Постанова № 44749022, 02.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа№ 910/2906/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Куксова В.В.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: Куксенко П.Р. - дов. від 26.12.2014р. № 28-У

від позивача: Черниш О.В. - дов. від 29.12.2014р. № 2402

розглянувши апеляційну скаргою Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015

у справі № 910/2906/15-г (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 105 124, 47грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 105 124,47 грн. у справі № 910/2906/15-г задоволено частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 75 403 грн 22 коп. в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно до Протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 22.04.2015 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Куксова В.В., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 прийнято апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 02.06.2015.

В судовому засіданні 02.06.2015 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2906/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних.

В судовому засіданні 02.06.2015 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2906/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник за договором) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець за договором) 23.09.2010 було укладено договір поставки продукції № 208-Л/60-Л, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві електротовари згідно специфікації, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

Як визначено положеннями п. 9.1. договору, що даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010.

Згідно з пункту 1.2. статуту Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", затвердженого установчими зборами Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (рішення від 25.12.2012), товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

У відповідності до п. 2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до специфікації до договору № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 предметом продажу визначено: трансформатор ТМЗ-630/10/0,4 (1 шт.), РЛРДз-10/400 (роз'єднувачі) (2 шт.), камери КСО-393 101-0121 (7 штук), кабель USB2/0 АМ-ВМ,1,8 м (1 шт.), кабель високого тиску (1 шт.), ел. лампи ТЛД-36 (20 шт.), лампи ЛБ-20 (15 шт.), лампи ДРЛ-125 (20 шт.), світильник SNEHA (3 шт.), світильник AURORA (10 шт.), ліхтар шахтний СВГ-2 (2 шт.), ліхтар СВГ-2 (2 шт.), загальною вартістю 75 403 грн. 22 коп., в т.ч. ПДВ - 12 567 грн. 20 коп.

Як передбачено п. 3.3. загальна сума даного договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього та складає 75 403 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ - 12 567 грн. 20 коп.

Пунктом 3.4. даного договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику 100 % вартості продукції протягом 10 днів з дати поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

У відповідності до п. 4.7. вказаного договору, датою поставки продукції визначається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.

Згідно з п. 4.8. договору разом з партією продукції постачальник зобов'язаний передати покупцю наступні документи: рахунок-фактуру на кожну партію продукції, яка відвантажується, виходячи із цін, зазначених у специфікації; видаткові та податкові накладні; сертифікат якості чи інший документ, що підтверджують якість продукції; пакувальний лист на кожну партію продукції, гарантійний талон на продукцію.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір, за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 4 ст. 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено нормами ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з нормами ч. 1 та ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов укладеного договору поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 75 403 грн. 00 коп., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін видатковою накладною № 366 від 30.09.2010 на загальну суму 263 232 грн. 64 коп. З урахуванням положень пункту 3.4. договору та дати отримання товару 30.09.2010, у відповідача виник обов'язок зі сплати отриманого товару до 10.10.2010 включно.

Місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 75 403 грн. 00 коп., а матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем отриманого товару на суму 75 403 грн. 00 коп. Разом з тим, сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 між ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" РВУ "Львівавтогаз" та ПАТ "Уктрансгаз", відповідно до якого, з урахуванням довідки станом на 02.03.2015, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 складає 75 403 грн. 22 коп.

Щодо доводів апелянта викладених в апеляційній скарзі про застосування строків позовної давності, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом враховано рекомендації, викладені у пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В пункті 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" викладені рекомендації стосовно того, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Отже, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Беручи до уваги рекомендації, викладені у п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", правила переривання перебігу позовної давності (ст. 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судам слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30.09.2013 (в межах трирічного строку позовної давності) сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 між ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" РВУ "Львівавтогаз" та ПАТ "Уктрансгаз", на суму 535 632 грн. 26 коп., з урахуванням довідки станом на 02.03.2015, відповідачем визнано суму заборгованості перед позивачем за договором поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 у розмірі 75 403 грн. 22 коп.

Щодо тверджень апелянта стосовно того, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 між ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" РВУ "Львівавтогаз" та ПАТ "Уктрансгаз", на суму 535 632 грн. 26 коп. з боку відповідача підписано не уповноваженою особою, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Згідно з Наказом № 336 від 29.12.2004 Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників" головний бухгалтер забезпечує ведення бухгалтерського обліку, організовує роботу бухгалтерської служби, контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, здійснює заходи щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах.

У відповідності до наказу № 148/234/383 від 10.11.1998 Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України "Про інвентаризацію заборгованості за станом на 1 листопада 1998 року" затверджено форму акту звіряння розрахунків, зокрема визначено, що акт підписується представниками підприємств.

Таким чином, з наведеного вбачається, що чинним на момент складання акту 30.09.2013 звіряння взаєморозрахунків законодавством, не було передбачено обов'язкового підписання акту звіряння саме керівниками суб'єктів господарських правовідносин, а з огляду на приписи Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Наказу № 336 від 29.12.2004 Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників" в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків такі повноваження фактично має головний бухгалтер (особа, що виконує його обов'язки).

Правову позицію стосовно необов'язковості підписання актів звіряння взаєморозрахунків саме керівниками товариств наведено Верховним Судом України у постанові від 24.04.2007 по справі № 26/271 та Вищим господарським судом України у постановах від 15.09.2009, від 27.02.2012 по справах № 8/39, № 20/5009/5311/11.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що дії по визнанню боргу було вчинено відповідачем до моменту спливу трирічного строку позовної давності з моменту визначеного вище початку його перебігу.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 30.09.2013 вказує на визнання Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заборгованості в розмірі 75 403 грн. 22 коп. за договором поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010, що свідчить про переривання 30.09.2013 перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення вказаної заборгованості.

Таким чином, після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже, у даному випадку строк позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу почав свій перебіг заново 30.09.2013 та на момент звернення до суду першої інстанції (10.02.2015, що підтверджується відбитком штампу про реєстрації позовної заяви в канцелярії суду) не сплив.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не виконано обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем за договором поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 на загальну суму 75 403 грн. 22 коп., у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення вказаної суми основного боргу підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем відповідачу пені у розмірі 13 572 грн. 58 коп. за період прострочення з 10.10.2010 по 07.04.2011, 3 % річних у розмірі 6 798 грн. 68 коп. та інфляційні втрати у розмірі 4 071 грн. 77 коп. за період прострочення з 10.10.2010 по 10.10.2013, а також 7 % штрафу у розмірі 5 278 грн. 22 коп., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Беручи до уваги рекомендації викладені у пункті 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" щодо того, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 572 грн. 58 коп., нарахованої за період прострочення з 10.10.2010 по 07.04.2011, 3 % річних у розмірі 6 798 грн. 68 коп. та інфляційні втрати у розмірі 4 071 грн. 77 коп. нарахованих за період прострочення з 10.10.2010 по 10.10.2013, а також 7 % штрафу у розмірі 5 278 грн. 22 коп. місцевим господарським судом не задоволені, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2906/15-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2906/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/2906/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2906/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді В.В. Куксов

І.М. Скрипка