Ухвала суду № 44760546, 04.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/588/2015(м)

263/8402/14-ц

Головуючий у І інстанції Кулик С.В. Єдиний унікальний номер 263/8402/14-ц

Номер провадження 22-ц/775/588/15(м)

Категорія 5 Доповідач Барков В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Ігнатоля Т.Г.,

Супрун М.Ю.,

при секретарі Стрілецькій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради, об'єднання співвласників житлового будинку «Орбита», треті особи - БТІ м. Маріуполя, ОСОБА_3 про визнання права власності на нежиле приміщення,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року позивачка звернулась до суду із позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2003 року ОСОБА_3 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1. Він самостійно зробив реконструкцію квартири, внаслідок чого вона перестала мати ванну кімнату та кухню, що не відповідає вимогам жилих приміщень. Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 13 червня 2008 року було задоволено адміністративний позов ОСОБА_3 та Маріупольську міську раду зобов'язано ухвалити рішення про переведення зазначеної квартири з житлового фонду у нежитловий.

20 серпня 2008 року Маріупольська міська рада у виконання рішення суду прийняла рішення № 291/1 яким перевела зазначену квартиру в нежиле приміщення та на підставі цього рішення ради ОСОБА_3 отримав нові правовстановлюючі документи як на нежиле приміщення.

14 липня 2009 року ОСОБА_3 подарував зазначене нежиле приміщення позивачці.

20 січня 2010 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради скасував своє рішення від 20 серпня 2008 № 291/1 та зобов'язав БТІ м. Маріуполя внести відповідні зміни в технічну документацію приміщення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року скасовано та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 20 лютого 2012 року відмовлено в задоволенні позову об'єднання співвласників житлового будинку «Орбита» до неї про визнання договору дарування недійсним. Також рішенням Вищого спеціалізованого суду України від 11 червня 2012 року відмовлено в позові об'єднання співвласників житлового будинку «Орбита» про визнання реконструкції спірного приміщення незаконною.

04 квітня 2013 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя їй відмовлено у позові до об'єднання співвласників житлового будинку «Орбита» про спонукання укласти сервітут, для проходу до нежилого приміщення, яке вона збиралась використовувати у комерційних цілях.

Оскільки позивачка не може використовувати належне їй спірне нежитлове приміщення за призначенням та створити в ньому магазин із входом з вулиці, а не під'їзду, просила визнати за нею право власності на це нежиле приміщення, а судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради та об'єднання співвласників житлового будинку «Орбита» про визнання права власності на нежиле приміщення відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Після подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 07 квітня 2015 року звернулася до апеляційного суду із заявою про залишення її позову без розгляду.

Позивачка ОСОБА_2 та представник Маріупольської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника об'єднання співвласників житлового будинку «Орбита» Гуленко Т.В., яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено факту оспорювання відповідачами її права власності на спірне приміщення.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 на підставі письмового договору дарування від 14 липня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори Маріупольського міського нотаріального округу Демко М.Л. та зареєстрованим в реєстрі за № 2-1720, є власником нежилого приміщення № 112 загальною площею 62,1 м2, розташованого в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Право власності позивачки на вказане приміщення зареєстровано 14 вересня 2009 року міським комунальним підприємством «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 27671362 (а.с. 5).

З матеріалів справи вбачається, що попередній власник цього приміщення ОСОБА_3 самовільно, без відповідних дозвільних документів провів реконструкцію належної йому квартири АДРЕСА_1 після чого на виконання рішення суду виконавчий комітет Маріупольської міської ради 20 серпня 2008 року своїм рішенням № 291/1 вивів цю квартиру з житлового фонду та ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності вже на нежиле приміщення (а.с. 41).

20 січня 2010 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради скасував своє рішення № 291/1 від 20 серпня 2008 року (а.с. 47).

Як вбачається із змісту позовних вимог, саме неможливість подальшого використання спірного приміщення як нежитлового для розміщення в ньому магазину позивачка вважала оспорюванням відповідачами її права власності на це нежитлове приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

У контексті цієї норми закону пред'явлення ОСОБА_2 позову, яка порушила питання про визнання права власності на спірне майно в зв'язку з неможливістю його використання при наявності зареєстрованого такого права у відповідності до вимог закону та наявності правовстановлюючих документів на це майно, тобто з підстав, що не передбачені законом, і по суті були надуманими, не можна вважати подією, яка свідчить про оспорювання права власності ОСОБА_2, а тому таке право позивачки не підлягає захисту шляхом повторного визнання за нею права особистої приватної власності на майно, власником якого вона є.

Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та не є підставами з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість зміни чи скасування рішення суду.

Що стосується заяви ОСОБА_2 про залишення її позову без розгляду, апеляційний суд вважає, що вона також задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст. ст. 205, 207 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд до завершення розгляду справи постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 208 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Частиною 1 ст. 304 ЦПК України передбачено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» відповідно до ст. 304 ЦПК суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою І «Апеляційне провадження» розділу V ЦПК.

Тобто, ст. 310 ЦПК України, яка відсилає до ст. 207 ЦПК України, застосовується лише для тих підстав, які спеціально передбачені в главі першій «Апеляційне провадження».

Диспозитивність права сторін у справі на стадії апеляційного розгляду визначена в ст. 306 ЦПК України, згідно з якою в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Інших підстав на цій стадії чинним законодавством не передбачено.

За таких обставин, позовну заяву на стадії апеляційного розгляду справи можна залишити без розгляду лише за заявою позивача у разі встановлення апеляційним судом, передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 207, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про залишення позову без розгляду - відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді