Ухвала суду № 44773353, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2015 р. м. Київ К/9991/20783/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 по справі №2а-3538/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні технології 2005» про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційні технології 2005» про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» 21.03.2012 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 27.04.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 73 Податкового кодексу України, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 203, 204, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4,підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток у періоді, що перевірявся.

Висновок податкового органу про заниження податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток ґрунтується на тому, що валові витрати та податковий кредит позивача за наслідками операцій Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інноваційні технології 2005» не підтверджені належним чином, зокрема, відсутні товарно-транспортні накладні, паспорта якості нафтопродуктів, сертифікати відповідності на бензин та дизельне пальне.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва було складено акт від 29.07.2010 №10860/23-02/32421102 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.08.2010 №0002932302/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 265579,00грн., в тому числі 178386,00грн. основного платежу та 89193,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 10.08.2010 №0002922302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 334475,00грн., в тому числі 222983,00грн. основного платежу та 111492,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що позивачем ні під час перевірки, ні під час процедури адміністративного оскарження не були надані податковому органу належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, паспорти якості та сертифікати відповідності, що свідчить про фіктивність відповідних господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При цьому, відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення протиправності формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту за відсутності інших доказів безтоварності відповідних господарських операцій.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентом, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи.

Натомість, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано у повному обсязі обставин щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом.

Окрім того, судами не надано правової оцінки доводам позивача, що ним оформлялися товарно-транспортні накладні при здійсненні господарських операцій з купівлі нафтопродуктів та не досліджено належним чином копії відповідних накладних, залучених до матеріалів справи, з посиланням на те, що такі документи позивач мав надавати податковому органу, а суд не наділений повноваженнями контролюючого органу для перевірки достовірності та повноти відомостей, наведених у документах податкового та бухгалтерського обліку платника.

Разом з тим, судами залишено поза увагою, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контур» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2012 по справі №2а-3538/11/2670 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв