 року, а саме: не встановлено відповідність заявлених прав і поданих банком документів вимогам законодавства, а також факту виконання умов правочину (договору іпотеки та кредитного договору), з якими закон та/або договір пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно, та не встановлено факту відсутності підстав для відмови банку в державній реєстрації прав. Крім того, вважає що відповідачем не досліджено подані йому третьою особою документи та не встановлено, що із заявою про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно звернулось ПАТ, а в іпотечному договорі вказано ВАТ. Наголосив, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не укладався. Додатково зазначив, що лист-вимогу, яку банк подав державному реєстратору, як доказ повідомлення позивача про можливість звернення на предмет іпотеки, ніколи не отримував та не міг отримувати.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, просить його задовольнити, посилається на підстави, викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Від відповідача Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича надійшли письмові заперечення проти позову, в яких такий просить в позові відмовити, посилається на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Зазначає, що за результатами розгляду заяви №8466317 ним було здійснено перевірку документів, що подані для державної реєстрації прав та встановлено, що документи подані в повному обсязі і підстави для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень - відсутні. Крім того, вказав що ним було сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 21.10.2015 №28400838 і встановлено наявний активний реєстраційний запис про іпотеку №6898786. При цьому, будь-яких заборон чи обмежень вчиняти реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно не встановлено.

Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» надійшли письмові заперечення проти позову, в яких просить в позові відмовити, посилається на те, що право Банку на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло у зв'язку з порушенням позивачем, як позичальником, умов кредитного та іпотечного договорів, а саме внаслідок утворення простроченої заборгованості. Банку, як іпотекодержателю, були подані заява та всі документи до неї, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком, які були необхідні для проведення законної державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки. Відтак, на його думку, у діях державного реєстратора Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича відсутні будь-які порушення вимог чинного законодавства під час здійснення реєстрації за Банком права власності на квартиру, яка виступала предметом іпотеки. А тому вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають до задоволення.

Представник третьої особи в судовому засіданні вважає позов безпідставним, просить в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених в запереченнях на позов та додаткових письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення позивача та третьої особи, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

28.03.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №03/08-09 (далі - Кредитний договір).

Згідно умов Кредитного Договору, ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» (далі - Банк, третя особа) було надано гр. ОСОБА_3 (далі - позивач, позичальник, боржник) кредит на суму 900000,00 гривень, а позичальник прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору, кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості та повністю повернути суму кредиту у строк до 15.03.2023 року.

В забезпечення виконання зобов'язання по Кредитному договору між Банком та ОСОБА_3 28.03.2008 року було укладено Іпотечний договір, посвідчений Паламар Р.В. - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №347 (далі - Іпотечний договір). Предметом іпотеки було наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1.

Згідно пп.8.4.3. та пп.8.4.8. п.8.4. вищезазначеного Іпотечного договору, іпотекодержатель має право, серед іншого: звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані; достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов Кредитного договору, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення сум зобов'язань за Кредитним договором, в тому числі кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває також, якщо іпотекодержатель відповідно до п.3.4. Кредитного договору заявить іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у п.3.2. Кредитного договору, а іпотекодавець не виконає зазначене зобов'язання.

29.11.2013 року Банком на адресу ОСОБА_3 спецзв'язком було надіслано вимогу №1478 про погашення заборгованості за Кредитним договором. Одночасно його було повідомлено, що у разі невиконання даної вимоги в повному обсязі протягом 30 днів, Банк вправі відповідно до умов Іпотечного договору від 28.03.2008 року та ст.37 Закону України «Про іпотеку» прийняти рішення про звернення стягнення на передану ним в іпотеку квартиру шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, яке міститься в Іпотечному договорі та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання (пп.11.3.1. п.11.3. Іпотечного договору).

Вказана вимога не була вручена через «не запит» та була повернута на адресу Банку 06.01.2014 року, що підтверджується копією конверта, яка міститься в матеріалах справи.

14.01.2014 року дана вимога була повторно скерована ОСОБА_3 рекомендованим листом і 17.01.2014 року отримана ним особисто, що підтверджується підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення №7901903208581, однак така ним виконана не була.

Згідно п.10. Іпотечного договору, звернення стягнення на заставлене за цим Договором майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього Договору.

Суд зазначає, що позичальником обрано останній спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя.

09.10.2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію прав і їх обтяжень (щодо права власності) на об'єкт нерухомого майна, визначеного в Іпотечному договорі, до якої згідно картки прийому заяви №16352442 додано наступні документи: копію паспорта уповноваженого представника; квитанцію (державне мито); квитанцію (за надання інформації); довіреність на представництво інтересів Банку; копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; іпотечний договір; кредитний договір; лист-вимогу про порушення кредитного та іпотечного договорів з вимогою усунення порушень та повідомлення про вручення такого; висновок про вартість майна; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

21.10.2014 року за результатом розгляду вищезазначеної заяви та доданих до неї документів, державним реєстратором прав на нерухоме майно Сидорчук А.В. було прийнято осаржуване рішення №16639518 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності на кв.3 в буд.14 у м.Львові за суб'єктом: ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», код ЄДРПОУ 09807856.

На підставі вказаного рішення державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Гриб О.Б. внесено відповідний запис №7413213 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Вважаючи, що дії відповідача, які полягають у реєстрації права власності на вищезгадане нерухоме майно за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

На час реєстрації за Банком права власності на об'єкт нерухомості законом, що регулював відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (далі - Закон України №1952-IV, тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно ст.2 Закону України державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

У ст.3 Закону України №1952-IV визначені засади державної реєстрації прав, відповідно до яких державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно ч.12 ст.15 цього Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Датою і часом державної реєстрації прав та їх обтяжень вважається дата і час реєстрації відповідної заяви.

Відповідно до ч.7 ст.16 Закону України №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно п.п.1, 6 ч.1 ст.19 Закону України №1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зазначений у ній перелік підстав для державної реєстрації прав не є вичерпним.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 року №898-IV (далі - Закон України №898-IV, тут і надалі - в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Таким чином, зобов'язання за іпотекою невідривно пов'язане з основним зобов'язанням.

Згідно ст.4 цього ж Закону обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України №898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно ст.12 згаданого Закону в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.33 Закону України №898-IV в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч.1 ст.35 Закону України №898-IV).

Статтею 36 Закону України №898-IV передбачено право сторін іпотечного договору вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч.ч.1, 2 ст.36 Закону України №898-IV).

Відповідне застереження передбачено п.11.3.1. Іпотечного договору. Так, зокрема задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи те, що термін повернення кредиту в повному обсязі був визнаний Банком таким, що настав, а заборгованість за Кредитним договором у встановлений строк не була сплачена, Банк отримав право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд звертає увагу, що ч.1 ст.36 Закону №898-IV (у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки) також передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог. Статтею 37 зазначеного Закону (в цій же редакції) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого згідно з ч.2 ст.36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

На час звернення Банку до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухомість, ч.1 ст.37 вказаного Закону встановлювала, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Нова редакція ст.ст.36, 37 Закону України №898-IV не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.

Така позиція суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 18 вересня 2012 року (справа №21-236а12) та від 10 жовтня 2011 року (справа №21-131а11).

В силу викладеного, беручи до уваги п.11.3.1 Іпотечного договору, посилання в ньому на вимоги ст.37 Закону України «Про іпотеку» (без зауважень на її редакцію залежно від часу здійснення певної події), суд приходить до висновку про необґрунтованість твердження позивача щодо необхідності укладення Банком окремого договору про задоволення вимог його по основному зобов'язанню у разі прийняття ним рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідне застереження в Іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №868 від 17.10.2013 року (далі - Порядок №868), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до п.2 Порядку №868 державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).

Згідно п.13 цього Порядку заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 11 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

Пунктом 15 Порядку №868 передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

У п.46 Порядку №868 встановлено особливості державної реєстрації іпотеки визначені, відповідно до якого для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Таким чином, державний реєстратор під час розгляду заяви про реєстрацію речових прав на предмет іпотеки повинен перевірити подані документи та встановити наявність чи відсутність підстав, які перешкоджають проведенню державної реєстрації прав.

Судом встановлено, що для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно відповідальною особою Банку було подано державному реєстратору пакет документів, що відповідав вимогам положень Закону України №1952-IV та Порядку №868.

У відповідності до цього, 21.10.2014 року, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 09.10.2014 року, реєстраційний номер 8466317, Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчуком Андрієм Вікторовичом було прийнято рішення №16639518 від 21.10.2014 року про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1

Слід вказати, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (п.28 Порядку №868).

Статтею 24 Закону України №1952-IV визначено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, перелік яких є вичерпним. Проте, доказів існування хоча б однієї з передбачених вказаною статтею обставин позивачем не надано та не обґрунтовано, а, відтак, правових підстав для відмови у державній реєстрації права власності у Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича не було.

Щодо покликань позивача на недослідження відповідачем наданих йому третьою особою документів та не встановлення того, що із заявою про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно звернулось ПАТ, а в іпотечному договорі - ВАТ, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.1.2., 1.3. Статуту Банку в редакції, зареєстрованій 30.09.2009 року Рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з метою приведення у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» найменування Банку було змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит». Публічне акціонерне товариство є правонаступником щодо всіх прав та зобов'язань Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит». А, відтак, суд вважає за необхідне зазначити, що до державного реєстратора звертався належний заявник, а саме - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит».

Посилання позивача на те, що лист-вимога №1478 від 28.11.2013 року, яку банк подав державному реєстратору, як доказ повідомлення іпотекодавця, про можливість звернення на предмет іпотеки, позивачем ніколи не отримувалася та не могла отримуватись, оскільки в конверті був інший лист, а не вимога Банку, судом не беруться до уваги з огляду на те, що позивачем не доведено зазначену обставину належними та допустимими доказами, як це передбачено ст.71 КАС України, у зв'язку з чим вважає їх безпідставними та необґрунтованими. В свою чергу, суд звертає увагу, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В той же час, матеріали справи свідчать, що позивач був ознайомлений із вказаним листом-вимогою, а саме 17.01.2015 року, що підтверджується його підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Суд не враховує твердження позивача про відсутність у відповідача законних підстав для проведення державної реєстрації прав, оскільки позивачем у судовому порядку оскаржувався договір про іпотеку, який слугував підставою для реєстрації права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Слід вказати, що наявність інших судових процесів не створювало та не могло створювати суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами, так як на момент прийняття рішення реєстратором Іпотечний договір був чинним та залишається чинним станом на момент розгляду справи.

Крім того, згідно ст.4 Закону України №1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Так, 21.10.2014 року відповідачем було сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №28400838, копія якого долучена до матеріалів справи. При цьому, будь-яких заборон чи обмежень вчиняти реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно згідно такого витягу не вбачається.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що реєстрація відповідачем права власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно на підставі договору іпотеки була здійснена з дотримання вимог положень Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. З огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону №898-IV, тому є належним правовстановлювальним документом.

За таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій державного реєстратора при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності за Банком.

Як наслідок, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про скасування цього рішення та зобов'язання відповідача внести запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

В той же час, у контексті положень ч.1 ст.6 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до частин 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи викладене, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог, а також не надано суду достатніх, беззаперечних доказів в існування обставин, на яких ґрунтуються його вимоги. Натомість, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування законності вчинених ним дій, відтак, їх можна визнати такими, що відповідають вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Отже, підстави для задоволення вимог позивача про визнання незаконними дій державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича при прийнятті рішення №16639518 від 21.10.2014 року про державну реєстрацію 09.10.2014 року права власності за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, скасування цього рішення та зобов'язання внести запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 - відсутні.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

у задоволенні позову - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий суддя Ланкевич А.З.

Суддя Клименко О.М.

Суддя Мартинюк В.Я.