Ухвала суду № 44773253, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/36554/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Виробничо-будівельна фірма "Берест" (далі - Товариство)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013

у справі № 826/1885/13-а

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2012 № 0000522260, згідно з яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з орендної плати на 114 692 грн. за основним платежем із застосуванням 19117 грн. штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що орендна плата за земельну ділянку є формою земельного податку, у зв'язку з чим її справляння має здійснюватися з обов'язковим дотриманням вимог законодавства у сфері оподаткування.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що до моменту внесення змін до договору оренди земельної ділянки в установленому порядку підстави для збільшення орендної плати за землю відсутні, незалежно від змін у податковому законодавстві.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки з питань дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012.

Результати цієї перевірки викладені в акті від 17.09.2012 № 2967/22-621-02403446, в якому відображено висновок податкового органу про необхідність обчислення орендної плати за орендовані позивачем земельні ділянки за розглядуваний період, виходячи з мінімального розміру цього платежу, установленого підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, незалежно від умов договорів оренди, на підставі яких позивач набув право користування відповідними земельними ділянками.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно погодилися з наведеною правовою позицією податкового органу зі спору.

Так, з 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України (далі - ПК), який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення містилося й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить на користь висновку про те, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Оскільки у періоді, охопленому перевіркою, позивач сплачував орендну плату за орендовані земельні ділянки у розмірі 1,5 відсотків від нормативної грошової оцінки (тобто у меншому розмірі, ніж встановлений наведеними нормами ПК), то суди цілком правомірно погодилися із законністю донарахування Товариству оспорюваної суми грошового зобов'язання з орендної плати.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено. У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Виробничо-будівельна фірма "Берест" відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 826/1885/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько