Рішення № 44748480, 04.06.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р.Справа № 922/1180/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Прокурора Московського району м. Харкова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Верховна Рада України, Київ; третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Харківська міська рада, м. Харків; третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, м. Київ; до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків; та до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш", м. Харків; про звільнення приміщень та виселення за участю :

прокурора - Кравцов В.І., посвідчення №026175 від 14.05.2014 р.;

представників:

позивача - Антонюк В.М., дов. №03 від 12.01.2015 р.;

третьої особи 1 (Верховна Рада України) - не з'явився;

третьої особи 2 (Харківська міська рада) - Мельник Т.В., дов. № 08-11/1768/2-15

від 20.04.2015 р.;

третьої особи 3(Міністерство економічного розвитку та торгівлі України) - не з'явився;

відповідача 1 - ОСОБА_1, особисто;

відповідача 2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

24.02.2015р. Прокурор Московського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області до ФОП ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні державою в особі позивача права розпорядження спірним майном, а саме: виселення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1), зобов"язавши її звільнити нежитлові приміщення, загальною площею 87,4 кв.м., розташовані на першому поверсі гуртожитку (літ. "А-9") по АДРЕСА_1

В обґрунтування позову прокурор вказує на те, що використання спірних нежитлових приміщень здійснюється відповідачем на підставі договору оренди від 10.08.2001 № 34/82, підписаного відповідачем та ВАТ "Укрелектромаш", котрий, на думку прокурора, є не укладеним, оскільки не містить усіх істотних умов договору, передбачених ст.10 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна". Крім того, стверджує прокурор, суб'єктний склад вказаного договору не відповідає вимогам законодавства, оскільки на час його підписання орендодавцем державного майна, яке знаходилося на балансі підприємства та не увійшло до статутних фондів у процесі приватизації, мав бути, у відповідності до ст. 5 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" Фонд державного майна України, а не ВАТ "Укрелектромаш".

В судовому засіданні прокурор підтримує позовні вимоги та наполягає на задоволенні позову з підстав вказаних у позовній заяві, надав за супровідним листом від 27.05.2015 р. вх. № 21664 докази для долучення до матеріалів справи.

Позивач підтримує позов прокурора, 27.05.2015 р. надав пояснення по суті відзиву третьої особи (т. І а.с. 217, вх. № 21753).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, свого представника у судове засідання 28.04.2015р. не направила, у відзиві на позов від 24.04.2015р. №2432-03/209 просить позов прокурора задовольнити повністю та проводити розгляд справи без участі представника Мінекономрозвитку. У відзиві третя особа, зокрема, вказує на те, що на сьогодні вона не є органом управління ПАТ "Укрелектромаш". Крім того зазначає, що її не було наділено повноваженнями щодо управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Укрелектромаш" у процесі приватизації.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Харківська міська рада, у судовому засіданні підтримав позов прокурора, надав письмові пояснення від 04.06.2015 р. (вх. № 22911), у яких зокрема зазначає, що рішення щодо прийняття до комунальної власності секції № 3 житлового будинку по вул. Сергіївській, 8 у м. Харкові, Харківською міською радою не приймалося.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Верховна Рада України, свого представника у судове засідання не направила, у поясненнях від 22.05.2015 р. № 30/6-245(127442) (т. І а.с. 218-220, від 28.05.2015 р. вх. № 21753) просить розглянути дану справу без участі її представника, а також зазначає, що рішення у даній справі не вплине на права та обов"язки парламенту.

Відповідач-1: ФОП ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечує та просить суд відмовити в позові, з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву від 08.04.2015р. вх. №13852 (т. І а.с. 81-83). Крім того, відповідач звернувся із заявою про застосування строків позовної давності, яка вмотивована тим, що договір оренди приміщення з правом викупу від 10.08.2001 р. № 34/82 був укладений 14 років назад.

Відповідач-2: ПАТ "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш", свого представника у судове засідання не направив, доказів витребуваних судом не надав, причини неявки у судове засідання не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно вивчивши надані учасниками судового процесу докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд установив наступне.

В м. Харкові по вул. Сергіївській, 8 знаходиться будівля гуртожитку загальною площею 8694,3 кв.м. Право власності на цю будівлю зареєстровано за Державою в особі Верховної Ради (користувач-відкрите акціонерне товариство "Укрелектромаш") згідно реєстраційного посвідчення від 03.11.2000 (реєстровий номер 2717), виданого на підставі: Закону України "Про власність" від 07.02.1991 р.р. V ст.32-1; довідки про балансову належність від 26.10.00 р. №19-34/706.

ПАТ "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" визначений балансоутримувачем вказаного гуртожитку, як об'єкту соціальної сфери, що не увійшов до статутного фонду господарського товариства під час корпоратизації у 1994 році державного підприємства "Харківський електротехнічний завод "НЕЮ "Укрелектромаш".

10.08.2001р. між відповідачем-1ФОП ОСОБА_1 та відповідачем-2 ВАТ "Харківський електротехнічний завод "НЕЮ "Укрелектромаш" було укладено договір оренди приміщення з правом викупу №34/82 (т. І а.с. 8-11). Згідно умов цього договору відповідач-2 передав в тимчасове володіння відповідачеві-1 приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 60 м2.

Фактична передача приміщення відбулася на підставі акту прийомки-передачі в орендне користування приміщення від 01.09.2001р., згідно якого на виконання названого вище договору оренди відповідачеві-1 відповідачем-2 було передане приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 72,6 м2.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.06.2014 р. у справі №922/1782/14 (т. І а.с. 48-54) частково задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ "Харківський електротехнічний завод "Укрелектромаш" (третя особа: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області), а саме: визнано право власності на приміщення №№19, 31, 32, 33 загальною площею 87,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 р. (т. І а.с. 16-25) рішення господарського суд Харківської області по справі №922/1782/14 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про відсутність перебування спірних приміщень у володінні та користуванні відповідача-1, адже у останнього немає прав власності на нього, а договір оренди приміщення з правом викупу від 10.08.2001р. №34/82 на думку прокурора є неукладеним оскільки не містить усіх істотних умов, передбачених ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням наведеного, а також з урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд приходить до висновку про те, що умовою визнання обґрунтованими позовних вимог прокурора є доведення ним трьох обставин. По-перше, це факт наявності права власності позивача на спірні приміщення. По-друге, факт перебування їх у користуванні відповідача. Та, по-третє, факт відсутності належних правових підстав для такого користування. Проте цей тягар доведення позивачем не витриманий.

Прокурором доведено наявність права власності у позивача (держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області) права власності на приміщення №№19, 31, 32, 33 загальною площею 87,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1

Як слідує з пояснень самого позивача (Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області) та інших учасників судового процесу спірне майно відноситься до категорії "державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій" (абз.8 ч.1 ст.3 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності").

У відповідності до п.16 ч.1 ст.6 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань здійснюють управління державним майном, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації або перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належать державі, приймають рішення про подальше використання цього майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), у тому числі об'єктів, що не підлягають приватизації.

Ст.5 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначає, що Фонд державного майна України приймає рішення про подальше використання державного майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 року N 908/68 «Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі» затверджено Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі. Пунктом 3 цього наказу установлено, що забезпечення реалізації вказаного Положення відповідно до Законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про Фонд державного майна України" здійснює Фонд державного майна України.

Згідно п. 3.1. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу I книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу I книги п'ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов'язань.

Таким чином, незважаючи на заперечення з цього приводу представника позивача, прокурором доведено та матеріалами справи достовірно встановлено, що власником спірного майна дійсно є держава і майно перебуває у віданні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Висновок суду з цього приводу узгоджується з висновками, які викладені у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015 р. у справі №922/1782/14. Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином судом встановлено, що право власності позивача (держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області) в даному разі може бути дійсно порушене в разі безпідставного користування цими приміщеннями відповідачем.

Втім, решта з названих вище обов'язкових для задоволення негаторного позову умов прокурором не доведена.

Так, прокурором не надано достовірних відомостей про склад та обсяг приміщень, якими користується відповідач і з яких прокурор просить його виселити.

Зокрема, договором оренди приміщення з правом викупу від 10.08.2001р. №34/82, на який прокурор посилається, як на доказ зайняття приміщень відповідачем-1, визначено, що загальна площа приміщень переданих останньому становить 60 м2. Згідно Розрахунку орендної плати та згідно акту прийомки-передачі в орендне користування приміщення від 01.09.2001р. відповідачеві-1 було передане приміщення загальною площею 72,6 м2. Натомість у позові прокурор просить виселити відповідача-1 з приміщень, загальною площею 87,4 м2. При цьому належних доказів зайняття відповідачем-1 цих приміщень саме у названому обсязі прокурором не надано. Між тим, це є істотною обставиною, котра підлягає доведенню у даному спорі, адже, у відповідності до приписів п.9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 6 «Про судове рішення» у рішенні про вчинення певних дій, в т.ч. про звільнення приміщень господарські суди повинні зазначати площу відповідних приміщень.

Не доведено також прокурором факту незаконності перебування відповідача у спірних приміщеннях за адресою АДРЕСА_1.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В даному разі договір оренди приміщення з правом викупу від 10.08.2001р. №34/82 на підставі якого відповідач-1 знаходиться в спірних приміщеннях є чинним. Строк його дії (п.3.1.) не закінчився. Договір недійсним в судовому порядку не визнано. Клопотань про вихід за межі позовних вимог в порядку п.2 ч.1 ст.83 ГПК України ні прокурором, ні позивачем не заявлено. За таких обставин твердження прокурора про безпідставність перебування відповідача-1 у спірних приміщеннях є необґрунтованими.

Посилання прокурора на те, що в договорі відсутні усі істотні умови, передбачені ст..10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» суд оцінює критично. В силу ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України обов'язок по доведенню цих обставин, котрі є підставою позову, а саме відсутності усіх істотних умов, покладений на прокурора. Між тим, прокурор ні у позові, ні у письмових поясненнях у справі, ні усно в судових засіданнях не навів переліку істотних умов, які наразі відсутні у відповідному договорі. Не вказав прокурор і яким чином відсутність тієї, чи іншої умови порушує права та/або охоронювані законом інтереси позивача. Не доведено також неможливість з"ясування цих умов за допомогою норм чинного законодавства, які регулюють відповідні правовідносини (оцінку майна, індексацію, амортизацію, страхування тощо), інших документів, якими обмінялися сторони (листів, телеграм) та конклюдентних дій сторін.

Посилання прокурора в цьому контексті на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2015р. у справі №922/1782/14 не відповідають приписам ст.35 ГПК України. В даному разі прокурор посилається не на факти, які встановлені судом, а на їх правову оцінку, яка була дана під час розгляду іншої конкретної справи. Між тим преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Так у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі N 6/408942 за позовом державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" до корпорації "Укрзарубіжнафтогаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Енергокомплект" про визнання недійсним укладеного відповідачами договору уступки вимоги від 25.02.2002 р. N 49-0 2002 р. на підставі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР зазначається, що помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Крім того, суд критично оцінює посилання прокурора на неукладеність договору оренди приміщення з правом викупу від 10.08.2001р. №34/82 з огляду на п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)". Пленумом, зокрема, роз'яснено, що визначення договору, як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Як свідчать матеріали справи і не заперечується учасниками судового процесу договір оренди приміщення з правом викупу від 10.08.2001р. №34/82 виконувався сторонами - приміщення було передано відповідачеві-1, останнім за користування ним сплачувалася орендна плата.

За таких обставин, з урахуванням приписів наведених правових норм та на підставі матеріалів справи суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Крім того, відмовляючи в позові суд зазначає, що окремою самостійною підставою для відмови в позові є сплив позовної давності.

Згідно ст.256, 257, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному разі відповідачем 04.06.2015р. подано заяву про застосування позовної давності.

У відповідності до ст..261 ЦК України перебіг строку позовної давності розпочався від дня, коли особа (позивач - РВ ФДМУ України по Харківській області) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про порушення свого права позивач міг довідатися з дня укладання договору оренди приміщення з правом викупу від 10.08.2001р. №34/82 або з дня передачі відповідачем-2 відповідачеві-1 спірного приміщення за актом від 01.09.2001р.

При цьому суд зауважує, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області не тільки могло, а й повинно було знати про вчинення відповідачами дій, які порушують, його право, адже п.1.3. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі затв. наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 року N908/68 функцію забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю покладено саме на Фонд державного майна України.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що перебіг строку позовної давності розпочався від 10.08.2001р. і станом на день подачі позову (27.02.2015р.) строк позовної давності сплив.

З заявами про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними ні прокурор, ні позивач не зверталися.

Суд критично оцінює твердження прокурора про те, що строк позовної давності розпочав перебіг з дня встановлення відповідних фактів прокурором під час здійснення відповідної перевірки. Верховний суд України у постанові від 27.05.2014р. у справі №5011-32/13806-2012 зробив правовий висновок з приводу початку перебігу строку позовної давності за позовами прокурора. Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Заперечення представника позивача проти застосування позовної давності мотивовані тим, що наразі має місце «триваюче порушення» судом також відхиляються. Перелік вимог, на які позовна давність не поширюється встановлений ст.268 ЦК України і «триваючого порушення» серед них немає. Частиною другої цієї статті визначено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Закону, який би відносив «триваюче порушення» до переліку випадків, на які не поширюється позовна давність також немає (і не може бути, адже в залежності від обставин справи будь-яке порушення може носити триваючий характер (прострочення здійснення платежу, прострочення передачі речі, прострочення звільнення майна тощо)). Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» таким Законом також не є.

Разом з тим, суд керуючись п. 2.2. названої вище Постанови Пленуму ВГСУ, враховує, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному разі, як було зазначено, вище право власності позивача (держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області) в даному разі дійсно порушене відповідачем-1.

Проте, з урахуванням застосування позовної давності та з урахуванням відсутності передбачених законом (ст..291 ЦК України) обов'язкових умов для задоволення негаторного позову це право не підлягає захисту у спосіб обраний прокурором і тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 1.218,00 грн. (вимога немайнового характеру - 1.218,00 грн., у відповідності до п.п. 2 п.2 ч.2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір"), суд керується нормами ст. 49 ГПК України та роз"яснення викладені у п. 4.6. постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 р. № 7.

Так, згідно п. 4.6. постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 р. № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи вищевказане, те що позивач не звільнений від сплати судового збору, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 22, 29, 32, 33, 43, 49, ст.ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 00213799) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 1.218,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.06.2015 р.

Суддя О.В. Бринцев

/Справа № 922/1180/15/