Ухвала суду № 44747059, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/800/47654/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів України у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014

у справі № 810/4006/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Реформ"

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

Управління Міндоходів України у Київській області

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Реформ" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів України у Київській області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002012205 від 18.06.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.03.2011 по 31.12.2012 валютного та іншого законодавства за період з 21.03.2011 по 31.12.2012 та складено акт № 527/22-00/37496722 від 28.05.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002012205 від 18.06.2013, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 625031 грн.: основний платіж 500025 грн., штрафні санкції 125006 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 500025 грн.; пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 п. 168.1 ПК України не отримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 5040, 30 грн., відповідачем було поставлено під сумнів фінансово - господарську діяльність позивача по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ „ПІКК-ІНТЕРНЕШНЛ", ТОВ „АВ Метал Груп" та ТОВ „МД Груп" та вважає, що мали місце фіктивні правочини.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товарів від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані: спеціфікації, акти приймання - передачі броньованого автомобіля, акти надання послуг, податкові та видаткові накладні, довіреності, квитанції.

Виконання позивачем договорів з ТОВ „ПІКК-ІНТЕРНЕШНЛ", ТОВ „АВ Метал Груп", ТОВ „МД Груп" дійсно мали місце та були вчинені з метою здійснення господарської діяльності, що призвело до зміни його майнового стану.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).

В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладені між позивачем та ТОВ „ПІКК-ІНТЕРНЕШНЛ", ТОВ „АВ Метал Груп" та ТОВ „МД Груп" договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він як суб'єкт владних повноважень має довести правомірність свого рішення.

Наведене свідчить про реальність укладення та виконання договорів між позивачем та ТОВ „ПІКК-ІНТЕРНЕШНЛ", ТОВ „АВ Метал Груп" та ТОВ „МД Груп".

реальність фінансово-господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів України у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 у справі № 810/4006/13-а слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів України у Київській області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 у справі № 810/4006/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко