Ухвала суду № 44773571, 28.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2015 року м. Київ К/800/10013/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника позивача Бевзи В.У.

представника відповідача Бідзяна А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014

у справі №826/16196/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетична група»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетична група» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Енергетична група») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002202220, №0002212220 від 30.04.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки встановлено порушення:

- підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього на суму 1694876,00 грн.;

- статей 109, 110, 171, 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у періоді, що перевірявся, на загальну суму 4279,50 грн.;

- пункту 2.8 розділу 2, пункту 3.5 розділу 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 637 від 15.12.2004;

- пункту 9 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі по тексту - Закон №265/95-ВР);

- статті 4 Закону України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі по тексту - Закон №185/94-ВР).

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.04.2013:

- №0002202220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2968556,25 грн., в тому числі основний платіж - 2374845,00 грн. та штрафні санкції - 593711,25 грн.;

- №0002212220, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1694876,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо твердження відповідача про не включення позивачем до складу доходу суму безнадійної кредиторської заборгованості, загальний розмір якої складає 11775917,00 грн., колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Висновок відповідача про вказані порушення був здійснений за наслідками аналізу зовнішньоекономічних контрактів та додаткових угод до них, укладених між позивачем та його контрагентами.

В обґрунтування даного висновку відповідач вказує, що у відповідності до статті 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 14.07.1993, яка набрала чинності 01.04.1994, встановлено, що для країн-учасниць (до якої належать Чеська республіка та США), які є сторонами зовнішньоекономічних контрактів позивача, строк позовної давності становить чотири роки.

Проте, вказані твердження відповідача є необґрунтованими та не відповідають умовам укладених позивачем контрактів та додаткових угод до контрагентів.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності становить три роки.

Стаття 259 Цивільного кодексу України зазначає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 9 Конституції України вищезазначена Конвенція є частиною національного законодавства України. Оскільки Конвенцією встановлено інші правила, ніж ті, які передбачено законодавством України, то застосовуються правила Конвенції, тобто, до договорів міжнародної купівлі-продажу, укладених підприємствами після набрання чинності Конвенцією про позовну давність, застосовується 4-річний строк позовної давності, встановлений статтею 8 Конвенції.

Відповідно до статей 9, 12 Конвенції перебіг строку позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або оплату товару частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Якщо згідно з застосовуваним до договору правом одна з сторін може заявити про припинення договору внаслідок такого порушення і заявляє про це, перебіг позовної давності щодо всіх відповідних частин починається від дня подання заяви іншій стороні.

Згідно статті 10 Конвенції про позовну давність вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли відбулося таке порушення.

Відповідно до вимог статті 22 Конвенції строк позовної давності та порядок його застосування не можуть бути змінені шляхом заяви або угоди між сторонами.

Згідно статті 19 Конвенції, якщо кредитор до закінчення строку позовної давності вчинить у державі, де боржник має своє комерційне підприємство, будь-яку дію, не передбачену статтями 13, 14, 15 і 16, але яка відповідно до права цієї держави вчиняється до поновлення строку позовної давності, то розпочинається новий чотирирічний строк позовної давності, який обчислюється від дня, передбаченого правом такої держави.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено додаткові угоди до зовнішньоекономічних контрактів з контрагентами.

Згідно укладених додаткових угод було перенесено виконання платіжних зобов'язань по укладеним контрактам, тобто строк позовної давності було продовжено на чотири роки - до 2017 року.

Таким чином, початок перебігу строку позовної давності для контрактів обчислений відповідачем неправомірно, строк на час проведення перевірки не минув.

В даному випадку, контракти позивача є діючими, що свідчить про постійність контрактів та про визнання боржником (продавцем) заборгованості, що згідно норм Конвенції перериває строки позовної давності.

Що стосується тривалості договорів (контрактів), то усі операції купівлі-продажу здійснювались в межах укладених договорів, натомість, податковим органом не взято до уваги строки виконання зобов'язань сторонами.

Усіма контрактами передбачено продовження дії такого контракту, що і було зроблено позивачем та його контрагентами. Саме по собі призначення строку дії договору полягає у визначенні певного періоду часу для правовідносин, які можуть бути лише триваючими.

Таким чином, позиція податкового органу, який самостійно визначає наслідки невизначеності строку виконання зобов'язання і встановлює спеціальний порядок, виконання зобов'язання, однак, не визначає строк його існування, а також граничний строк, коли таке зобов'язання має бути виконане у разі відсутності вимоги кредитора, є неправомірною.

Отже, положення про позовну давність застосовуються виключно до вимог покупця та продавця один до одного і жодним чином не застосовуються до відносин сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів із органами державної влади та управління, які уповноважені контролювати дотримання сторонами (однією із сторін) вимог валютного законодавства при проведенні розрахунків, зокрема, до визначення строків, протягом яких до сторін такого договору можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції з боку уповноваженого органу.

Відповідно до підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до інших доходів включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Щодо тверджень відповідача про заниження позивачем доходу за 3 квартал 2012 року на суму заборгованості по векселю, строк позовної давності за вимогами якого минув, на суму 493451,00 грн., колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Вказаний висновок відповідачем зроблений на підставі аналізу простого векселя серії АА 0605750, виданого позивачем 23.07.2008 на ім'я ТОВ Брокерська контора «Шнипельсон та сини», термін дії - по пред'явленню.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, в тому числі вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» №826 від 06.07.1999, Україну приєднано до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції.

Згідно статті 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, який запроваджений Женевською конвенцією 1930 року від 07.06.1930 (далі по тексту - Уніфікований закон), до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, в тому числі положення щодо строку платежу (статті 33-37) та позовної давності (статті 70 і 71).

Статтею 33 Уніфікованого закону визначено, що переказний вексель може бути виданий із таким строком, платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Згідно статті 76 Уніфікованого закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.

Переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання (стаття 34 Уніфікованого закону).

Відповідно до статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

При цьому, статтею 53 Уніфікованого закону визначено, що після закінчення строків, встановлених: для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначений строк від пред'явлення; для здійснення протесту у неакцепті або у неплатежі; для пред'явлення для платежу у разі застереження «обіг без витрат», держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта.

Отже, норми статті 53 Уніфікованого закону не позбавляють держателя векселя пред'явити вексель до сплати і після закінчення річного строку, передбаченого статтею 34 Уніфікованого закону і, відповідно, надають право в разі несплати акцептантом зобов'язань по векселю, звернути регрес до останнього у трирічний строк, передбачений статтею 70 Уніфікованого закону з моменту отримання відмови у сплаті заборгованості по векселю після його пред'явлення.

Щодо тверджень відповідача, про заниження позивачем доходу на суму умовно нарахованих відсотків за користування поворотною фінансовою допомогою у розмірі 734296,00 грн., колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

На підтвердження вказаного висновку відповідач зазначає, що позивачем укладено договір №21-12/10 від 21.12.2010 з ТОВ «Енергетична група трейд» на отримання поворотної фінансової допомоги у розмірі 7700000,00 грн., дата отримання поворотної фінансової допомоги - 27.01.2011, яка на кінець перевіряємого періоду залишилась неповернутою. Відтак, в порушення підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України позивачем не включено до складу доходу умовно нараховані відсотки за користування поворотною фінансовою допомогою у розмірі 734296,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами пункту 1.2 договору поворотної фінансової допомоги позикодавець надає позичальнику (позивачу) безвідсоткову поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти на умовах, передбачених договором.

Також, пунктом 1.2 договору поворотної фінансової допомоги визначено, що безвідсоткова поворотна фінансова допомога - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана позичальнику у користування на визначений строк, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

У відповідності до пунктів 2.1, 2.2, 3.1 допомога надається в національній валюті України в сумі 7700000,00 грн. без ПДВ на безоплатній основі, тобто, плата за користування грошовими коштами не стягується та підлягає поверненню до 21.07.2011.

Додатковою угодою №1 від 20.07.2011 до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги пункт 3.1 договору викладено в наступній новій редакції: «Допомога підлягає поверненню до 31.08.2012».

Додатковою угодою №2 від 30.08.2012 до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги пункт 3.1 договору викладено в наступній новій редакції: «Допомога підлягає поверненню до 31.12.2013».

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Згідно з підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі, якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому, доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Відповідачем умовно нараховано відсотки за користування поворотною фінансовою допомогою у розмірі 7700000,00 грн., отриманою за договором №21-12/10 від 21.12.2010, починаючи з 4 кварталу 2011 року, так як за договором визначено, що допомога підлягає поверненню до 21.07.2011.

При цьому, відповідачем не враховано додаткові угоди до договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №21-12/10 від 21.12.2010, яким продовжено строки повернення такої допомоги.

Отже, нарахування відповідачем умовних відсотків за користування допомогою в сумі 734296,00 грн. є протиправними.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров