Постанова № 44748897, 10.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. Справа№ 910/5188/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

За розглядом апеляційної скарги Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 року (суддя - Головатюк Л.Д.) у справі № 910/5188/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега Торг ЛТД»

до Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

про стягнення боргу (79 239, 73 грн.)

Представники сторін:

від позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В. (довіреність від 06.03.2015р.);

від відповідача (скаржник): Случак О.О. (довіреність від 23.04.2013р.);

від третьої особи: Галков І.О. (довіреність від 10.01.2014р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015р. частково задоволені позовні вимоги ТОВ «Мега Торг ЛТД», вирішено стягнути з Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю основний борг в сумі 60 177, 10 грн., 4 392, 32 грн. пені, 1 260, 88 грн. 3% річних, 12 534, 47 грн. інфляційних втрат та судовий збір в розмірі 1 806, 82 грн.; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою суду від 20.05.2015р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю у якій, скаржник просив: скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 23 квітня 2015 року по справі № 910/5188/15-г; прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Мега Торг ЛТД» відмовити.

Доводи скаржника ґрунтуються на тому, при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено ст. 99 Конституції України, 192, 524 ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки за укладеним з ТОВ «Ласка Лізинг» договором відносини сторін не є зовнішньо-економічними, зобов'язання повинні бути виражені в гривнях і його сторони не мають ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, необхідність отримання якої передбачена п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 7.1, 7.2, 7.4 договору в частинах прив'язки до курсу євро порушують вимоги встановлені ст. 99 Конституції України, ст. 192, 524 Цивільного кодексу України, ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, а відповідно є нечинними ( ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України), в зв'язку з чим у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо виплати лізингових платежів.

За твердженнями апелянта викладеними у скарзі, нарахування завищених сум в частині саме відшкодування вартості предмета лізингу порушують майнові права та інтереси позивача, так як лізингоодержувача зобов'язано сплачувати грошові кошти (додаткова винагорода) в вигляді платежу, який не передбачений законом, а саме ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про відсутність підстав для скасування судового рішення при врахуванні наступного.

Матеріалами справи підтверджено, не заперечується сторонами та встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції, що на умовах укладеного 11.07.2008р. між ТОВ «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» - товариством з обмеженою відповідальністю, договору фінансового лізингу № 1478/07/2008 в користування відповідача передано предмет лізингу, яким є напівпричеп МАЗ 938660-044 вартістю згідно накладної № РН-0000394 від 17.08.2008р. 91 606, 34 грн..

Правове регулювання спірних правовідносин на законодавчому рівні визначено ЦК України, ГК України, спеціальним законом - Законом України «Про фінансовий лізинг».

В силу укладення між сторонами договору, відповідно до п.1 ст. 174 Господарського кодексу України у відповідача виникли господарські зобов'язання визначені договором лізингу, в т.ч. зобов'язання своєчасно та в повному розмірі сплачувати лізингові платежі.

У розділі 7 договору, сторони погодили питання лізингових платежів та зокрема передбачили, що:

- валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, яка виражена в гривнях та дорівнює одному євро по курсу згідно п. 7.1.1. договору (п. 7.1 договору);

- при проведенні платежів згідно з умовами договору, лізингоотримувач зобов'язується використовувати порядок розрахунків платежів, вказаний в пункті 7.1. договору (підпунктах 7.1.1.-7.1.4), якщо інший порядок розрахунків прямо не передбачений цим договором (п. 7.2 договору);

- загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізингоотримувачем лізингодавцю, складає: 16 499, 36 «у. о.», включаючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься до погашення вартості майна 1 974, 17 «у. о.» (п. 7.4 договору);

- лізингові платежі розраховуються за кожен період терміну фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожен період строку фінансового лізингу вказаний в додатку №1 до договору (п. 7.5. договору);

- порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний в графіку внесення платежів. Внесення грошових сум раніше строків, встановлених графіком не тягне за собою зміну умов договору, в тому числі розміру лізингових платежів та строків їх внесення за виключенням випадку, передбаченого п. 7.12. договору (п. 7.6 договору);

- лізингоотримувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки вказані в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення чи отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання майна, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом терміну фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору (п. 7.7 договору).

30.07.2009р. до договору фінансового лізингу № 1478/07/2008 сторонами укладено додаткову угоду, згідно п. 1 якої, сторони домовились:

додаток № 1 - Графік внесення платежів викласти в новій редакції; при розрахунках сторін повинен застосовуватись графік внесення платежів в новій редакції, який являється додатком до додаткової угоди; в зв'язку з підписанням додаткової угоди загальна сума лізингових платежів могла змінитись/змінилась;

заборгованість лізингоотримувача перед лізингодавцем по лізинговим платежам на дату підписання додаткової угоди підлягає оплаті згідно графіка внесення платежів (Додатку № 1 до договору); платіж в погашення суми заборгованості вноситься одночасно з поточним платежем (додатково).

Право вимоги до Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю щодо виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1478/07/2008 від 11.07.2008р. відступлено ТОВ «Ласка Лізинг» на користь ТОВ «Мега Торг ЛТД» за договором № 214/11-2013 від 05.12.2013р..

Зокрема, за вказаним договором ТОВ «Мега Торг ЛТД» (позивач у справі) отримано всі права і зобов'язання, що належали кредитору у відношенні боржника, а саме: право вимоги від боржника належного виконання зобов'язань по договору лізингу, в тому числі: оплат лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, належних до оплати на умовах договору лізингу та законодавства України (п. 1.2 договору).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 214 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідне повідомлення про відступлення права вимоги на користь ТОВ «Мега Торг ЛТД» направлено відповідачу 10.01.2014р. за двома адресами та отримане ним 13-14.01.2014р., що підтверджено поштовими чеками з описами-вкладеннями та повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень, які в копіях залучені до справи.

Предметом заявленого позову у справі є:

- вимоги позивача про стягнення лізингових платежів за графіком внесення платежів (додаток № 1 до договору) в сумі 60 177, 10 грн., що складають заборгованість за щомісячними платежами № 60-76 у графіку за період їх нарахування з 07.07.2013р. по 06.12.2014р.;

- а також вимоги про стягнення нарахованої, у зв'язку з простроченням оплати вказаних платежів, пені в розмірі 4 677, 34 грн., сум інфляційних збитків в розмірі 12 868, 18 грн. та 3% річних в розмірі 1 517, 11 грн..

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк сплати щомісячних лізингових платежів № 60-76 згідно графіку внесення платежів № 1 до договору в редакції від 30.07.2009р. є таким, що настав станом на час звернення позивача з позовом до суду, заборгованість за користування предметом лізингу по договору фінансового лізингу № 1478/07/2008 від 11.07.2008р. за спірний період не погашена, і доказів зворотнього не представлено, а ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, а ні під час розгляду апеляційної скарги.

Врахувавши заперечення відповідача щодо невірного застосування курсу євро при визначенні розміру чергового лізингового платежу за 71 період, а також встановивши, що за періоди 60-69, 75-76 позивачем при здійснені розрахунку суми основного боргу за договором застосовано правильний курс НБУ, а за періоди 70-74 невірні курси, судом першої інстанції прийнято правильне рішення щодо задоволення вимог позивача про стягнення суми основного боргу у розмірі вказаному в позовній заяві (60 177, 10 грн.), оскільки заявлена позивачем до стягнення сума боргу є меншою, аніж за розрахунком суду по вказаному періоду заборгованості, а при прийнятті рішення суд обмежений заявленими позовними вимогами.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно п. 9.5 договору, у випадку якщо лізингоотримувач у вставлені договором строки не проводить оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0, 25 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочення та 0, 5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору, зокрема, в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В даному випадку, вирішується питання про стягнення в примусовому порядку нарахованої пені, що в свою чергу не виключає можливості її нарахування в інших розмірах погоджених договором.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню. Окрім того, висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Верховного Суду України 11/103 від 24.10.2011р. (справа № 25/187), а також і у постанові Верховного Суду України 11/112 від 07 листопада 2011 року (справа 5002-2/5109-2010).

При встановлених обставинах порушення відповідачем умов договору в частині сплати лізингових платежів, що є простроченням виконання грошового зобов'язання (зокрема у період прострочення станом на 18.02.2015р.), судом першої інстанції правомірно зроблено висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача суми пені, яка за перерахунком суду визначена у розмірі 4 392, 32 грн. з урахуванням недоліків виявлених при визначенні розміру чергових лізингових платежів по спірному періоду.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат станом на 18.02.2015р. (дата на яку здійснено розрахунок позивачем), судом першої інстанції обґрунтовано визнано вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню в розмірі 1 260, 88 грн. 3% річних та 12 534, 47 грн. інфляційних втрат.

При цьому судом першої інстанції обгрунтовано відхилені посилання відповідача на порушення при укладенні договору вимог п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також доводи про нечинність п. 7.1, 7.2, 7.4 договору в частинах прив'язки до курсу євро, через порушення вимог встановлених ст. 99 Конституції України, ст. 192, 524 Цивільного кодексу України, ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Приписи статті 198 Господарського кодексу України не суперечать статті 533 Цивільного кодексу України.

Сторони не порушили вказані норми, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті, оскільки положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Доводи апелянта з приводу відсутності у нього будь-яких зобов'язань щодо виплати лізингових платежів з цих підстав не свідчать про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи чи про порушення або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки, при укладенні договору сторони не погоджували умов звільнення лізингоотримувача від сплати лізингових платежів у такому випадку, а в межах справи порушеної за позовом позивача не можуть розглядатись вимоги відповідача, в тому числі на предмет доведення обставин недійсності окремих положень договору.

Порядок визначення викупної вартості предмету лізингу та лізингова плата, обумовлені сторонами у договорі № 1478/07/2008 від 11.07.2008р., відповідають вимогам статті 524 Цивільного кодексу України.

Посилання апелянта на неправомірність нарахування завищених сум в частині саме відшкодування вартості предмета лізингу за наявності обов'язку лізингоотримувача сплачувати грошові кошти (додаткова винагорода) в вигляді платежу, який не передбачений законом, а саме ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визнаються судом необґрунтованими, при належній оцінці судом першої інстанції вказаних посилань з урахуванням наступного.

Положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» надають можливість сторонам договору фінансового лізингу включити до складу лізингового платежу винагороду лізингодавця за отримане у лізинг майно, та не містять заборони закріплення розміру винагороди таким чином, що сума, яка підлягатиме сплаті в якості комісії лізингодавця за конкретний період буде змінюватися в залежності від різних чинників (в тому числі коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно євро).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що внаслідок збільшення курсу євро по відношенню до гривні, можливе збільшення суми коштів, які підлягають сплаті за відповідний період лізингу в якості комісії лізингодавця, а не виникає зобов'язання зі сплати іншого платежу.

Згідно положень п.п. 7.1.1., 7.1.2. договору загальна сума поточного лізингового платежу визначається з урахуванням курсу НБУ, встановленого на дату платежу згідно графіку, що не впливає на збільшення вартості предмета лізингу, оскільки в такому випадку змінюється лише розмір комісії лізингодавця, яка являє собою різницю загальної суми поточного лізингового платежу, вираженої в гривнях, та суми платежу, вираженої в гривнях, який відноситься до погашення вартості майна, а вартість майна залишається незмінною.

Питання щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», статті 632 Цивільного кодексу України при вирішенні аналогічних судових справ було предметом розгляду у Верховному Суді України, зокрема у постанові від 07.10.2014р. (справа № 910/763/13; 3-133гс14) відзначено, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю та скасування рішення Господарського суду м. Києва від 23.04.2015 року.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015р. у справі № 910/5188/15-г - без змін.

2. Матеріали справи № 910/5188/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала