Ухвала суду № 44747186, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2015 р. м. Київ К/800/66761/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Крепель Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 року

у справі № 810/3397/14

за позовом Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - позивач, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_2)

про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області звернулось у червні 2014 року до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу в розмірі 869 538,53 гривень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, позовні вимоги залишити без задоволення. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_2 за період з 16.05.2012 року по 30.04.2013 року, за результатами якої було складено акт, яким було встановлено ряд порушень відповідачем вимог податкового законодавства.

За результатами перевірки позивачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000121702, № 0000111702 від 06.08.2013 року та № 0021601702 від 15.10.2013 року.

З метою погашення податкової заборгованості позивачем на адресу відповідачем було направлену податкову вимогу № 1936-17 від 18.12.2013 року. Згідно копії поштового повідомлення та конверту про направлення відповідачу податкової вимоги він повернувся з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у зв'язку з несплатою відповідачем визначених податковим органом податкових зобов'язань вказана сума підлягає стягненню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні положення викладені в п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України відносно змісту ухвали суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Тобто, сума узгодженого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу у разі її несплати у встановлений цим Кодексом строк, з наступного дня після граничного строку її сплати.

Відповідно до п. 87.11 ст. 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Згідно пп. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі, зокрема, є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, зокрема, встановлення факту наявності у платника податку податкового боргу у спірній сумі та обставини дотримання податковим органом процедури стягнення такого податкового боргу.

В даному випадку, як на підставу своїх вимог, податковий орган посилається на те, що податковий борг у відповідача виник у зв'язку з несплатою ним заборгованості по податку на додану вартість та по податку на доходи фізичних осіб, що виникла на підставі податкових повідомлень-рішень № 0000121702, № 0000111702 від 06.08.2013 року та № 0021601702 від 15.10.2013 року.

Натомість, відповідач посилається на те, що зазначені податкові повідомлення-рішення ним отримані не були.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій зазначають, що згідно копії поштового повідомлення та конверту про направлення відповідачу податкового повідомлення-рішення та вимоги він повернувся з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання», тобто, з огляду на зазначене вбачається, що податкові повідомлення-рішення та податкова вимога були направлені відповідачу разом у одному конверті.

Судами попередніх інстанцій в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, вищезазначене залишено поза увагою та зроблено висновок щодо розміру податкового боргу відповідача без належного з'ясування обставин справи, зокрема, щодо наявності податкового боргу, заявленого до стягнення та щодо того, чи набули суми, визначені податковим боргом по даному позову, статусу узгоджених грошових зобов'язань.

Так, для правильного вирішення справи судам необхідно було встановити розмір та підстави виникнення податкового боргу, зокрема, витребувати у ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області розрахунок податкового боргу із зазначенням періодів та підстав виникнення заборгованості (самостійне декларування чи податкове повідомлення-рішення із зазначенням реквізитів документів та сум зобов'язань, які виникли на їх підставі); перевірити чи оскаржувалися відповідачем податкові повідомлення-рішення на підставі яких виникла податкова заборгованість; перевірити доводи відповідача щодо неотримання ним податкових повідомлень-рішень; дослідити питання проведення податковим органом узгодження з платником сум податкового боргу у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення підлягає скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити питання можливості фактичного виконання спірних операцій на підставі належних доказів, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2014 року у справі № 810/3397/14 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько