Постанова № 44748973, 04.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. Справа№ 920/1991/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Іоннікової І.А.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Верем'юк Д.А.;

відповідача: Сурник В.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою

відповідальністю "Думівське"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.02.2015р.

у справі №920/1991/14 (суддя Яковенко А.В.)

за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою

відповідальністю "Думівське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл"

про визнання угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Думівське" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поставки №74887 від 18.11.2014р., укладеного між позивачем і відповідачем, як такого, що був вчинений позивачем під впливом помилки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні оспорюваного договору дії відповідача не були спрямовані на встановлення взаємних цивільних прав та обов'язків, а мали за мету неправомірне заволодіння товаром (зерном кукурудзи) на підставі недійсного правочину, чим позивачу було спричинено значну майнову шкоду. Позивач зазначав про те, що договір з відповідачем був укладений під впливом помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків за ним і сам відповідач сприяв своєю необережною поведінкою помилці позивача.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.12.2014р., на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, справу №920/1991/14 було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва (том справи - 1, аркуші справи - 66-68).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що він належним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем за оспорюваним договором поставки. При цьому відповідач звертав увагу суду на те, що договір в редакції, доданій позивачем до позову, відповідач не укладав, оскільки в наданому позивачем примірнику договору зазначені інші умови щодо ціни товару, моменту переходу права власності на товар та терміну оплати, ані ж в наявному у відповідача примірнику договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №920/1991/14 у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №920/1991/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- судом не було витребувано оригінали договорів поставки, копії яких надавалися сторонами, а також актів, накладних і рахунків;

- судом не було призначено почеркознавчу експертизу для встановлення оригінальності підписів і печаток сторін на договорах;

- судом не було надано належної оцінки тій обставині, що грошові кошти були перераховані відповідачем на фіктивний рахунок;

- судом не було прийнято до уваги доводи позивача про помилку щодо суті правочину, зокрема, такої його істотної умови, як ціна, яка була поділена на дві частині, а саме: за товар і за якість. При цьому відповідач в наданих суду поясненнях зазначав про те, що доплата за якість товару ним не здійснювалася.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.04.2015р.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Зубець Л.П. на лікарняному, судове засідання, призначене на 07.04.2015р. не відбулося.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2015р. апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2015р.

В судовому засіданні 27.04.2015р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №920/1991/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 27.04.2015р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним і об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 27.04.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 14.05.2015р.

В судове засідання 14.05.2015р. з'явилися представники сторін і зазначили про те, що вважають за необхідне подати додаткові докази по справі на підтвердження власної позиції по суті спору.

В судовому засіданні 14.05.2015р. представниками сторін було подано клопотання про продовження строку розгляду справи на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015р., на підставі ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, клопотання сторін було задоволено, строк розгляду справи продовжено на 15 днів.

В судовому засіданні 14.05.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 25.05.2015р.

14.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії протоколів допиту свідка Самойленко Т.В. від 01.12.2014р. та від 11.12.2014р.; копії витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальній справі №12014200260001074; копії протоколу про надання доступу до матеріалів справи; копії рішення єдиного учасника від 19.04.2011р.; копії наказу №22/2 від 19.04.2011р.; копії дійсного (чинного) статуту позивача; копії паспорта Чорномаза О.М.; копії висновків експертів №27 від 20.03.2015р. та №20 від 26.03.2015р.; копії договору на розрахунково-касове обслуговування №3946 від 06.11.2014р. та Додатку №1 до нього; копії заяви про відкриття рахунку; копії сертифікату відкритого ключа ЕЦП клієнта у системі «FC-BUSINESS» від 07.11.2014р.; копії опитування клієнта; копії карти із зразками підписів і відбитка печатки; копії фіктивного статуту позивача (з матеріалів кримінальної справи); копії фіктивного паспорту Чорномаза О.М. (з матеріалів кримінальної справи).

25.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли:

- клопотання про надання пояснень щодо документів, які були долучені позивачем 14.05.2015р. згідно з клопотаннями за вх.№09-11/8491/15 та вх.№09-11/8493/15;

- клопотання про долучення додаткових письмових доказів (довіреності ТОВ «АТ «Каргілл»№2014/55 від 02.06.2014р. на Самойленко Т.В.) та пояснень.

В судовому засіданні 25.05.2015р. представник відповідача підтримав вищезгадані клопотання та просив суд їх задовольнити, залучити оригінал довіреності ТОВ «АТ «Каргілл»№2014/55 від 02.06.2014р. на Самойленко Т.В. та розглядати справу з урахуванням додаткових пояснень, викладених відповідачем у клопотаннях.

В судовому засіданні 25.05.2015р. представник позивача підтримав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, подані ним 14.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду та просив суд вказані клопотання задовольнити.

В судовому засіданні 25.05.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 04.06.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 04.06.2015р. колегія суддів задовольнила клопотання відповідача, подані ним 25.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду та задовольнила клопотання позивача, подані ним 14.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду.

В судовому засіданні 04.06.2015р. представник позивача підтримав раніше надані пояснення, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 04.06.2015р. представник відповідача також підтримав пояснення, надані у попередніх судових засіданнях, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 04.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.11.2014р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір поставки №CVP74887 (далі - Договір поставки), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити кукурудзу урожаю 2014 українського походження (далі - товар), на умовах EXW "Франко завод - зерновий склад постачальника" на зерновому складі "Альянс-Медіа", місцезнаходження: Сумська область, згідно Інкотермс 2010 в частині, що не суперечить умовам цього Договору.

Позивач передав на зерновий склад ТОВ «ТД «Аліанс-Медіа» обумовлений Договором поставки товар, про що було складено Акт приймання-передачі №00000000045 від 19.11.2014р. та виставив до сплати відповідачу рахунок №76 від 19.11.2014р. на суму 9 353 183,81 грн., в якому було зазначено наступні банківські реквізити позивача: розрахунковий рахунок №26008500052150 в Банк ПАТ "Креді Агріколь Банк" (том справи - 1, аркуші справи - 7, 40).

Однак 21.11.2014р. відповідач перерахував 7 542 893,09 грн. на фіктивний рахунок №260038902501, відкритий у філії "ПРУ"АТ "Б" Фінанси та Кредит м. Полтава на ім'я позивача, посилаючись при цьому на виставлені позивачем рахунки з вищезгаданими банківськими реквізитами.

Позивач просив суд визнати недійсним Договір поставки, зазначаючи про те, що при укладанні оспорюваного правочину відповідач мав за мету неправомірне заволодіння майном позивача (зерном кукурудзи) на підставі недійсного правочину, чим завдав позивачу значну майнову шкоду. Позивач вважає, що Договір поставки було укладено під впливом помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків за ним.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши позовні вимоги нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги з наведених позивачем підстав не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним Договору поставки, як такого, що був укладений внаслідок помилки.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ст. 691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За твердженням позивача, Договір поставки було укладено під впливом помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків за ним.

Згідно зі ст. 229 Цивільного кодексу України у разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, за змістом ст. 229 Цивільного кодексу України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства (аналогічна правова позиція наведена в п.3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Також позивач наголошував на тому, що при укладанні оспорюваного договору дії відповідача не були спрямовані на встановлення взаємних цивільних прав та обов'язків.

З цього приводу необхідно зазначити, що воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Під помилкою щодо природи правочину мають на увазі юридичну характеристику того чи іншого правочину, "causa" (мета) якого спрямована на виникнення того чи іншого цивільного правовідношення (аналогічна правова позиція наведена в листі Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним" від 24.11.2008р.).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що зібрані у справі матеріали свідчать про однакову правову спрямованість сторін Договору поставки на передачу майна у власність, що в свою чергу підтверджує факт відсутності помилки особи в правовій природі правочину.

Згідно зі ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення наведених правових норм, позивач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження факту недобросовісних дій відповідача по відношенню до позивача, спрямованих на сформування викривлених уявлень відносно дійсних обставин, які суттєво могли б вплинути на процес вільного волевиявлення та укладення сторонами оспорюваного правочину.

Посилання позивача на те, що саме відповідач своєю необережною поведінкою сприяв помилці, є безпідставними, оскільки відповідач повинен був здійснити оплату лише після отримання від позивача, як постачальника, певного переліку документів, що й було ним виконано.

Позивач зазначав про те, що в даному випадку наявна помилка, яка полягає у неправильному сприйнятті ним фактичних обставин при укладенні оспорюваного Договору поставки, що вплинуло на волевиявлення позивача. Однак за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені позивачем обставини не можуть вважатися такими, що мають істотне значення в розумінні ст. 229 Цивільного кодексу України.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Тобто, укладаючи спірний Договір поставки сторони на власний розсуд повинні були визначити умови останнього і дійти згоди щодо цих умов.

Натомість в матеріалах справи наявні різні примірники договору поставки від 18.11.2014р., укладеного між позивачем і відповідачем (том справи - 1, аркуші справи - 6, 49-50). Тобто, фактично у позивача та відповідача наявні різні примірники договору відносно поставки одного й того самого товару (зерно кукурудзи). При чому вказані договори мають різну загальну кількість товару (п.2.1 договорів), різні умови щодо якості товару по ДСТУ 4521:2006 (п.2.2 договорів), різну ціну товару за 1 тону і загальну вартість товару (п.п.3.1, 3.2 договорів), різний момент переходу права власності на товар (п.4.2 договорів), різний порядок розрахунків (п.5.1 договорів), тощо.

Примірник Договору поставки, наданий позивачем, укладений від імені покупця (відповідача) директором торгівельного відділу Мірошниченко В.В., тоді як наданий відповідачем примірник договору містить відомості про його укладення від імені відповідача торгівельним представником в Сумській області Самойлено Т.В., яка діяла на підставі довіреності №2014155 від 02.06.2014р.

Наведені обставини свідчать про те, що сторонами не було погоджено істотні умови спірного Договору, зокрема, щодо кількості, якості та ціни товару, моменту переходу права власності на товар, у зв'язку з чим не можна стверджувати, що сторони вчинили цей правочин, а відтак не є доведеним той факт, що зазначений договір є укладеним.

Колегією суддів враховано доводи відповідача про те, що ним виконано умови Договору поставки, але з цього приводу необхідно зазначити наступне.

В матеріалах справи наявні висновки експертів сектору технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи відділу криміналістичної експертизи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Сумській області №27 від 20.03.2015р. та №20 від 26.03.2015р. (том справи - 2, аркуші справи - 198-209). Вказані експертні дослідження проводилися на підставі відповідних постанов про призначення судової експертизи в межах кримінального провадження, порушеного у зв'язку з тим, що невстановлені особи, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману, ініціювали договірні відносини між ТОВ «Агрофірма Родючість», СТОВ «Думівське» з однієї сторони, та ТОВ «АТ Каргілл» з іншої, щодо постачання останньому зерна кукурудзи, після чого, скориставшись підробленими документами, відкрили розрахункові рахунки на ім'я товариств «Агрофірма Родючість» (р/р №260058903001) та «Думівське» (р/р №260038902501) у філії «Полтавське РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит», на які ТОВ «AT Каргілл», будучі не обізнаним про злочинні наміри невстановлених осіб, на виконання умов договору 21.11.2014р. перерахувало грошові кошти в сумі 16 510 549,02 грн. (7 542 893,09 грн. на рахунок №260038902501 СТОВ «Думівське» та 8 967 655,93 грн. на рахунок №260058903001 ТОВ «Агрофірма Родючість»). Вищевказані грошові кошти в подальшому перераховані невстановленими особами на інші розрахункові рахунки.

18.12.2014р. на підставі рішення Зарічного районного суду від 02.12.2014р. у філії «Полтавське РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» вилучено документи, складені банком, а також надані невстановленими особами з метою відкриття розрахункових рахунків на ім'я товариств «Агрофірма Родючість» (р/р №260058903001) та «Думівське» (р/р №260038902501).

З метою всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, встановлення способу нанесення відтиску печатки та його належності (авторства) в документах, вилучених у філії «Полтавське РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» щодо відкриття розрахункових рахунків на ім'я товариств «Агрофірма Родючість» (р/р №260058903001) та «Думівське» (р/р №260038902501), виникла необхідність у проведенні технічної експертизи документів, вилучених у зазначеній установі банку.

Згідно з вищезгаданими експертними висновками відбитки печатки СТОВ «Думівське код 23641279» у сертифікаті відкритого ключа ЕЦЩ клієнта, СТОВ «Думівське» від 07.11.2014р.; договорі СТОВ «Думівське» №3946 на розрахунково-касове обслуговування від 06.11.2014р.; тарифі розрахунково-касового обслуговування СТОВ «Думівське», додаток до договору №3946 від 06.11.2014р.; опитувальнику клієнта від 06.11.2014р. (з двома завершальними аркушами документу) СТОВ «Думівське»; заяві СТОВ «Думівське», що відкриття поточного рахунку у філії «Полтавське РУ» AT «Банк «Фінанси та Кредит» від 06.11.2014р.; картці із зразками підписів та відбитка печатки СТОВ «Думівське» від 06.11.2014р., нанесені не кліше печатки, що належить сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Думівське» код 23641279», печатка якого надана на дослідження. Підписи від імені керівників СТОВ «Думівське» Чорномаз О.М. та ТОВ «Агрофірма Родючість» Ткаченко М.С. на вищезгаданих документах, поданих до банківської установи, були виконані іншою особою.

Згідно з положеннями діючого законодавства не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими), зокрема, відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача (аналогічна правова позиція наведена в п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження того, що позивач відкривав в банківській установі рахунок, на який відповідачем було перераховано 7 542 893,09 грн. на виконання умов Договору поставки.

Відтак, не можна дійти беззаперечного висновку про те, що спірний Договір поставки було виконано.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення сторонами Договору поставки та з якого моменту.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що Договір поставки між позивачем та відповідачем не може вважатися укладеним (вчиненим).

Вищевикладене не впливає на суть прийнятого місцевим господарським судом рішення у даній справі, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не може бути визнаний недійсним.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів наявності підстав, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину, а також підстав визнання оспорюваного правочину таким, що був укладений позивачем внаслідок помилки, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №920/1991/14, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Думівське" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №920/1991/14 - без змін.

2. Матеріали справи №920/1991/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

І.А. Іоннікова