Рішення № 44764145, 08.06.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4145/15 Справа № 196/1330/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бойко Ю. О. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року м. Дніпропетровськ Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства «Царичанський завод мінводи» на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Царичанський завод мінводи», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

29 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даною позовною заявою, та неодноразово уточнювала, збільшувала і доповнювала свої позовні вимоги та в остаточній редакції позовної заяви просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 2649,33 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку по заробітній платі, а при не проведенні його до розгляду справи - по день винесення рішення, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 272,44 грн. (станом на 24.02.2015 року - 124 роб. дні х 272,44 грн. = 33782,56 грн.), а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 14.08.2009 року вона була прийнята на роботу в ЗАТ "Царичанський завод мінводи" на посаду заступника голови правління з правових та кадрових питань. 25.05.2011 року ЗАТ "Царичанський завод мінводи" було перейменовано на приватне акціонерне товариство "Царичанський завод мінводи". 01.09.2014 року вона була звільнена з роботи за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). Станом на 01.09.2014 року згідно розрахункового листа сума заборгованості по заробітній платі складала 11870,81 грн., яка в день звільнення виплачена їй не була. В подальшому їй було виплачено частину боргу: 19 вересня 2014 року в розмірі 3202,05 грн. та 23 вересня 2014 року в розмірі 6019,43 грн. При цьому залишилася заборгованість по заробітній платі в розмірі 2649,33 грн., яка не сплачена їй по даний час. Зазначала, що на підставі наявної в матеріалах справи довідки про середню заробітну плату (дохід) (для розрахунку виплат на випадок безробіття) вих.№853 від 10.09.2014 року, її заробітна плата за серпень 2014 року складає - 7587,13 грн., за липень 2014 року - 4127,68 грн. Отже, вважає, що її середньоденна заробітна плата за останні два місяці, що передували місяцю її звільнення склала: 11714,81грн. (загальна сума заробітної плати за останні два місяці) / 2 = 5857,40 грн. (середньомісячна заробітна плата за останні два місяці). 43 (кількість відпрацьованих днів) / 2 = 21,5 грн. (середньомісячна кількість робочих днів). 5857,40 грн. (середньомісячна заробітна плата за останні два місяці) / 21,5 грн. (середньомісячна кількість робочих днів) = 272,44 грн. Відповідач в день її звільнення і до теперішнього часу не провів з нею повний розрахунок, що заподіяло їй величезні моральні страждання, надмірні нервування, позбавило її нормального сну, вона весь час хвилюється з приводу існування своєї сім'ї. З 2008 року після розлучення вона виховує і повністю утримує свою доньку самостійно. Невиплата їй відповідачем заробітної плати позбавила її можливості купити своїй доньці теплі речі, які їй необхідні як в повсякденному житті, так і для відвідування школи. Невиплата заробітної плати також вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя і життя її 14-літньої доньки, що спричинило погіршення можливостей реалізації нею своїх бажань і звичок, відмову від придбання деяких продуктів харчування, придбання дешевших продовольчих товарів відповідно більш низької якості. Тому вона вважає, що згідно ст.237-1 КЗпП України відповідач зобов'язаний відшкодувати їй моральний збиток в розмірі 5000 грн. Також, вказала, що відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року ухвалено: позов ОСОБА_2- задовольнити частково; стягнути з ПрАТ "Царичанський завод мінводи" на користь ОСОБА_2 2 649,33 грн. заборгованості по заробітній платі, 4 196,92 грн. середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за 28 календарних дні, а також 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; в іншій частині позовних вимог відмовити за недоведеністю; стягнути з ПрАТ "Царичанський завод мінводи" в дохід держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати в частині стягнення на її користь суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 4 196,92 грн. за 28 календарних днів, та задовольнити її позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ "Царичанський завод мінводи" на її користь середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати виходячи з розміру середньоденної зарплати 272,44 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ПрАТ "Царичанський завод мінводи" просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, неправильною оцінкою доказів по справі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне їх задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду повністю не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем в даній справі з 14.08.2009 року по 01.09.2014 року, займаючи посаду заступника голови правління з правових та кадрових питань. В день звільнення позивачки за ст. 36 п.1 КЗпП України відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не провів повного розрахунку з нею. Частину заборгованості по заробітній платі в розмірі 3202,05 грн. було виплачено позивачці 19.09.2014 року, а також 23.09.2014 року в розмірі 6019,43 грн., а всього на загальну суму 9221,48 грн. Вказана сума не оспорюється відповідачем. Позивачу до цього часу залишається невиплаченою їй відповідачем сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 2649,33 грн., тобто розмір призначеної премії за відрахуванням податків та зборів, яка категорично заперечується відповідачем в даній справі з посиланням на те, що наказу № 631 від 29.08.2014 року про преміювання позивачки в розмірі 3335,00 грн. фактично не було, а мало місце безпідставне нарахування їй бухгалтерією товариства додатково до заробітної плати премії згідно наказу № 631 від 29.08.2014 року, який не був підписаний керівником підприємства ОСОБА_3, а тому вказана сума премії була відсторнована. Але вказані заперечення відповідача достовірно спростовуються як розрахунковими листами ОСОБА_2, копією самого наказу № 631 від 29.08.2014 року з підписом голови правління ОСОБА_3, так і письмовими заявами третьої особи в справі - ОСОБА_3та поясненнями свідка ОСОБА_5

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що за викладених обставин у суду не викликає сумніву, що 29.08.2014 року за № 631 дійсно було видано та підписано головою правління ОСОБА_3 наказ про преміювання позивачки ОСОБА_2, а отже, сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 2649,33 грн. беззаперечно підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки в даній справі. Трудові права позивачки дійсно були порушені, однак заявлена нею сума про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по заробітній платі, а при не проведенні його до розгляду справи - по день винесення рішення, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 272,44 грн. (станом на 24.02.2015 року - 124 роб. дні х 272,44 грн. = 33782,56 грн.), яка була обчислена позивачкою на підставі Постанови КМ України №100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», а не бралася з довідки про середню заробітну плату (дохід), не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки розрахунок середньоденної заробітної плати, виходячи з розміру 272,44 грн., в судовому засіданні не доведено, клопотання про проведення експертизи розрахунку позивачка не заявляла, а тому суд приходить до наступного. Враховуючи неоспорювану суму за 28 дні, на думку суду, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за 28 календарних дні в розмірі 4196,92 грн., виходячи з того, що згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття розмір середньоденної заробітної плати позивачки складає 149,89 грн., який відповідачем в судовому засіданні визнано. Від проведення судових експертиз сторони відмовились. В судовому засіданні встановлено, що несвоєчасна виплата відповідачем заробітної плати при звільненні працівника потягла за собою втрату позивачем нормальних життєвих зв'язків і вимагала від неї додаткових зусиль для організації як свого життя, так і життя своєї сім"ї, щоб забезпечити достатній життєвий рівень. Трудові права позивача були порушені тривалий час. За викладених обставин, на думку суду, позивачці дійсно завдано моральної шкоди, яка підлягає компенсації відповідачем в розмірі 5000,00 грн. Суд переконаний в тому, що саме такий розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам розумності та справедливості.

Але з висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, при неправильному застосуванні судом норм діючого законодавства.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановивши факт невиплати відповідачем заробітної плати позивачу на час звільнення у розмірі 2649,33 грн. та стягнувши зазначену суму з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосувати ст. 117 КЗпП України, тобто стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак безпідставно та необґрунтовано суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку лише за 28 календарних дні, хоча встановив, що на день ухвалення рішення суду відповідач повністю не розрахувався з позивачем при її звільненні 01 вересня 2014 року і остання виплата розрахункових, визнаних відповідачем сум при звільненні, була здійснена 23 вересня 2014 року, яку суд визнав не повним розрахунком заробітної плати при звільненні позивача.

Суд першої інстанції розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходив з того, що згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття розмір середньоденної заробітної плати позивачки складає 149,89 грн., однак не звернув увагу, що вказана середня заробітна плата розрахована за шість місяців, а не за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, як передбачено вимогами закону.

Відповідно до п.2. Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження порядку про обчислення середньої заробітної плати", який говорить, що у всіх випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Суд першої інстанції не застосував зазначену норму закону, не звернув увагу на те, що наданий відповідачем розрахунок не відповідає вимогам закону при вирішенні спірних правовідносин сторін у зв'язку з тим, що у розрахунок увійшли не два останніх календарних місяці роботи, які передували події, а саме: звільненню, яке відбулося 01 вересня 2014 року.

Суд не врахував вимоги закону про те, що при розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні не застосовується порядок розрахунку середньої заробітної плати для розрахунку виплат на випадок безробіття.

Оскільки в матеріалах справи наявні дві різних довідки про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття з визначенням різного розміру середньоденної заробітної плати позивача (а.с.8,34), то виходячи з розміру середньоденної заробітної плати позивача в сумі 149,89 грн.(а.с.34), суд не звернув увагу на те, що в зазначену довідку не увійшла спірна сума премії, яку суд стягнув з відповідача на користь позивача, як невиплачену частину заробітної плати при звільненні, тобто в цій частині висновки рішення суду є суперечливими та без надання оцінки вказаним суперечливим доказам у справі.

Таким чином, прийнявши за основу вказаний розрахунок середньої заробітної плати, який є неправильним, суд дійшов помилкового висновку щодо розміру стягнення суми за рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не врахував положення ст. 117 КЗпП України щодо стягнення на користь працівника середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення суду.

Без належного обґрунтування та оцінки обставин справи у відповідності до вимог закону суд першої інстанції визначив суму моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції змінює в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розміру відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат.

Спірні правовідносини виникли у сторін щодо неповного розрахунку з позивачем при її звільненні.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо нарахування і невиплати частини заробітної плати (премії) при звільнені позивача в сумі 2649,33 грн. (тобто розмір призначеної премії за відрахуванням податків та зборів), оскільки зазначений факт є доведеним доказами у справі, а саме: розрахунковими листками позивача за серпень та вересень 2014 року (а.с.6,45), наказом № 631 від 29.08.2014 року про преміювання, зокрема, позивача в розмірі посадового окладу в сумі 3 335 грн. з підписом голови правління ОСОБА_3 (а.с.43), так і письмовими заявами третьої особи в справі - ОСОБА_3 (а.с.44, 96), поясненнями свідка ОСОБА_5, довідкою відповідача від 10.09.2014 року про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття (а.с.8), довідкою відповідача від 03.09.2014 року за 3 335-а (а.с.9).

Посилання відповідача та апелянта ПрАТ "Царичанський завод мінводи" про те, що премія була нарахована бухгалтером-касиром ОСОБА_6 згідно наказу № 631 від 29.08.2014 року, який не був підписаний керівником підприємства ОСОБА_3, а тому не має підстав для її виплати, судова колегія вважає неспроможними, оскільки вказані доводи спростовуються наведеними доказами, які є належними та допустимими.

Відповідно до ст.2 ЗУ "Про оплату праці" основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки встановлені ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами у справі, що на час звільнення позивача з 01.09.2014 року у роботодавця - відповідача у справі перед позивачем була заборгованість по заробітній платі на день звільнення. На час звільнення відповідач не розрахувався з позивачем та не виплатив належні та нараховані їй виплати згідно трудового договору. Ці обставини також підтверджені довідкою відповідача за № 453 від 30.10.2014 року (а.с.29), де зазначено, що заборгованість по заробітній платі на день звільнення складала 9 221,48 грн., виплата заборгованості була проведена: 19.09.2014 року в сумі 3 202,05 грн. та 23.09.2014 року в сумі 6019,43 грн. Оскільки судом першої інстанції встановлено факт невиплати заробітної плати (премії) в розмірі 2649,33 грн. та вказана частина заробітної плати стягнута за рішенням суду і в цій частині апеляційний суд залишає рішення суду без змін, то є підстави для нарахування середнього заробітку за період затримки розрахунку на час звільнення з 01.09.2014 року по день ухвалення рішення апеляційним судом, тобто по 08.06.2015 року, а саме: за 9 місяців та 8 календарних днів.

Дослідивши надану довідку відповідачем щодо розрахунку середнього заробітку позивача 02.10.2014 року (а.с.34), судова колегія відноситься до цього доказу критично, тому, що вона суперечить довідці відповідача щодо розрахунку середнього заробітку позивача від 10.09.2014 року (а.с.8), та яка надана раніше як офіційний документ для розрахунку виплат на випадок безробіття, та тому, що зазначені розміри заробітної плати не відповідають розрахунковим листкам, з яких вбачається розмір нарахованої заробітної плати позивачу (а.с. 6-45), які відповідають довідці відповідача щодо розрахунку середнього заробітку позивача від 10.09.2014 року, то судова колегія бере за основу для розрахунку середньої заробітної плати саме зазначені докази, які підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Судова колегія для розрахунку бере два останніх повних місяців відпрацьованих позивачем перед звільненням, якими є серпень 2014 року де заробітна плата складає - 7587,13 грн., та липень 2014 року - 4127,68 грн. Отже середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці, що передували місяцю її звільнення склала 272,44 грн. з розрахунку: 11 714,81грн. (7587,13 грн. + 4127,68 грн.) : 2 = 5857,40 грн. (середньомісячна заробітна плата за останні два місяці). 43 (кількість відпрацьованих днів) : 2 = 21,5 грн. (середньомісячна кількість робочих днів). 5857,40 грн. : 21,5 грн. = 272,44 грн. З 01.09.2014 року - день звільнення по 08.06.2015 року - день ухвалення рішення апеляційним судом це період затримки розрахунку при звільненні позивача, що складає 9 місяців та 8 днів х 272,44 грн. - середньоденна заробітна плата позивача = 54 896,12 гривень.

Таким чином, сума яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у рахунок середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні складає 54 896,12 гривень за період з 01.09.2014 року по 08.06.2015 року. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначена апеляційним судом без утримання податку та інших обов'язкових платежів

Згідно ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 25.05.2001 року №5, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Порушення відповідачем законних прав позивача у зв'язку із затримкою виплати розрахунку при її звільненні судом апеляційної інстанції встановлено, а таким чином, є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача і суму грошових коштів у відшкодування моральної шкоди.

Судова колегія вважає, що має місце порушення трудових прав позивача внаслідок незаконної затримки виплати розрахунку при її звільненні у зв'язку з чим їй було завдано моральну шкоду згідно до вимог статті 237-1 КЗпП України, але розмір відшкодування моральної шкоди позивач зазначила занадто завеликий в розмірі 5 000 грн., що не відповідає обставинам справи.

Судова колегія оцінює спричинену моральну шкоду позивачу на суму у розмірі 500 гривень.

В іншій частині позову про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Судова колегія вважає, що рішення суду в іншій частині щодо стягнення заробітної плати є законним і обґрунтованим, постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи у вказаній частині.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судових витрат за цією категорією справи та позов задоволено частково, то судова колегія вважає, що судові витрати по справі пропорційно задоволеним вимогам підлягають стягненню з відповідача на користь держави в сумі 792,56 гривень (судовий збір 548,96 грн.(вимоги матеріального характеру із суми 54896,12 грн.) + судовий збір 243,60 грн. (вимоги немайнового характеру) = 792,56 грн.).

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства «Царичанський завод мінводи» - задовольнити частково.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року - змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розміру відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Царичанський завод мінводи» (і.к. за ЄДРПОУ - 00377101) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (нкпп - НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2014 року по 08.06.2015 року в розмірі 54 896,12 гривень (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто шість гривень 12 копійок) та сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначена апеляційним судом без утримання податку та інших обов'язкових платежів; в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 гривень (п'ятсот гривень).

В іншій частині позову ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Царичанський завод мінводи» (і.к. за ЄДРПОУ - 00377101) на користь держави судовий збір в сумі 792,56 гривень (сімсот дев'яносто дві гривні 56 копійок).

В іншій частині рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2015 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь