Постанова № 44733085, 04.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. Справа № 908/5690/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Россолов В.В., суддя Івакіна В.О.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з’явився,

відповідача – не з’явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.1711З/1-38) на рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2015 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Агро-Союз”, смт.Ювілейне, Дніпропетровська область

до Публічного акціонерного товариства “Азовзагальмаш”, м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 55259,36 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ “Компанія “Агро-Союз”, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача ( з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.02.2015 року) заборгованість за поставлений товар, згідно договору поставки № ПСН-04942 від 15.04.2013р., а саме: 44134,94 грн. основного боргу, 1149,92 грн. 3% річних та 9974,50 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.02.2015 року у справі № 908/5690/14 (суддя Місюра Л.С.) позов задоволено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

У зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції, було здійснено зміну територіальної підсудності на підставі Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції" від 12.08.2014 р. за №1632-VII та розпорядженням голови Вищого господарського суду України №28-р від 02.09.2014 р. якими визначено, що розгляд господарських справ, які підлягають перегляду в апеляційному порядку Донецьким апеляційним господарським судом здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, ухвалою суду від 05.05.2015 року розгляд справи відкладено на 04.06.2015 року.

В судове засідання 04.06.2015 року позивач не з’явився, однак надіслав на адресу суду клопотання від 20.05.2015 року про розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника, у зв’язку із неможливістю прибуття в дане судове засідання.

Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що поставки товару та прострочення оплати відповідачем розпочалися до початку проведення АТО на територіях Донецької та Луганської областей, у зв’язку з чим вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.

Відповідач в судове засідання 04.06.2015 року також не з’явився, однак надіслав на адресу суду клопотання (вх.№8570) про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв’язку із простоєм підприємства та проведення антитерористичної операції в Донецькій області.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Колегія суддів враховує, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи.

Відповідачем не зазначено,з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином неявка його представника унеможливить розгляд даної справи.

Апелянт в обґрунтування клопотання посилається на наказ його директора від 26.05.2015 року про простой підприємства з 01.06.2015 року до 30.06.2015 року. Разом із тим, пунктами 4.1 та 4.2 наказу встановлено, що під час простою всі працівники підприємства мають бути присутні на робочих місцях та виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку.

Враховуючи те, що відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, ухвалою суду від 05.05.2015 р. розгляд апеляційної скарги у даній справі вже відкладався за клопотанням апелянта аналогічного змісту.

Дані обставини свідчать про те, що у відповідності до вимог статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції створені сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, у зв’язку із чим сторони повинні дотримуватись приписів частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України та добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

15.04.2013 року між ПАТ “Азовзагальмаш” (постачальник) та ТОВ “Компанія “Агро-Союз” (покупець) укладено договір № ПСН-04942 (далі – договір) (а.с.10 т.1).

Згідно п. 1.1 договору позивач зобов’язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах даного договору товар (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості та цінах згідно специфікації № 1, що є невід’ємною частиною даного договору .

Відповідно до п.5.3 договору, на момент підписання сума договору з урахуванням специфікації №1 (Додаток №1) складає 10997,57 грн.

В пункті 6.1 договору сторони узгодили, що розрахунок за поставлений товар відповідач здійснює банківським платежем на розрахунковий рахунок позивача протягом 21 робочого дня з моменту отримання товару від позивача. Моментом отримання товару вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної. Допускаються інші форми розрахунку, які не суперечать чинному законодавству.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 року (п.11.1).

28.05.2013 р. сторони підписали Додаткову угоду №1 до договору, в пункті 1 якої зазначили, що постачальник додатково проводить поставку товару на суму 100 000 грн., яка являється орієнтовною та підлягає коригуванню у відповідності до фактичної вартості поставленого товару, відповідно до погоджених обома сторонами специфікацій (а.с.14 т.1).

Сума договору з урахуванням Додаткової угоди № 1 становить 110997,57 грн. (п.2 додаткової угоди №1).

Згідно п. 3 додаткової угоди № 1, загальна сума договору складається із суми всіх підписаних додаткових угод та специфікацій, та підлягає корегуванню відповідно до фактичної вартості поставленого товару.

Сторони підписали Специфікацію №2 до Додаткової угоди №1 від 28.05.2015 року, в якій узгодили поставку товару на суму 99244,84 грн. (а.с.47 т.3).

На виконання умов договору та Додаткової угоди №1 до нього позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 44134,94 грн., що підтверджується накладними № 01060 від 13.11.2013р., № 01063 від 13.11.2013р., № 01106 від 28.11.2013р., № 01123 від 05.12.2013р., № 01131 від 09.12.2013р., № 01134 від 10.12.2013р., № 01153 від 19.12.2013р., № 01160 від 20.12.2013р., № 01165 від 24.12.2013р., № 01174 від 30.12.2013р., № 00032 від 24.01.2014р., № 00033 від 24.01.2014р., № 00036 від 24.01.2014р., № 00037 від 24.01.2014р., № 00038 від 24.01.2014р., № 00039 від 24.01.2014р., № 00083 від 20.02.2014р., № 00088 від 20.02.2014р., № 00089 від 20.02.2014р., № 00091 від 21.02.2014р., №00107 від 27.02.2014р. (а с. 15-35 т.1).

Як зазначає позивач, відповідач свої обов’язки з оплати товару виконав неналежним чином, грошові кошти за поставлений товар не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача ( з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.02.2015 року) 44134,94 грн. основного боргу, 1149,92 грн. 3% річних та 9974,50 грн. інфляційних втрат.

Відповідач в своїх поясненнях суду першої інстанції №523/171 від 20.02.2015 року зазначає, що на виконання укладеного сторонами договору, позивач здійснив поставки відповідачу на загальну суму 110242,41 грн., які були в повному обсязі сплачені відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями за 2014 рік та реєстром платіжних доручень за 2013 року. При цьому, відповідач вказує, що всі інші поставки на суму 69259,56 грн., в тому числі ті, на які посилається позивач, як на підставу позову, були здійснені на підставі угод, укладених спрощеним способом, а не на підставі договору №ПСН-04942. Аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до п.1 Додаткової угоди №1 до договору, постачальник додатково проводить поставку товару відповідачу на суму 100000 грн., яка являється орієнтовною та підлягає коригуванню у відповідності до фактичної вартості поставленого товару, відповідно до погоджених обома сторонами специфікацій.

Згідно п.6.1 договору, моментом отримання товару вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, ТОВ “Компанія “Агро-Союз” здійснила поставку товару відповідачу на загальну суму 44134,94 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 13.11.2013 року по 27.02.2014 року, які підписані сторонами договору.

Обов’язок відповідача здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 21 робочого дня з моменту отримання товару від позивача передбачений пунктом 6.1 договору.

Таким чином, позивач має право вимагати у відповідача належного виконання умов договору №ПСН-04942, в тому числі оплатити поставлений відповідачу товар в повному обсязі, згідно підписаних сторонами договору накладних.

Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, специфікаціями, додатковою угодою №1, накладними, розрахунками ціни позову).

Відповідач в добровільному порядку суму основного боргу не сплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 44134,94 грн.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.04.2014 року по 11.02.2015 року в розмірі 1149,92 грн. та інфляційних втрат за період з квітня 2014 року по січень 2015 року в сумі 9974,50 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що поставки товару були здійснені позивачем не в рамках договору №ПСН-04942 від 15.04.2013 року, у зв’язку з чим накладні, на які посилається позивач не є первинним документами, на підставі яких відповідач повинен здійснювати оплату.

Колегія суддів враховує наступне.

Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткова накладна є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та містить відомість про неї.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів приймає до уваги, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам названих нормативних актів, тобто містять назву документу, дату, місце складання, зміст та обсяг господарської операції з поставки товару, а також підпис осіб, що брали участь у здійсненні господарської операції з передачі та отримання товару.

Відповідач приймав поставлений товар систематично, без зауважень.

Всі накладні, за якими відповідач не здійснив оплату, містять посилання на договір №04942 від 15.04.2013 року (а.с.15-35 т.1).

В матеріалах справи містяться довіреності підприємства відповідача на отримання товару (а.с.36-48 т.1). Реквізити цих довіреностей також вказані у видаткових накладних.

З урахуванням викладеного, спірні поставки товару здійснені позивачем саме на виконання договору №ПСН-04942.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача є необгрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що Додатковою угодою №2 від 05.03.2014 року до договору №ПСН-04942 сторони узгодили здійснення поставок відповідно до Специфікації №3 від 05.03.2014 року на суму 70992,34 грн. Однак, як далі вказує апелянт, позивач вказані поставки не здійснив, що підтверджується актом звірки, відповідно до якого остання поставка була здійснена позивачем 27.02.2014 року.

Вищенаведені доводи апелянта колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказана угода підписана сторонами після здійснення поставок, які є предметом спору у даній справі та не впливає на правовідносини сторін щодо оплати поставленого товару за спірними накладними. Таким чином, наведені відповідачем доводи не стосуються предмету спору.

Крім того, апелянт зазначає також зазначає, що доказом здійснення поставок не на підставі договору №ПСН-04942 є невідповідність ціни товару, яка вказана в видаткових накладних, ціні, узгодженій в договорі.

Однак, колегія суддів враховує, що у квітні-травні 2013 року позивач здійснював поставки товару відповідачу згідно Специфікації №1 до договору від 15.04.2013 року, що підтверджується наданими до матеріалів справи накладними (а.с.10-100 т.2).

При цьому, накладні, на які посилається позивач в позові, а саме за період з 13.11.2013 року по 27.02.2014 року, підтверджують здійснення поставок на виконання Додаткової угоди №1 від 28.05.2015 року та Специфікації №2 до неї, у зв"язку із чим ціни, зазначені в Специфікації №1 не стосуються спірних накладних.

Крім того, згідно п. 3 додаткової угоди № 1, загальна сума договору складається із суми всіх підписаних додаткових угод та специфікацій, та підлягає корегуванню відповідно до фактичної вартості поставленого товару.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду з заявою про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців (а.с.133 т.1).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.02.2015 року заяву відповідача задоволено частково, розстрочено виконання рішення суду на 2 місяці з оплатою в наступному порядку: до 23.03.2015 року оплатити 27629,68 грн., до 23.04.2015 року оплатити 27629,68 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в оскаржуваному рішенні судом не враховано в повній мірі виняткові обставини, які є підставою для відстрочки виконання рішення суду на 6 місяців, а саме: наявність бюджетної заборгованості на користь підприємства відповідача, фінансово-економічні труднощі підприємства, пов’язані, зокрема, з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та простоєм підприємства.

Судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду відстрочити або розстрочити виконання рішення при його прийнятті.

Право суду на надання розстрочки або відстрочки також передбачено ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. (п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Отже, норма ст. 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, однак визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази за правилами статті 43 ГПК України, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення суду є правом суду, а не його обов’язком.

Суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, таким правом скористався та враховуючи матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, проведення на території Донецької області АТО, розстрочив виконання рішення суду на 2 місяці.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду Запорізької області, однак не вбачає підстав для надання відстрочки виконання рішення суду відповідачем на 6 місяців, оскільки боржником не надано належних доказів, які б свідчили про фактичну неможливість виконання судового рішення в даний час.

Посилаючись на тяжке матеріальне становище, відсутність грошових коштів, відповідач зазначає, що підприємство не в змозі виконати рішення суду, втім, боржник не зазначає яким чином та за рахунок чого відповідна заборгованість буде погашена при умові відстрочки виконання судового рішення на 6 місяців; останнім не подано доказів відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Таким чином, відповідачем не наведено суду будь-яких доводів та не надано гарантій щодо того, що після спливу 6 місяців зміняться обставини, та в результаті таких змін він буде в змозі виконати судове рішення у даній справі.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 10 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Торгівельно-промисловою палатою України (ТПП) прийнято відповідний регламент № 40 від 15.07.2014 року, яким визначено порядок засвідчення ТПП форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та видачі відповідного сертифікату.

Апелянтом не надано суду сертифікат Торгово-промислової палати, що підтверджує форс-мажорні обставини, у зв’язку з чим неможливість виконання відповідачем умов договору, рішення суду та звільнення його від відповідальності не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, посилання апелянта на ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року є безпідставним, оскільки спірні поставки товару та прострочення оплати відповідачем відбулись до початку проведення АТО на території Донецької області.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача є безпідставними та не приймаються колегією суддів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Запорізької області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2015 року у справі №908/5690/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі № 908/5690/14 підписано 08.06.2015 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Івакіна В.О.