Рішення № 44731529, 03.06.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р.Справа № 916/1120/15-г

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Князєвій К.Р.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідачів:

- ОСОБА_2: ОСОБА_3 за довіреністю № 1401 від 03.04.2015р.; ОСОБА_4. за довіреністю № 1717 від 28.04.2015р.

- приватного підприємства „Альстар": не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, приватного підприємства „Альстар", про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників та виключення зі складу засновників, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 (далі по тексту - ОСОБА_5.) звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2.) як учасника приватного підприємства „Альстар" (далі по тексту - ПП „Альстар") про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників даного підприємства, що оформлене протоколом від 25.02.2010р., а також про виключення відповідача із складу учасників ПП „Альстар". Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення корпоративних прав позивачки, яка володіє часткою в статутному капіталі ПП „Альстар" в розмірі 50%.

Ухвалою від 08.04.2015р. господарським судом на підставі ст. 24 ГПК України було залучено ПП „Альстар" до участі у справі в якості іншого відповідача.

Позивач та його представник прийняли участь лише в одному судовому засіданні по даній справі, яке відбулось 27.04.2015р. та в якому представником ОСОБА_5 було заявлене клопотання про відвід судді Желєзної С.П. та інших суддів господарського суду Одеської області від розгляду даної справи. Після подання вказаного клопотання, яке було відхилене господарським судом, позивач та його представник жодного разу в судові засідання по даній справі не з'явились, незважаючи на належне повідомлення їх про час та місце розгляду даної справи.

При цьому, згідно із заявою від 28.04.2015р. позивач просив суд залишити даний позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України через відсутність у нього бажання надавати витребувані судом документи - доказів сплати судового збору за розгляд в порядку господарського судочинства даних позовних вимог відповідно до положень Закону України „Про судовий збір". Проте, судом було відмовлено у задоволенні даного клопотання, оскільки, по-перше, положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості залишення позову без розгляду за заявою сторони, і, по-друге, неподання ОСОБА_5 витребуваних судом документів ніяким чином не перешкоджає можливості вирішення даного спору по суті заявлених вимог.

Крім того, ОСОБА_5 у заяві про залишення позову без розгляду було наведено суду низку власних міркувань щодо неможливості вирішення даного спору за участю ПП „Альстар" як відповідача по справі, правовий аналіз яких буде наведено у мотивувальній частині рішення.

Також, одночасно із пред'явленням даного позову, позивач в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно ПП „Альстар" та заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, направлені на унеможливлення роботи ПП „Альстар". В обґрунтування поданого клопотання позивач посилається на факт вчинення ОСОБА_2 дій, направлених на банкрутство ПП „Альстар", в результаті чого, за переконанням ОСОБА_5, існує загроза невиконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Розглянувши клопотання ОСОБА_5 про вжиття заходів до забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Не допускається забезпечення позову у справах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення; надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; здійснювати органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування покладені на них згідно із законодавством повноваження. Господарський суд, який розглядає спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, може винести ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства в частині зміни розміру статутного капіталу. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, заборона вчиняти дії має стосуватися лише пакета акцій, безпосередньо пов'язаного з предметом спору. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

У п.п. 3, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року N 16 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Суд зауважує, що заходи, якими ОСОБА_5 просить забезпечити пред'явлений нею позов, ніяким чином не пов'язані із позовними вимогами, пред'явленими в межах даної справи, та вжиття заходів до забезпечення позову у запропонований ОСОБА_5 спосіб ніяким чином не вплине на можливість виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Викладені обставини свідчать про те, що вжиття заходів до забезпечення позову у запропонований ОСОБА_5 спосіб суперечить вимогам ст.. 67 ГПК України, що унеможливлює задоволення відповідного клопотання позивача.

Відповідач ОСОБА_2 повністю заперечує проти позову як з мотивів його необґрунтованості, так і з підстав пропуску позивачем визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із захистом своїх прав.

Відповідачем ПП „Альстар" власної правової позиції по суті заявлених вимог наведено суду не було.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

25.02.2010р. відбулись загальні збори учасників ПП „Альстар", на яких були прийняті наступні рішення: 1) про введення до складу засновників ПП „Альстар" ОСОБА_2 з часткою в статутному капіталі в розмірі 50%; 2) про збільшення статутного капіталу ПП „Альстар" з 1 100 000 грн. /один мільйон сто тисяч грн../ на 1 350 000 грн. /один мільйон триста п'ятдесят тисяч грн./; 3) про розподіл часток в статутному капіталі ПП „Альстар" між його учасниками в наступний спосіб: ОСОБА_5, внесок в розмірі 675 000 грн., що складає 50% статутного капіталу ПП „Альстар"; ОСОБА_2, внесок в розмірі 675 000 грн., що складає 50% статутного капіталу ПП „Альстар"; 4) про підписання, затвердження та проведення державної реєстрації статуту ПП „Альстар" в новій редакції із урахуванням внесених змін.

Відповідно до п.п. 3.2, 4.1, 4.2 нової редакції статуту ПП „Альстар", що була затверджена рішення зборів учасників підприємства від 25.02.2010р. та зареєстрована за № 15561050011002145, до складу засновників Підприємства входять: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 Для здійснення діяльності Підприємства засновники наділяють його статутним фондом в розмірі 1 350 000 грн. /один мільйон триста п'ятдесят тисяч грн./. У якості внесків Засновники вносять грошові кошти в наступних розмірах: ОСОБА_5, внесок в сумі 675 000 грн., частка в статутному капіталі в розмірі 50%; ОСОБА_2, внесок в сумі 675 000 грн., частка в статутному капіталі в розмірі 50%.

Як стверджує позивач, ОСОБА_2 в порушення прийнятих на себе зобов'язань, не здійснив внесення грошових коштів в сумі 675 000 грн. до статутного капіталу ПП „Альстар" під час його включення до учасників даного товариства, а також вчиняє низку дій, направлених на заволодіння майном ПП „Альстар", які призводять до його банкрутства. Викладені обставини зумовили пред'явлення ОСОБА_5 даного позову.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених ОСОБА_5 позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст. 12 ГПК України (в редакції Закону України від 10.10.2013р. № 642-VII, який набрав чинності з 29.03.2014р.) господарським судам підвідомчі в тому числі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Отже, з 29.03.2014р. господарським судам підвідомчі спори між будь-якою юридичною особою, незалежно від її організаційно-правової форми, та її учасниками, пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів, у зв'язку з чим, твердження ОСОБА_5 про неправомірність залучення ПП „Альстар" до участі у справі в якості іншого відповідача є необґрунтованими та декларативними.

Суд звертає увагу позивача на той факт, що відповідно до п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року N 13 відповідачем у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів є господарське товариство, а не його учасники (акціонери).

Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 21 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідно до норм ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За нормою ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. В силу положень ст. 98 ЦК України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

У п.п. 17 - 19, 21 постанови пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року N 13 зазначено наступне. Судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

При розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства);

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина четверта статті 43 Закону про господарські товариства);

- прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (статті 40, 45 Закону про господарські товариства).

При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Вимоги акціонера (учасника) товариства про визнання недійсним рішення органу управління товариства не підлягають задоволенню, якщо на момент його прийняття позивач ще не набув права власності на акції чи частку в статутному капіталі товариства, оскільки його корпоративні права не могли бути порушеними.

Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнані недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону про господарські товариства.

Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

При вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недопущення до участі в них акціонерів (учасників) товариства судам необхідно з'ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується.

При наданні правової кваліфікації спірному рішенню загальних зборів ПП „Альстар", господарський суд першочергово вважає за необхідне зупинитись на визначенні законодавства, яким врегульована корпоративна діяльність ПП „Альстар" виходячи із його організаційно-правової форми.

Так, відповідно до ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, суд зазначає, що жодним законодавчим актом не визначено будь-яких особливостей правового статусу юридичної особи із організаційно-правовою формою „приватне підприємство", у зв'язку з чим, слід зазначити наступне.

Положеннями ст. 8 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною 3 ст. 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до ст. 50 Закону України „Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

В свою чергу, згідно зі ст. 140 ЦК України (в редакції Закону України від 21.01.2010р. № 1822-VI, що була чинною на час прийняття оспорюваного рішення) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Відповідно до ст. 143 ЦК України (в редакції Закону України від 21.01.2010р. № 1822-VI, що була чинною на час прийняття оспорюваного рішення) установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

Як вбачається із нової редакції статуту ПП „Альстар", що була затверджена рішення зборів учасників підприємства від 25.02.2010р. та зареєстрована за № 15561050011002145, вказане підприємство:

- створене товариство є об'єднанням майна фізичних осіб, а саме: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (п.п. 3.1, 3.2, 4.1 - 4.3 статуту);

- має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутом, а саме: ОСОБА_5 - 50% (675 000 грн.) та ОСОБА_2 - 50% (675 000 грн.).

- створено з метою одержання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності (п. 2.1.1 статуту);

- є незалежним від змін у складі його учасників;

- між підприємством і його учасниками, а також між самими учасниками існують корпоративні правовідносини, які породжують у кожного учасника товариства корпоративні права та обов'язки;

- має внутрішню структуру, яка забезпечує організаційну єдність (розділ 8 статуту);

- майно підприємства відокремлене від майна його учасників, сформоване за рахунок вкладів учасників і інших не заборонених законом джерел та закріплюється за господарським товариством на праві власності (пункти 8.2.1 - 8.2.4 статуту);

- підприємство відповідає по своїх зобов'язаннях всім своїм майном, на яке, згідно із діючим законодавством може бути накладене стягнення (п. 8.1.4 статуту) та не відповідає по зобов'язанням учасників (п. 8.1.5 статуту).

Таким чином, враховуючи той факт, що статутний капітал ПП „Альстар" поділений на частки між двома учасниками, а також приймаючи до уваги всі вищенаведені ознаки, якими визначені особливості управління даним підприємством, господарський суд доходить висновку, що при наданні правової оцінки спірному рішенню учасників ПП „Альстар" в порядку аналогії слід звернутись до положень закону, якими були врегульовані відповідні питання діяльності юридичної особи за організаційно-правовою формою „товариство з обмеженою відповідальністю".

В силу положень ч.ч. 1 - 3, 6 ст. 144 ЦК України (в редакції Закону України від 21.01.2010р. № 1822-VI, що була чинна на час прийняття оспорюваного рішення) статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Аналогічні за змістом приписи наведені у ст. 52 Закону України „Про господарські товариства" (в редакції, що була чинною на час прийняття оспорюваного рішення).

Господарський суд зауважує, що положення закону, що були чинними на час прийняття ПП „Альстар" спірного рішення, не пов'язували факт невнесення/неповного внесення учасником свого внеску до статутного капіталу із недійсністю рішення при включення даної особи до складу учасників товариства. В той же час, наявність на час прийняття спірного рішення обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та які перелічені у вищенаведених положеннях постанови пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року N 13, ОСОБА_5 суду наведено не було.

Таким чином, твердження ОСОБА_5 про необхідність визнання недійсним рішення зборів учасників ПП „Альстар" від 25.02.2010р. про включення ОСОБА_2 до складу учасників даного підприємства у зв'язку із невнесенням останнім свого внеску до статутного капіталу є неправомірними та необґрунтованими.

В свою чергу, посилання на факт вчинення на теперішній час з боку ОСОБА_2 дій, направлених на начебто привласнення майна ПП „Альстар" та недопущення ОСОБА_5 до управлення даним підприємством як його учасника та директора, взагалі не може ніяким чином впливати на дійсність та законність прийнятого 25.02.2010р. рішення про включення ОСОБА_2 до складу учасників ПП „Альстар".

Таким чином, обставини, покладені ОСОБА_5 в обґрунтування позову в частині визнання недійсним рішення зборів учасників ПП „Альстар" від 25.02.2010р., не можуть бути підставою для визнання вказаного акту недійсним, оскільки не підтверджують будь-яких порушень, допущених під час проведення даних зборів та прийняття ними рішень.

При цьому, суд зауважує, що виходячи з положень ст. 12 ГПК України, п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року N 13 відповідачем у справах про визнання недійсним рішення загальних зборів є господарське товариство, а не його учасники (акціонери), у зв'язку з чим, посилання ОСОБА_5 на відсутність правових підстав для залучення ПП „Альстар" в якості співвідповідача по даній справі є хибними та необґрунтованими.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_5 про виключення ОСОБА_2 із складу засновників ПП „Альстар", суд зазначає наступне.

Згідно з п. 7 ч. 4 ст. 145 ЦК України, п. в) ч. 1 ст. 59 Закону України „Про господарські товариства" до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належать питання щодо виключення учасника із товариства.

Статтею 64 Закону України „Про господарські товариства" передбачено, що учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

У п.29 постанови пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24 жовтня 2008 року N 13 зазначено наступне. При вирішенні спорів, пов'язаних з виключенням учасника з товариства, господарські суди, як випливає зі змісту статті 64 Закону про господарські товариства, повинні дослідити всі обставини, пов'язані з виключенням учасника з товариства, дати оцінку його поведінці, встановити наявність негативних для товариства наслідків у зв'язку з діями (бездіяльністю) учасника. Якщо негативні наслідки ще не настали, потрібно правильно визначити вірогідність їх настання. Необхідно встановити причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) учасника товариства та негативними наслідками для товариства, а також дослідити мотиви поведінки учасника, форму вини тощо. Вирішуючи питання про наявність факту перешкоджання учасником своїми діями досягненню цілей товариства, необхідно встановити, що поведінка учасника суттєво ускладнює діяльність товариства чи робить її практично неможливою. Господарські суди повинні враховувати як фактичні обставини, що були підставою для виключення учасника з товариства, так і дотримання вимог законодавства та установчих документів при скликанні та проведенні відповідних загальних зборів. Виключення учасника з ТОВ чи ТДВ відповідно до статті 59 Закону про господарські товариства належить до компетенції зборів ТОВ (ТДВ), а не суду.

При цьому, ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, прийняття рішення про виключення учасника із складу засновників ПП „Альстар" належить до виключної компетенції загальних зборів учасників та перебуває поза юрисдикцією суду. Отже, спір про виключення ОСОБА_2 із складу учасників ПП „Альстар" не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Приймаючи до уваги, що виключення учасника із складу юридичної особи є виключною компетенцією вищого органу управління ПП „Альстар", суд доходить висновку, що спір за позовними вимогами ОСОБА_5 про виключення ОСОБА_2 із складу учасників ПП „Альстар" не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, у зв'язку з чим, провадження у справі в даній частині позову підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Підсумовуючи всі вищевикладені обставини, відповідно до ст.ст. 8, 15, 16, 140, 143, 144 ЦК України, ст.ст. 80, 113 ГК України, ст.ст. 50, 52 Закону України „Про господарські товариства" позов ОСОБА_5 в частині визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ПП „Альстар" від 25.02.2010р. задоволенню не підлягає. В свою чергу, провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 про виключення ОСОБА_2 із складу учасників ПП „Альстар" підлягає припиненню не підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, п. 7 ч. 4 ст. 145 ЦК України, ст. 59 Закону України „Про господарські товариства", 64 Закону України „Про господарські товариства", ст. 19 Конституції України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, суд виходить із наступного. Згідно з статтею 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України „Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011.

Приписами підпунктів 2, 3 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір" встановлено ставки судового збору із позовної заяви немайнового характеру в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а за подання до господарського суду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову - ставку збору 1,5 розміру мінімальної заробітної плати. При цьому, станом на 01.01.2015р. розмір мінімальної заробітної плати складав 1 218 грн.

Частиною 3 ст. 6 Закону України „Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до пункту 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „ Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Таким чином, за пред'явлення даного позову, який містить дві позовні вимоги немайнового характеру, а також за подання до суду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову ОСОБА_5 мала сплатити в дохід державного бюджету судовий збір в загальній сумі 4 263 грн. В той же час, долучені до матеріалів справи квитанції АТ „Дочірній банк Сбербанку Росії" № D4-2729 від 17.03.2015р. та № D4-2727 від 17.17.2015р. підтверджують сплату судового збору в сумі 365,40 грн. Таким чином, позивачем не було доплачено в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 3 897,60 грн. за пред'явлення даного позову.

У п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 „ Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено наступне. Якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Таким чином, відповідно до ст. 49 ГПК України недоплачена ОСОБА_5 сума судового збору в розмірі 3 897,60 грн. підлягає стягненню із неї в дохід державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі № 916/1120/15-г в частині позовних вимог про виключення зі складу засновників - припинити.

2. В решті позову відмовити.

3. Стягнути з ОСОБА_5 /АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1/ до державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 22030001, рахунок №31210206783008, отримувач - Управління державної казначейської служби у м. Одеса, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, через Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області суму недоплаченого судового збору в розмірі 3 897 грн. 60 коп. /три тисячі вісімсот дев'яносто сім грн. 60 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 08.06.2015р.

Суддя С.П. Желєзна