Ухвала суду № 44773390, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/9991/58713/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Септіма» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 по справі №2-а/1970/32/12 (№76460/12/9104) за позовом Приватного підприємства «Септіма» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.02.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012, у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Септіма» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Приватне підприємство «Септіма» 21.09.2012 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.09.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Приватне підприємство «Септіма» посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Септіма» з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, пункту 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 40967,00грн., завищено бюджетне відшкодування податку на додану вартість в сумі 159250,00грн. та завищено залишок від'ємного значення ПДВ в сумі 71065,00грн.; підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 174090,00грн.; підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого позивачем було занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 34500,00грн.

За результатами перевірки Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 25.06.2011 №4781/23-420/23591558 та прийнято податкові повідомлення-рішення: від 11.07.2011 №0002592304, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 21465,00грн., в тому числі 17172,00грн. за основним платежем та 4293,00грн. штрафні (фінансові) санкції; від 11.07.2011 №0002602304, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 71065,00грн.; від 11.07.2011 №0002612304, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 159250,00грн.; від 11.07.2011 №0001151703, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 43125,00грн., в тому числі 34500,00грн. за основним платежем та 8625,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 11.07.2011 №0002582304, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 217612,50грн., в тому числі 174090,00грн. за основним платежем та 43522,50грн. штрафні (фінансові) санкції.

Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що господарські операції Приватного підприємства «Септіма» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Керера», Товариством з обмеженою відповідальністю «Присфа» та Приватним підприємством «Колон-Сервіс» не мали реального характеру.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи позивача, дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на відсутність документів, які б свідчили про фактичне отримання товарів (такі як акти приймання-передачі товарів, доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей), відсутність документів, які б засвідчували кількість та якість поставленої продукції, документів складського обліку поставлених товарів. В контрагентів відсутні складські приміщення, транспортні засоби, трудові ресурси.

Окрім того, оскільки господарські операції між позивачем та Приватним підприємством «Присфа» не відбувалися, мали безтоварний характер, то отримані працівником Приватного підприємства «Септіма» кошти в сумі 230000,00грн. не можна вважати використаними на оплату товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку з чим суд дійшли обґрунтованого висновку, що такі кошти надійшли працівнику як додаткове благо.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Септіма» залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 по справі №2-а/1970/32/12 (№76460/12/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв