Ухвала суду № 44747102, 02.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 року м. Київ К/800/16602/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Веденяпіна О.А.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Тарасуна В.Г.

відповідача: Корчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2014 року

у справі № 826/15811/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЗОМ»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РАЗОМ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «РАЗОМ») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «РАЗОМ» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2013 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «РАЗОМ», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «РАЗОМ» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та земельного податку за період з 01.04.2010 року по 30.04.2013 року, за результатами якої складено акт від 29.05.2013 року №587/22.5-07/30153907.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 13, ст. 14 Закону України «Про плату за землю», п. 286.2 ст. 286, ст. 288 Податкового кодексу України та пп. 11.8 п. 11 Договору оренди земельної ділянки від 26.08.2005 року № б/н, а саме не сплата ТОВ «РАЗОМ» до місцевого бюджету орендної плати за земельні ділянки, що призвело до заниження податкового зобов'язання з орендної плати за землю за період з 01.04.2010 року по 30.04.2013 року в сумі 1265103,26 грн., пп. 4.1.1, пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України - не подання податкової декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010 - 2013 роки.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення рішення від 12.06.2013 року №0004282250, яким ТОВ «РАЗОМ» визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 1487862,28 грн. (за основним платежем - 1230911,28 грн. та за штрафними санкціями -256951,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Статтею 13 Закону України «Про плату за землю» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до вимог п. 288.1 ст. 288 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Пунктом 288.7 ст. 288 ПК України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до вимог п. 286.1 та п. 286.2 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2005 року між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «РАЗОМ» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець, на підставі п. 31 Рішення Київської міської ради від 24.06.2004 року №339/1549, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку по вулиці Новозабарська, 21, загальною площею 6887 кв. м. для експлуатації та обслуговування адміністративних, складських, господарських, виробничих будівель та споруд. Згідно п. 6.2 договору, право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору. Відповідно до вимог п. 3.1 договору, строк його дії становить 3 (три) роки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 05.09.2005 року договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у Книзі записів державної реєстрації договорів за №78-6-00306.

Таким чином, трирічний термін дії договору оренди земельної ділянки від 26.08.2005 року закінчився 05.09.2008 року.

Відповідно до вимог п. 8.3, п. 11.7 договору, орендар після закінчення строку, на який було його укладено, при умові належного виконання своїх обов'язків за договором, має за інших рівних умов переважне право на його поновлення. У цьому разі орендар має не пізніше ніж на 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно листів від 19.12.2007 року № 155, від 28.05.2008 року № 059, від 09.04.2009 року № 019, від 18.05.2009 року № 026 позивач звертався до Київської міської ради про продовження терміну дії договору, однак відповідей на вищевказані листи не отримав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2009 року у справі № 11/362 у задоволенні позовної заяви ТОВ «РАЗОМ» до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки від 26.08.2005 року продовженим на той самий строк і на тих самих умовах було відмовлено. Крім того, під час розгляду вищевказаної справи судами встановлено, що рішення про поновлення Київською міською радою договору оренди спірної земельної ділянки відсутнє, що є необхідною для цього умовою.

Також, рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2013 року у справі №910/13025/13 відмовлено у задоволенні позовної заяви ТОВ «РАЗОМ» до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання договору продовженим та зобов'язання внесення до бази даних Державного земельного кадастру відповідних відомостей. Зазначеним рішенням господарського суду міста Києва визначено, що договір не є таким, що пролонговано на новий строк.

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що нарахування податковим органом ТОВ «РАЗОМ» грошового зобов'язання саме з орендної плати за землю з юридичних осіб є помилковим, оскільки, ДПІ належними та допустимими доказами не було доведено, що позивач є орендарем спільної земельної ділянки, а отже, у нього відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді О.А. Веденяпін О.В. Муравйов