Постанова № 44748824, 03.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р. Справа№ 910/11994/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Кавун В. Д. - представник за довіреністю № 76 від 02.06.2015

Серафименко В. О. - представник за довіреністю № 75 від 02.06.2015

від відповідача: Савченко С. І. - представник за довіреністю від 15.01.2015

Кравець Р. Ю. - представник за довіреністю від 15.01.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015

у справі № 910/11994/13 (головуючий суддя Полякова К. В., судді Нечай О. В., Паламар П. І. )

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика»

про визнання недійсними договорів та стягнення 135 951 059,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсними укладених між позивачем та відповідачем 05.07.2010 договорів строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента № 0049/ДС-49.8.1.1-10, № 0050/ДС-49.8.1.1-10, № 0051/ДС-49.8.1.1-10, № 0052/ДС- 49.8.1.1-10 як таких, які фактично є єдиним правочином, предмет якого штучно роздріблений з метою уникнення передбаченого Законом України «Про акціонерні товариства» та Статутом позивача порядку прийняття рішень про укладення значного правочину, з огляду на що вказані договори укладені з боку позивача головою правління Леонідовим В. Д., який діяв на підставі Статуту позивача, з перевищенням наданих йому повноважень. Також позивач просить застосувати реституцію та стягнути з відповідача 135 951 059,10 грн. сплачених за спірним договорами процентів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2015, повний текст якого складений та підписаний 24.03.2015, у справі № 910/11994/13 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що твердження позивача, що у своїй сукупності оспорювані правочини банківського вкладу є значним правочином та потребують на їх укладання згоди Наглядової ради банку, не знайшло свого підтвердження та було спростовано наявними у матеріалах справи доказами.

Так, суд першої інстанції зазначив про те, що під час проведення судової експертизи, спеціалістами визначено, що загальний розмір активів позивача становить 13 589 849 000 грн., а отже, сукупність укладених спірних правочинів не перевищує встановлених статутом позивача граничних розмірів (10%-25% активів позивача), що свідчить про помилковість доводів позивача щодо визначення суми сукупного розміру зобов'язань за спірними правочинами як значного правочину, на укладання якого обов'язковою є згода Наглядової ради Банку.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що матеріали справи свідчать про погодження позивачем спірних договорів строкового банківського складу, що виключає можливість визнання їх недійсними з огляду на положення ст. 241 ЦК України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 (в апеляційній скарзі помилково зазначено 17.03.2014 - примітка суду), винесене у справі № 910/11994/13, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» посилається на те, що оспорюване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, без всебічної перевірки та встановлення всіх обставин, що мають значення для справи.

Так, позивач в апеляційній скарзі послався на те, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірних договорів, капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань, капітал статутний банку - сплачений та зареєстрований підписний капітал, а відповідно до визначення терміна «власний капітал», наведеного в п. 1.14 Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, власний капітал - частина в активах бланку, що залишається після вирахування його зобов'язань, в той час як згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 28.11.2014 № 7291/7292/14-45 станом на 31.12.2010 капітал (власний капітал) позивача складав 1 263 607 000 грн., і саме цю суму, на думку експертів, потрібно використовувати для розрахунку капіталу позивача при вирішення питання про необхідність погодження Наглядовою радою позивача того чи іншого правочину, про які йдеться в підпункті 11.9.27 пункту 11.9 Статуту позивача, з огляду на що 25% капіталу позивача становить 315 901,750 грн., а відтак, при укладенні оспорюваних правочинів на загальну суму 483 750 335,63 грн. було необхідне обов'язкове погодження зазначених правочинів Наглядовою радою позивача, чого в даному випадку не відбулось, тобто голова правління позивача при укладення оспорюваних правочинів діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

Також позивач зазначив про те, що, виходячи з приписів ч. 5 ст. 59 Закону України «Про акціонерні товариства», згідно з якою голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства, відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства, голова правління позивача мав право без довіреності діяти від імені позивача лише відповідно до рішень правління, проте рішення щодо укладення спірних договорів правління позивача не приймало.

На думку позивача, для укладення спірних договорів необхідно було: погодження Наглядовою радою позивача (п. 11.9.27 Статуту позивача); наявність рішення колегіального виконавчого органу - Правління позивача (ч. 5 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства»); висновки створених у позивача з метою управління ризиками підрозділів та постійно діючих комітетів (органів управління ризиками) (абз. 2 п. 11.9.27 Статуту позивача); подання правління позивача, яке приймається відповідно до висновків створених з метою управління ризиками банку підрозділів та постійно діючих комітетів (органів управління ризиками) (абз. 2 п. 11.9.27 Статуту позивача), проте жодного з вказаних документів не було в наявності при підписанні оспорюваних правочинів.

Крім того, позивач послався на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов невірного висновку про те, що розмір зобов'язань за правочином, який укладає позивач, має обраховуватись у відсотковому відношенні до статутного капіталу банку (1 351 061 000 грн.), а не до капіталу (власного капіталу) (1 263 607 000 грн.).

Також позивач зазначив про те, що суд першої інстанції помилково не прийняв доводи позивача про те, що оспорювані правочини потрібно розглядати як єдиний правочин.

В апеляційній скарзі позивач також зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оспорювані договори після їх укладення були схвалені позивачем, оскільки суд не врахував тієї обставини, що вказані правочини мала схвалити саме наглядова рада позивача або загальні збори його акціонерів.

Ухвалою від 28.04.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

В судовому засіданні 03.06.2015 представники позивача надали додаткові письмові пояснення по суті спору, до яких долучені додаткові докази, а саме: копії заяви про кримінальне правопорушення та залучення юридичної особи до провадження як потерпілого (в порядку статті 55 КПК України) № 15235/01-б.б-01, листа Слідчого управління ГУ в місті Києві № 12/2/4079 від 12.11.2013, витягу з протоколу № 42 від 05.11.2013 та додатку № 7 до п. 10 вказаного протоколу, які просив долучити до матеріалів справи та вирішувати спір по суті з врахування вказаних додаткових доказів.

В судовому засіданні представники відповідача заперечили проти залучення вказаних додаткових доказів до матеріалів справи.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

05.07.2010 позивач як банк та відповідач, який діє від власного імені, але за рахунок активів Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Київщина 1», як вкладник уклали договори строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи - резидента:

- № 0052/ДС-49.8.1.1-10 (далі Договір 1) (а.с. 12-20 т. 1), в п. 1.1 якого сторони погодили, що відповідач передає позивачу, а позивач приймає від відповідача на строковий депозитний рахунок № 265860074 грошові кошти в розмірі 210 956 000 грн. строком на 2 роки, а саме з 05.07.2010 до 05.07.2012 та зобов'язується повернути відповідачу суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених Договором 1.

Згідно з п. 2.5 Договору 1 позивач за повний строк зберігання вкладу, що вказаний в п. 1.1 Договору 2, нараховує і сплачує відповідачу проценти у розмірі 16% річних. Сплата процентів здійснюється на поточний рахунок відповідача, відкритий в Українському Професійному Банку за наступними реквізитами п/р 26507152802, ЄДРПОУ 34937396, МФО 300205.

- № 0050/ДС-49.8.1.1-10 (далі Договір 2) (а.с. 21-27 т. 1), в п. 1.1 якого сторони погодили, що відповідач передає позивачу, а позивач приймає від відповідача на строковий депозитний рахунок № 26527072 грошові кошти (вклад) у розмірі 44 022 000 грн. строком на 2 роки, а саме з 05.07.2010 по 05.07.2012 та зобов'язується повернути відповідачу суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на умовах та в порядку, визначених Договором 2.

Згідно з п. 2.5 Договору 2 позивач за повний строк зберігання вкладу, що вказаний в п. 1.1 Договору 2, нараховує і сплачує відповідачу проценти у розмірі 16% річних. Сплата процентів здійснюється на поточний рахунок відповідача, відкритий в Українському Професійному Банку за наступними реквізитами п/р 26507152802, ЄДРПОУ 34937396, МФО 300205.

- № 0049/ДС-49.8.1.1-10 (далі Договір 3) (а.с. 38-24 т.1), в п. 1.1 якого сторони погодили, що відповідач передає позивачу, а позивач приймає від відповідача на строковий депозитний рахунок № 26528071 грошові кошти (вклад) у розмірі 38 500 000 грн. строком на 2 роки, а саме з 05.07.2010 по 05.07.2012 та зобов'язується повернути відповідачу суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на умовах та в порядку, встановлених Договором 3.

Згідно з п. 2.5 Договору 3 позивач за повний строк зберігання вкладу, що вказаний в п. 1.1 Договору 3, нараховує і сплачує відповідачу проценти у розмірі 16% річних. Сплата процентів здійснюється на поточний рахунок відповідача, відкритий в Українському Професійному Банку за наступними реквізитами п/р 26507152802, ЄДРПОУ 34937396, МФО 300205.

- № 0051/ДС-49.8.1.1-10 (далі Договір 4) (а.с. 35-41 т. 1), в п. 1.1 якого сторони погодили, що відповідач передає позивачу, а позивач приймає від відповідача на строковий депозитний рахунок № 26527073 грошові кошти (вклад) у розмірі 44 022 000 грн. строком на 2 роки, а саме з 05.07.2010 по 05.07.2012 та зобов'язується повернути відповідачу суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на умовах та в порядку, визначених Договором 4.

Згідно з п. 2.5 Договору 4 позивач за повний строк зберігання вкладу, що вказаний в п. 1.1 Договору 2, нараховує і сплачує відповідачу проценти у розмірі 16% річних. Сплата процентів здійснюється на поточний рахунок відповідача, відкритий в Українському Професійному Банку за наступними реквізитами п/р 26507152802, ЄДРПОУ 34937396, МФО 300205.

Для зручності викладення в подальшому по тексту постанови укладені сторонами Договір 1, Договір 2, Договір 3 та Договір 4 разом йменуються Договори.

Загальна сума депозитного вкладу, який відповідач розмістив у позивача за Договорами, становить 337 500 000,00 грн. (210 956 000,00 + 44 022 000,00 + 38 500 000,00 + 44 022 000,00).

Загальна сума процентів, які підлягають нарахуванню на суму депозитного вкладу за Договорами протягом узгодженого сторонами строку з 05.07.2010 по 05.07.2012, дорівнює 108 017 037,18 грн. (67 551 146,29 + 14 077 233,81 + 12 311 423,27 + 14 077 233,81).

Вказані обставини підтверджуються Висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи № 7291/7292/14-45 від 28.11.2014, призначеної судом першої інстанції (далі Висновок експертів) (а.с. 84-100 т. 5), де експертами встановлено, що за обумовлений сторонами період з 05.07.2010 до 05.07.2012 на суму депозитного вкладу нараховуються відсотки:

за Договором 1- в сумі 67 551 146,29 грн. (таблиця № 6, а.с. 93-93 зворот т. 5),

за Договором 2- в сумі 14 077 233,18 грн., (таблиця № 4, а.с. 91-91 зворот т. 5),

за Договором 3- в сумі 12 311 423,27 грн., (таблиця № 3, а.с. 90-90 зворот т. 5),

за Договором 4- в сумі 14 077 233,18 грн., (таблиця № 5, а.с. 92 т. 5),

а всього 108 017 037,18 грн.

Отже, сума Договору 1 на дату його укладення 05.07.2010 дорівнювала 278 507 146,29 грн. (210 956 000,00 + 67 551 146,29), за Договором 2 - 58 099 233,81 грн. (44 022 000,00 + 14 077 233,81), за Договором 3 - 50 811 423,27 грн. (38 500 000,00 + 12 311 423,27), за Договором 4 - 58 099 233,81 грн. (44 022 000,00 + 14 077 233,81).

Загальна сума Договорів станом на дату укладення 05.07.2010 дорівнює 445 517 037,18 грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 17.05.2012 сторони уклали до Договору 1 Додаткову угоду № 01 (а.с. 19-20 т. 1), виклавши п. 1.1 Договору 1 в новій редакції, де погодили, що відповідач передає позивачу, а позивач приймає від відповідача на строковий депозитний рахунок № 265860074 грошові кошти (вклад) у розмірі 210 956 000 грн. строком на 3 роки та 4 днів, а саме з 05.07.2010 по 09.07.2013 та зобов'язується повернути відповідачу суму вкладу, що надійшла на рахунок, і проценти на умовах та в порядку, визначених Договором 1.

Також, згідно з п. 2.5 Договору 1, в редакції Додаткової угоди № 01 від 17.05.2012, позивач за повний строк зберігання вкладу, що вказаний в п. 1.1 Договору 1, нараховує і сплачує відповідачу проценти у розмірі 16% річних за період з 05.07.2010 по 05.07.2012 та у розмірі 18% річних за період з 06.07.2012 до 09.07.2013. Сплата процентів здійснюється на поточний рахунок відповідача, відкритий в Українському Професійному Банку за наступними реквізитами п/р 26507152802, ЄДРПОУ 34937396, МФО 300205.

Тобто, залишивши незмінною суму депозитного вкладу (210 956 000 грн.), сторони продовжили строк зберігання вкладу за Договором 1 до 09.07.2013 і домовились, що відсотки на суму вкладу за період з 05.07.2010 по 05.07.2012 нараховуються за ставкою 16 %, а за період з 06.07.2012 до 09.07.2013 - за ставкою 18 %.

Як вбачається з вищезгаданого Висновку експертів, загальна сума відсотків за весь час депозитного вкладу за Договором 1, в редакції Додаткової угоди № 01 від 17.05.2012, складає 105 784 445, 97 грн., що на 38 233 299,71 грн. (105 784 445,97 - 67 551 146,29) більше за розмір, встановлений Договором 1 в редакції на дату його укладення 05.07.2010.

З урахуванням вказаних змін, загальна сума Договорів дорівнює 483 750 336,89 грн. (337 500 000,00 грн. депозитного вкладу + 105 784 445, 97 грн. процентів, нарахованих на суму вкладу).

Позивач вважає спірні Договори єдиним правочином, загальна сума якого складає 483 750 336,89 грн., і предмет якого поділений на чотири частини з метою ухилення від передбаченого Законом України «Про акціонерні товариства» та Статутом позивача порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.

Поняття значного правочину наведене у Законі України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI.

Згідно з п. 4 ст. 2 ЗУ «Про акціонерні товариства», тут і далі в редакції на дату укладення спірних договорів, значний правочин - це правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 70. Значні правочини Розділу XIII. Значні правочини та правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість ЗУ «Про акціонерні товариства», статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочинів до категорії значних правочинів.

Будь-яких додаткових критеріїв для віднесення правочинів до категорії значних Статутом позивача не встановлено.

При цьому, посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що пп. 11.9.27 Статуту позивача передбачено додаткові критерії (25% від капіталу позивача), за яким правочин, що вчиняється позивачем, вважатиметься значним, до уваги колегією суддів не приймаються як безпідставні, оскільки це суперечить змісту пп. 11.9.27 Статуту, де про вказаний показник (25% від капіталу позивача) йдеться лише як про критерій для окреслення меж виключної компетенції Наглядової ради позивача погоджувати правочини, що вчиняються Банком на суму, що перевищує 25% капіталу Банку

Статтею 70 ЗУ «Про акціонерні товариства» встановлений порядок прийняття рішень про вчинення значного правочину. Так, зокрема:

- Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою (абзац 1 ч. 1 ст. 70);

- Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням Наглядової ради (абзац 1 ч. 2 ст. 70).

Відповідно до ч. 4 ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства», вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цим розділом, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законодавством або статутом акціонерного товариства.

Відповідно до положень Статуту позивача (тут і далі в редакції, затвердженій загальними зборами акціонерів позивача (протокол № 1 від 23.02.2010), яка діяла станом на дату укладення Договорів, (а.с. 42-82 т. 1), органами управління Банку є Загальні збори, Наглядова рада, Правління (п. 9.1), органами контролю Банку є Ревізійна комісія та внутрішній аудит Банку (п. 9.2).

В Статуті позивача врегульований порядок прийняття рішень про вчинення значного правочину:

- до виключної компетенції Загальних зборів належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Банку (пп. 10.25.25);

- до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 % до 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Банку (пп. 11.9.27).

Отже, виходячи з вимог ЗУ «Про акціонерні товариства» та положень Статуту позивача, значним правочином вважається правочин учинений позивачем, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 % і більше вартості активів позивача, за даними останньої річної фінансової звітності.

При цьому, рішення про вчинення значного правочину у випадку, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності позивача, приймається Загальними зборами позивача, а у випадку, якщо така вартість становить від 10 % до 25 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності позивача, - Наглядовою радою позивача.

Згідно з долученою позивачем до матеріалів справи Річною фінансовою звітністю за рік, що закінчився 31.12.2009 (а.с 69-216 т. 4), вартість активів позивача за 2009 рік становить 13 589 849 000 грн. (а.с. 103 т. 4), що підтверджується також Висновком експертів, де експерти дійшли висновку, що станом на 31.12.2009 активи позивача дорівнювали 13 589 849 000 грн.

Таким чином, до значних в розумінні норм законодавства і положень Статуту позивача, які діяли на дату укладення спірних Договорів, відносились правочини позивача, вартість предмету яких (майна, робіт, послуг) дорівнювала 10% від 13 589 849 000 грн., тобто 1 358 984 900 грн.

Враховуючи, що, за твердженням позивача, загальна сума укладених Договорів з урахуванням нарахованих процентів складає 483 750 335,60 грн., що є значно нижчим за 1 358 984 900 грн. (10% від вартості активів позивача станом на 31.12.2009, яка дорівнювала 13 589 849 000 грн.), правові підстави для віднесення спірних Договорів до значного правочину в розумінні вимог ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства» та положень підпунктів 10.25.25 та 11.9.27 Статуту позивача, а також для застосування вказаних вимог та положень до правовідносин сторін, пов'язаних з укладенням Договорів, відсутні.

Проте, норма ч. 5 ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства», якою забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину, стосується саме значних правочинів, до яких, як встановлено судом, спірні Договори не відносяться.

За таких обставин, посилання позивача на те, що Договір 1, Договір 2, Договір 3, Договір 4 є єдиним договором, предмет якого сторони умисно поділили з метою ухилення від передбаченого ЗУ «Про акціонерні товариства» та Статутом позивача порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину, до уваги колегією суддів не приймаються як безпідставні за недоведеністю наявності у сторін причин для здійснення таких дій.

При цьому, посилання позивача, на єдине джерело походження грошових коштів за всіма договорами; на одні й ті самі сторони всіх договорів; єдину дату укладення всіх договорів; один і той саме вид договорів (договір строкового банківського вкладу); єдині умови договорів - однакову відсоткову ставку та єдину валюту вкладу гривню як підтвердження того, що Договір 1, Договір 2, Договір 3 та Договір 4, фактично, є єдиним правочином, а при їх укладення мав місце умисний поділ предмету правочину, з огляду на досліджені судом обставини, які спростовують факт умисного поділу значного правочину, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Щодо посилань позивача на те, що при укладенні Договорів голова правління позивача діяв із перевищенням наданих йому повноважень, порушуючи вимоги ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства» та п. 11.9.27 Статуту позивача, оскілки Наглядовою радою позивача не приймалось жодних рішень щодо погодження укладення відповідних договорів банківського вкладу, які б встановлювали зобов'язання банку на суму, що значно перевищує встановлений Статутом Банку ліміт у 25% капіталу Банку, в той час як в подальшому Договір належним чином схвалений не був, що свідчить про наявність підстав для визнання таких договорів недійсними, слід зазначити таке.

Згідно з пп. 11.9.27 Статуту позивача до виключної компетенції Наглядової ради, зокрема, належить погодження правочинів, що вчиняються Банку на суму, що перевищує 25% капіталу Банку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, посилаючись на обмеження, встановлені вказаним підпунктом Статуту позивача, виходить з того, що загальна сума укладених сторонами Договорів складає 483 750 335,63 грн., яку слід порівнювати з фінансовим (власним, балансовим капіталом) позивача, який станом на 01.01.2010 складав 1 263 606 652,93 грн.

Враховуючи, що 25% вказаного капіталу становить 315 901 750,00 грн., при укладені Договорів на суму 483 750 336,89 грн., на думку позивача, було необхідне обов'язкове погодження вказаних правочинів Наглядовою радою Банку.

Проте, колегія суддів вважає помилковими посилання позивача на те, що для з'ясування обставин, пов'язаних з обмеженнями, встановленими пп. 11.9.27 Статуту позивача, слід виходити з того, що загальна сума укладених сторонами Договорів дорівнює 483 750 335,63 грн., а капітал Банку в розумінні пп. 11.9.27 Статуту позивача - це фінансовий (власний, балансовий капітал) позивача станом на 01.01.2010 в розмірі 1 263 606 652,93 грн. з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено судом, загальна сума Договорів на момент вчинення правочину, тобто станом на дату їх укладення 05.07.2010, дорівнювала сумі 445 517 037,18 грн., а не сумі 483 750 336,89 грн., яка сформувалася значно пізніше, 17.05.2012, із внесенням вищезгаданою Додатковою угодою № 01 змін до Договору 1.

Отже, для з'ясування обставин, пов'язаних з порушенням під час укладення Договорів положень пп. 11.9.27 Статуту позивача в частині погодження Наглядовою радою позивача правочинів, що вчиняються Банком на суму, що перевищує 25% капіталу Банку, слід виходити з того, що їх загальна сума дорівнювала 445 517 037,18 грн.

Щодо капіталу Банку в розумінні пп. 11.9.27 Статуту позивача, який, на думку позивача, на дату укладення Договорів слід вважати таким, що дорівнював фінансовому (власному, балансовому капіталу) позивача станом на 01.01.2010 і складав 1 263 606 652,93 грн., слід зазначити таке.

У підпункті 11.9.27 Статуту позивача не вказано, що саме мається на увазі під поняттям «капітал Банку».

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, яка діяла станом на дату підписання Статуту) встановлено, що:

- капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань;

- капітал підписний - величина капіталу, на яку отримано письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї);

- капітал приписний - сума грошових коштів у вільно конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації;

- капітал статутний - сплачений та зареєстрований підписний капітал;

- капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

У вищезгаданому Висновку експертів експертами зазначено, що, виходячи зі ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою правління НБУ від 17.06.2004 № 280 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 16.07.2004 № 919/9518, «капітал банку», визначений в п. 11.9.27 Статуту позивача, відповідає розміру власного капіталу та становить 1 263 607 000 грн., з чим погоджується позивач.

При цьому, при визначенні капіталу банку експерти, окрім іншого, враховували річну фінансову звітність банку за 2009 рік, Висновок незалежного аудитора, складеного ТОВ «Українська аудиторська служба» від 15.02.2010, а також документи бухгалтерського обліку позивача.

Втім, колегія суддів вважає, що, виходячи зі змісту пп. 11.9.27 Статуту позивача в частині погодження певних правочинів Наглядовою радою, який не обумовлює розмір капіталу Банку даними останньої річної звітності (як у випадку з активами), капітал Банку в розумінні вказаного пункту Статуту позивача на дату укладення правочину має бути офіційним, публічним та постійним, на відміну від власного капіталу, який змінюється в залежності від фінансових показників роботи позивача.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в пп. 11.9.27 йдеться про статутний капітал Банку, який відповідно до п. 6.1 Статуту дорівнює 1 838 344 700 грн. і інформація щодо якого є загальновідомою і доступною.

При цьому, колегія суддів враховує, що в пп. 11.9.27 Статуту позивача, як й у спірних Договорах, не зазначено, що для визначення поняття «капітал банку» в розумінні вказаного підпункту контрагенту позивача слід було ознайомитись з положеннями Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою правління НБУ від 17.06.2004 № 280 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 16.07.2004 № 919/9518, а також з висновком незалежного аудитора і фінансовою звітністю позивача, якими користувалися експерти.

Отже, посилання позивача на те, що капітал Банку, про який йдеться в пп. 11.9.27 Статуту позивача, відповідає розміру власного капіталу та становить 1 263 607 000 грн., на думку колегії суддів, є помилковим.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що погодженню Наглядовою радою позивача в порядку пп. 11.9.27 Статуту позивача підлягають правочини, що вчиняються позивачем на суму, що перевищує 459 586 175,00 грн. (25% статутного капіталу Банку в розмірі 1 838 344 700,00 грн.).

Враховуючи, що загальна сума Договорів на дату їх укладення дорівнює 445 517 037,18 грн., підстави погоджувати вказані Договори Наглядовою радою позивача в порядку пп. 11.9.27 Статуту позивача відсутні.

За таких обставин, посилання позивача на те, що при укладенні Договорів голова правління позивача діяв із перевищенням наданих йому повноважень, порушуючи вимоги ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства» та п. 11.9.27 Статуту позивача, оскілки Наглядовою радою позивача не приймалось жодних рішень щодо погодження укладення відповідних договорів банківського вкладу, які б встановлювали зобов'язання банку на суму, що значно перевищує встановлений Статутом Банку ліміт у 25% капіталу Банку, визнаються колегією суддів такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача, що а ні чинним законодавством, а ні Статутом позивача (п. 11.9.27), а ні спірними Договорами не передбачено, що погодження Наглядової ради позивача мало обов'язково передувати підписанню головою правління позивача спірних договорів.

Отже, позивачем не доведено наявності підстав для визнання спірних Договорів недійсними як таких, що укладені головою правління позивача, в порушення ст. 70 ЗУ «Про акціонерні товариства» та Статуту позивача, з перевищенням наданих йому повноважень, тому посилання позивача на вказані обставини до уваги колегією суддів не приймаються як недоведені.

Щодо посилань позивача на відсутність подальшого схвалення спірних Договорів позивачем слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 87 ЦК України).

Частина 1 ст. 154 ЦК України встановлює, що установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Згідно ст. 88 ЦК України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів ст. 161 ЦК України:

- виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (ч. 1);

- виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор) (ч. 2).

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається його Статутом.

Статутом позивача встановлено, що виконавчим органом Банку є Правління, яке здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку та несе відповідальність за ефективність роботи позивача згідно з принципами та порядком, встановленим Статутом, рішеннями Загальних зборів та Наглядової ради (п. 12.1); у межах своє компетенції Правління діє від імені Банку і підзвітне Загальним зборам та Наглядовій раді (п.12.2 Статуту); голова Правління, зокрема, має право без довіреності діяти від імені Банку, відповідно до рішень Правління, у тому числі представляти інтереси Банку, та вчиняти правочини від імені Банку. (п.п. 12.7.39.1, 12.7.39.2);

Отже, виходячи з Статуту позивача, його колегіальним виконавчим органом є Правління, яке очолює голова Правління, який, в свою чергу, діє від імені позивача без доручення та наділений повноваженнями на укладення договорів.

З матеріалів справи слідує, що спірні договори з боку позивача підписані головою Правління Леонідовим В. Д., який на вказану дату правомірно обіймав зазначену посаду, що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 112-114 т. 1).

Позивачем не заперечується а ні те, що спірні Договори з боку позивача підписано Леонідовим В. Д., а ні те, що вказана особа на час підписання цих Договорів обіймала посаду голови Правління позивача.

Посилання позивача на те, що зі змісту абзацу 2 пункту 11.9.27 Статуту позивача слідує, що для укладення спірних договорів необхідно було, серед іншого, висновки, створених у позивача з метою управління ризиками підрозділів та постійно діючих комітетів та подання правління позивача, яке приймається відповідно до висновків створених з метою управління ризиками банку підрозділів та постійно діючих комітетів (органів управління ризиками), колегією суддів до уваги не приймаються оскільки абзац 2 підпункту 11.9.27 Статуту позивача встановлює порядок прийняття Наглядовою радою позивача рішень про укладення правочинів, які встановлені в абзаці 1 вказаного пункту (правочинів, ринкова вартість предмету яких становить від 10% до 25 % вартості активів за даними останньої фінансової звітності позивача, та правочинів на суму, що перевищує 25% від статутного капіталу позивача), до яких оспорювані Договори не відносяться.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилається на приписи частини 5 ст. 59 Закону України «Про акціонерні товариства» якою встановлено, що:

- голова колегіального виконавчого органу обирається наглядовою радою товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства, в порядку, передбаченому статутом або положенням про виконавчий орган акціонерного товариства;

- голова колегіального виконавчого органу організовує роботу колегіального виконавчого органу, скликає засідання, забезпечує ведення протоколів засідань.

- голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства, відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства.

Виходячи зі змісту вказаних положень, позивач робить висновок про те, що голова правління позивача мав право без довіреності діяти від імені позивача лише відповідно до рішень правління, проте рішення щодо укладення спірних договорів правління позивача не приймало, проте колегія суддів вважає вказаний висновок позивача помилковим з огляду на обставини, які встановлені вище, а саме на те, що, виходячи з Статуту позивача, його колегіальним виконавчим органом є Правління, яке очолює голова Правління, який, в свою чергу, діє від імені позивача без доручення та наділений повноваженнями на укладення договорів.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити позивачу на наступному.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, фактично, прийняв до виконання спірні договори, а саме прийняв від відповідача в якості вкладів грошові кошти у розмірах, передбачених умовами договору, здійснював їх облік на відкритих депозитних рахунках відповідача, нарахування відсотків за користування вказаними коштами, повернув відповідачеві вклади за Договором 2, Договором 3 та Договором 4, а також сплачував відсотки за користування вкладами за кожним з договорів, а саме, за Договором 2, Договором 3 та Договором 4 у повному обсязі, а за Договором 1 частково.

Вказане сторонами не заперечується та підтверджується Висновком експертів (аркуш 21 висновку).

Отже, дії позивача з виконання спірних Договорів (повернення грошового вкладу та виплата відсотків за користування) дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.08.2014 (справа №5013/492/12).

До того ж, згідно з п. 10.1 Статуту позивача Загальні збори акціонерів є вищим органом управління Банку.

Згідно з п. 10.3 Статуту позивача Банк зобов'язаний скликати річні Загальні збори не пізніше 30 квітня, наступного за звітним року.

Пунктом 10.5 Статуту позивача встановлено, що до прядку денного річних Загальних зборів обов'язково вносяться питання, передбачені підпунктами 10.25.10, 10.25.11, 10.25.21 пункту 10.25 цього Статуту (затвердження річного звіту Банку, розподіл прибутку Банку, прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту правління, звіту ревізійної комісії, відповідно - примітка суду).

З відомостей, які містяться на офіційному сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (http://smida.gov.ua/), вбачається, що за період з 2012 по 2014 рік відбулось 16 Загальних зборів акціонерів позивача (з 04.03.2013 в ПАТ "Кредитпромбанк" - єдиний акцiонер i загальнi збори акцiонерiв проводяться в формi прийняття рiшень єдиним акціонером), в той час як позивачем не надано доказів того, що Загальні збори акціонерів позивача не затвердили результати фінансово-господарської діяльності за 2010 і подальші роки, що також є доказом схвалення Загальними зборами акціонерів оспорюваних правочинів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріла справи документальні докази, заслухавши наведені представниками учасників в обґрунтування свої правових позицій доводи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності визначених цивільним законодавством підстав для визнання Договору 1, Договору 2, Договору 3 та Договору 4 недійсним з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору 1, Договору 2, Договору 3 та Договору 4, задоволенню не підлягають й позовні вимоги про стягнення з відповідача 135 951 059,10 грн. сплачених за спірним договорами процентів, оскільки вказані позовні вимоги є наслідком задоволення позовних вимог про визнання спірних договорів недійсним, а відтак, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволенні, з огляду на що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні і цих позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на таке.

Пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що:

- частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє;

- при цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення;

- якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України;

- разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

Враховуючи, що за умовами спірних договорів відповідач надав позивачу у користування на певний строк грошові кошти і повернути усе одержане за цими договорами неможливо, оскільки користування позивачем зазначеними грошима відповідача вже відбулось, в той час як реституція носить двосторонній характер, стягнення з відповідача процентів за такими договорами, нарахованих за період користування грошима, навіть у випадку визнання оспорюваних договорів недійсними, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Щодо клопотання позивача про залучення додаткових доказів, а саме: копій заяви про кримінальне правопорушення та залучення юридичної особи до провадження як потерпілого (в порядку статті 55 КПК України) № 15235/01-б.б-01, листа Слідчого управління ГУ в місті Києві № 12/2/4079 від 12.11.2013, витягу з протоколу № 42 від 05.11.2013 та додатку № 7 до п. 10 вказаного протоколу, слід зазначити таке.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В поданих письмових поясненнях позивач не навів жодних причин неподання до суду першої інстанції вказаних доказів, проте в судовому засіданні 03.06.2015 представник позивача пояснив суду, що неподання зазначених доказів зумовлено тим, що в суді першої інстанції інтереси позивача представляли інші особи.

Частинами 3, 4 п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, враховуючи те, що вказані докази були у позивача в наявності під час розгляду справи в суді першої інстанції, а зміна представників юридичної особи не є поважною причиною неподання доказів в розумінні чинного законодавства, клопотання позивача про залучення додаткових доказів задоволенню не підлягає, а відтак, колегія суддів вказані додаткові докази до уваги не приймає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 910/11994/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України всі судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 910/11994/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 у справі № 910/11994/13 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11994/13.

Повний текст постанови складено: 08.06.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій