Рішення № 44769796, 09.06.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/347/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1148/2015

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Бейко А.М.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представників ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи орган опіки та піклування Сторожинецької районної державної адміністрації, підрозділ ДМС України у Чернівецькій області Сторожинецького району про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 15 квітня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

у лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулася з даним позовом, посилаючись на те, що неповнолітня дочка ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з відповідачем проживає з нею. Відповідач відмовляється їй надати письмову нотаріально посвідчену згоду батька для виїзду дитини на відпочинок і навчання за кордоном. Тому просила визнати відмову ОСОБА_3 на тимчасовий виїзд за кордон дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, безпідставною, дозволити їй без згоди батька оформити документи для тимчасового виїзду за кордон, дозволити без згоди та супроводу батька тимчасові поїздки неповнолітньої дочки за кордон до досягнення нею повноліття, допустити негайне виконання рішення суду в частині оформлення документів на тимчасовий виїзд за межі України.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 15 квітня 2015 року позов задоволено частково. Надано дозвіл ОСОБА_2 на оформлення необхідних документів для тимчасового виїзду за кордон ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_3

Надано дозвіл неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на тимчасовий виїзд на період шкільних канікул з 25 жовтня по 29 жовтня, з 01 січня по 25 січня, з 10 квітня по 14 квітня, з 29 травня по 30 серпня кожного року до досягнення нею повноліття за межі України, разом з мамою ОСОБА_2 без згоди батька ОСОБА_3 В решті позову відмовлено.

На судове рішення сторони подали апеляційні скарги, в яких посилаються на незаконність і необґрунтованість ухваленого рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зазначають, що суд не врахував, що позивачка матеріально утримує та належним чином піклується про здоров'я дочки, її фізичний та духовний розвиток. Відповідач свого часу надавав згоду на виготовлення проїзного документу дочці, однак на момент звернення до суду з позовом категорично не дає згоди на виїзд дитини за кордон. Судом не враховано наявність запрошення до Республіки Польща із гарантією забезпечення проживання та покриття усіх витрат, пов'язаних з поїздкою, а також те, що ОСОБА_2 надала довідку з навчального закладу м. Острув Мазовєцка про запрошення на навчання. Орган опіки та піклування Сторожинецької РДА Чернівецької області не заперечує проти виїзду дитини на навчання за кордон, оскільки вважає, що це буде сприяти всебічному розвитку дитини, що судом також враховано не було. Тому просять оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що за змістом запрошень метою поїздки дочки за кордон є туризм, а в позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що має намір навчати дитину в Республіці Польща. Згідно польського законодавства підставою для навчання іноземних дітей на безплатній формі має бути обов'язкова наявність постійного місця проживання батьків, а в разі платної форми - наявність постійного заробітку батьків. Суд не врахував, що позивачка є безробітною і хоче завуальовано вивезти дочку до Польщі без повернення, чим порушуються його права як батька дитини. Не враховано і те, що в запрошенні вказано інший населений пункт, а не той, де проживає дитина. Позивачка посилається на те, що дитина хворіє, однак будь яких доказів, що дочка потребує лікування за кордоном не надала. Тому просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свої апеляційні скарги підтримали, доводи апеляційної скарги іншої сторони заперечили. Треті особи, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з'явились, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі, від якого у них народилася донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка рішенням Рожнятівського районного суду від 02.07.2012 року залишена на проживання з позивачкою та проживає з нею у с. Снячів Сторожинецького району Чернівецької області. Копією запрошення підтверджено, що громадянка Польщі ОСОБА_9 гарантує в разі приїзду ОСОБА_2 покрити усі витрати по проживанню, навчанню, лікуванню та переїзду та будь-яку іншу допомогу.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, враховуючи те, що відповідач не займається вихованням доньки, не забезпечує її матеріально, а позивачка створює умови для її належного розвитку та виховання, в тому числі й поїздкою в іншу державу, виходив із того, що відмова відповідача у наданні дозволу на виїзд дитини є безпідставною. Беручи до уваги вік неповнолітньої дитини, яка повинна відвідувати школу, суд вказував, що можливо та необхідно їздити дитині за кордон, однак в період канікул у школі.

Проте, повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції неможна, оскільки суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

При розгляді справ про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного із батьків необхідно виходити з положень Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 року № 231, Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року № 724 (з наступними змінами), якими передбачено можливість вирішення у судовому порядку питання про виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного із батьків.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону про порядок виїзду з України, оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно п. 3 Правил перетинання державного кордону виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Відповідно до п. 4 цих Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

З огляду на вказане, чинне законодавство вимагає при виїзді з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, зазначення у дозвільному документі держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність згоди батька на виїзд дитини за межі України на відпочинок суперечить вимогам ч. 2 ст. 155 СК України, Конвенції про права дитини та порушує право неповнолітньої на свободу пересування всупереч її інтересам.

Проте такі висновки не можна визнати достатньо обґрунтованими, оскільки вони зроблені судом без дослідження дійсних обставин справи, без з'ясування, в яку країну і на який термін вимагається надання дозволу, чи не порушуються при цьому безпосередньо права та інтереси дитини, чим зумовлені заперечення відповідача та чи заслуговують вони на увагу, не надана оцінка цим обставинам.

Крім того, чинним законодавством передбачено можливість вирішувати у судовому порядку питання про надання дозволу на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення.

Між тим, надаючи дозвіл на багаторазові тимчасові виїзди дитини за межі України до досягнення нею повноліття, суд не врахував, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить положенням ст. ст. 141, 157 СК України, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дітей, чим фактично позбавив батька можливості брати участь у вихованні дочки та можливості спілкування з нею.

Разом з тим, суд першої інстанції не зазначив держави прямування при виїзді дитини за межі України, а визначені ним часові проміжки занадто деталізовані та можуть не збігатись з періодами шкільних канікул.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9, що проживає: АДРЕСА_1, воєводство Мазовєцкє, запрошує ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 на термін від 01.06.2015 року до 30.05.2016 року та зобов'язується покривати витрати, пов'язані з побутом іноземця, проживанням, можливим лікуванням, повернення до країни походження або за транзит до третьої країни чи видалення з Польщі.

Колегія суддів вважає, що поїздки за кордон будуть сприяти духовному та фізичному розвитку дитини, причин, які б унеможливлювали тимчасовий виїзд дитини за кордон, не встановлено. Тому відмова батька ОСОБА_3 надати нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон є необгрунтованою.

У зв'язку із наявністю між сторонами непорозумінь, тривалістю судового розгляду, колегія суддів приходить до переконання, що надання судом дозволу для тимчасового виїзду дитини за кордон без згоди батька протягом одного року буде відповідати інтересам дитини та жодним чином не порушить прав батька на участь у спілкуванні з дитиною та в її вихованні.

Доводи та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи і додаткового правового аналізу не потребують, так як фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду щодо їх оцінки.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 з посиланням на довідку з навчального закладу м. Острув Мазовєцка щодо запрошення її дочки на навчання, то колегія суддів з урахуванням вимог ст. ст. 141, 157 СК України, принципу повної рівноправності обох батьків у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей, вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон для навчання, оскільки в даному випадку виїзд малолітньої ОСОБА_6 за кордон був би пов'язаний із довгостроковим перебуванням за межами України у зв'язку з навчанням, що призведе до обмеження та порушення прав батька на піклування, спілкування та виховання малолітньої дитини. Також колегія суддів враховує те, що позивачкою не забезпечено реалізацію прав дитини на здобуття освіти, її всебічний розвиток та виховання під час перебування за межами України, оскільки не надано доказів офіційного перебування матері у приймаючій державі та можливості матеріального забезпечення дитини в період навчання за кордоном.

За таких обставин, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення суду першої інстанції в частині надання дозволу неповнолітній ОСОБА_6 на тимчасовий виїзд на період шкільних канікул до досягнення нею повноліття за межі України підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України.

В решті оскаржуване рішення слід залишити без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду від 15 квітня 2015 року в частині надання дозволу неповнолітній ОСОБА_6 на тимчасовий виїзд на період шкільних канікул до досягнення нею повноліття за межі України разом з мамою ОСОБА_2 без згоди батька ОСОБА_3 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Надати дозвіл неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на тимчасовий виїзд за межі України в Республіку Польща у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька ОСОБА_3 в період шкільних канікул з 01.06.2015 року до 30.05.2016 року.

В решті рішення Рожнятівського районного суду від 15 квітня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Малєєв А.Ю.

Меленко О.Є.