Рішення № 44731273, 25.05.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р.Справа № 916/1431/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Колотюк Р.М.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Миколаїв" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юність" про стягнення 46279,62 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Миколаїв" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юність" про стягнення заборгованості за поставлену продукцію за договором № 29 від 05.02.2013 р. в сумі 46279,62 грн., посилаючись на наступне.

05.02.2013 р. ТОВ „Агро-Союз-Миколаїв" та ТОВ „Юність" уклали договір поставки № 29, згідно якого позивач поставив відповідачу товар (автозапчастини) загальною вартістю 27159,48 грн. по наступним товарним накладним: № 01765/06 від 03.06.2013 р. на суму 1823,12 грн.; № 01845/06 від 06.06.2013 р. на суму 6 601,20 грн.; № 01934/06 від 11.06.2013 р. на суму 18735,16 грн.

Згідно п. 3.1 договору відповідач повинен був сплатити позивачу вартість отриманої продукції протягом 14 днів з дати поставки продукції.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив часткову оплату за зазначену продукцію, а саме сплатив 12000,00 грн. згідно платіжного доручення № 193 від 16.10.2014 р., у зв'язку з чим заборгованість відповідача склала 15159,48 грн.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до п. 5.3 договору відповідач за прострочення оплати продукції повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до сплати суми за кожний день прострочки за весь термін прострочки в сумі 7752,40 грн., а також штраф в розмірі 20% від простроченої суми оплати за прострочення оплати більш ніж на 5 днів в сумі 5431,90 грн., а також 20% річних від простроченої суми 10684,26 грн.

Також позивачем на підставі ст. 625 ЦК України здійснено нарахування інфляції на прострочену суму за весь час прострочення, що складають 7251,58 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.04.2015 р. позовну заяву ТОВ „Агро-Союз-Миколаїв" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1431/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, що містять в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

05 лютого 2013 р. між ТОВ „Агро-Союз-Миколаїв" (постачальник) та ТОВ „Юність" (покупець) було укладено договір поставки № 29, відповідно до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується поставити, а відповідач як покупець - прийняти і оплатити продукцію в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в рахунках і накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1. договору поставка продукції здійснюється відповідно до правил „Інкотермс-2000" на умовах EXW склад постачальника - м. Ізмаїл, вул. Гагаріна, 3а.

Згідно п. 2.2. договору постачання продукції здійснюється партіями. На кожну партію продукції, що поставляється постачальник (за своїм місцезнаходженням) надає покупцеві рахунок і накладну на продукцію, в яких вказується найменування, асортимент, кількість і ціна продукції. Вся продукція, поставлена постачальником покупцеві в період дії цього договору, та/або сплачена покупцем в період дії цього договору, вважається продукцією, поставленою/оплаченою в порядку і на умовах, визначених цим договором.

В п. 2.3 договору сторони погодили, що представник покупця, на якого виписана довіреність на отримання цінностей, є уповноваженою особою покупця, який має право узгоджувати асортимент, кількість і ціну продукції, що поставляється (п.п. 2.3.1); підпис представника покупця на накладній є узгодженням покупцем асортименту, кількості, ціни поставленої продукції (п.п. 2.3.2.); особа, що підписала накладну з боку постачальника, є особою, уповноваженою постачальником на узгодження асортименту, кількості і ціни продукції, що поставляється (п.п. 2.3.3).

Строк поставки продукції сторонами визначено в п. 2.4 договору, що триває не пізніше дня виписки товарної накладної постачальником. Датою поставки продукції є дата виписки постачальником товарної накладної. Накладна вважається специфікацією до договору.

За умовами п. 2.5 договору приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється покупцем відповідно до Інструкції № П-6 від 15.06.1965 р. і № П-7 від 25.04.1966 р.

Згідно п. 3.1 договору покупець здійснює оплату за кожну партію продукції протягом 14 днів з дати поставки цієї партії продукції.

В п. 3.2. договору передбачено, що оплата проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Згідно п. 6.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31.12.2013 року.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки товару є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору вищевказаного договору поставки № 29 позивач поставив відповідачу товар (автозапчастини) загальною вартістю 27159,48 грн. за накладними № 01765/06 від 03.06.2013 р. на суму 1823,12 грн., № 01845/06 від 06.06.2013 р. на суму 6 601,20 грн. та № 01934/06 від 11.06.2013 р. на суму 18735,16 грн.

При цьому поставлену позивачем зазначену продукцію було отримано відповідачем, про що свідчить підпис директора підприємства Узун В.Д. на вищезазначених накладних, який діяв на підставі довіреності № 29 від 05.06.2013 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, підпис якого скріплено печаткою відповідача.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором поставки № 29, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вищевказаних накладних та довіреності на отримання товару.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити такий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з умов договору поставки, сторонами було передбачено в п. 3.1 договору оплату товару протягом 14-ти днів з дати поставки відповідної партії товару, якою є дата виписки товарної накладної.

Наразі, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній сплатив вартість поставленого товару частково в сумі 12000,00 грн. на підставі платіжного доручення № 193 від 16.10.2014 р., про що свідчить надана позивачем до суду виписка по рахунку позивача за період з 16.10.2014 р. до 27.10.2014 р. (а.с. 14). Відтак, залишок несплаченого відповідачем отриманого від позивача товару по спірному договору поставки складає 15159,48 грн. (27159,48 грн. - 12000,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем поставленого позивачем товару за вказаними накладними або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 15159,48 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 5.3 договору за прострочення оплати продукції покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на дату нарахування пені, від простроченої суми, за кожен день прострочення. Пеня може бути нарахована постачальником за весь період прострочення оплати. За прострочення оплати більш ніж на 5-ть днів покупець понад пеню сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% від простроченої суми оплати.

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Так, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Так, з огляду на те, що обов'язок по оплаті поставленого товару на загальну суму 27159,48 грн. виник у відповідача після останньої поставки товару (дата виписки останньої накладної - 11.06.2013 р.), відповідно прострочення такого виконання почалось після спливу 14 днів з дати виписки товарної накладної з 26.06.2013 р. Отже, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки № 29 щодо здійснення повної оплати за поставлений товар, суд вважає правомірним нарахування пені на сумі боргу 27159,48 грн. за період з 26.06.2013 р. по 15.10.2014 р., а також на існуючу суму боргу 15159,48 грн.(сплата 16.10.2014 р. - 12000,00 грн.) за весь період прострочення з 16.10.2014 р. до 10.03.2015 р. (момент складання позову), тобто понад 6 місяців, що погоджено сторонами в п. 5.3 вказаного договору. Адже положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 р. у справі № 30/191

Дослідивши та перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок суми пені в розмірі 7752,40 грн., суд вважає обґрунтованими та арифметично правильними здійснені позивачем розрахунки з урахуванням діючої у обраний позивачем період прострочення подвійної облікової ставки НБУ.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення27159.4826.06.2013 - 12.08.2013487.0000 %0.038 %500.0327159.4813.08.2013 - 14.04.20142456.5000 %0.036 %2369.9427159.4815.04.2014 - 16.07.2014939.5000 %0.052 %1314.8227159.4817.07.2014 - 15.10.20149112.5000 %0.068 %1692.8215159.4816.10.2014 - 12.11.20142812.5000 %0.068 %290.7315159.4813.11.2014 - 05.02.20158514.0000 %0.077 %988.4815159.4806.02.2015 - 03.03.20152619.5000 %0.107 %421.1415159.4804.03.2015 - 10.03.2015730.0000 %0.164 %174.44

Таким чином, загальна сума пені за договором, що підлягає стягненню з відповідача складає 7752,40 грн.

Крім того, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача, крім пені, також встановленого п. 5.3. договору штрафу в розмірі 20% від вартості всього поставленого товару на суму 27159,48 грн., оплата якого прострочена., адже прострочення оплати відповідачем товару мало місце понад 5 календарних днів. Відтак, сума штрафу складає 5431,90 грн. (27159,48 грн. х 20%).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 20% річних в сумі 10806,37 грн. та втрат від інфляції в сумі 7251,58 грн. та суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В п. 5.3. договору поставки № 29 сторонами також передбачено, що при простроченні оплати покупець повинен сплатити 20% від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання в частині оплати за поставлений товар не виконав своєчасно та у повному обсязі, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі поставки № 29 встановлено 20% річних, відповідно сплаті підлягають саме 20% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 20% річних на відповідну суму боргу, що мала місце у обраний позивачем період прострочення. Зокрема, позивачем нараховано 20% річних на:

- суму боргу в розмірі 27159,48 грн. за період з 26.06.2013 р. по 15.10.2013 р. (112 дн.), що склали 1666,77 грн. (27159,48 грн. 100% х 20%/365 дн. х 112 дн.);

- на суму боргу в розмірі 15159,48 грн. (виникла після часткової оплати 16.10.2014 р. - 12000,00 грн.) за період з 16.10.2014 р. по 10.03.2015 р. (146 дн.), що склали 1212,76 грн. (15159,48 грн. /100% х 20%/365 дн. х 146 дн.).

Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума річних в розмірі 2879,53 грн., а не 10806,37 грн., як заявлено у прохальній частині позову та невірно вказано при зазначенні загальної суми річних у розрахунку ціни позову.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, доданий до позовної заяви, на загальну суму 7251,58 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено невірно з обранням невірного індексу інфляції у заявленому періоді прострочення з 01.10.2013 р. по 31.01.2015 р. Так, по-перше, сума боргу в розмірі 27159,48 грн. мала місце з 26.06.2013 р. по 15.10.2014 р., з 16.10.2014 р. після часткової оплати товару відповідачем сума боргу склала 15159,48 грн., про що зазначалось вище. Тому судом здійснено перерахунок інфляційних втрат, а саме:

- за період з 26.06.2013 р. по 15.10.2014 р. визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,165, тому відповідно розмір інфляційних збитків складатиме 4481,31 грн. (27159,48 грн. (сума боргу) х 1,165 (сукупний індекс інфляції) - 27159,48 грн.);

- за період з 16.10.2014 р. по 01.04.2015 р. (на момент подачі позову згідно вказаних рекомендацій) визначений Державною службою статистики України індекс інфляції складає 1,263, тому відповідно розмір інфляційних збитків складатиме 3986,94 грн. (15159,48 грн. (сума боргу) х 1,263 (сукупний індекс інфляції) - 15159,48 грн.).

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат 7251,58 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом в сумі 8468,25 грн., та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 7251,58 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 38474,89 грн. (15159,48 грн. основного боргу + 7752,40 грн. пені + 5431,90 грн. штрафу + 2879,53 грн. 20% річних + 7251,58 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Миколаїв" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Миколаїв" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юність" про стягнення 46279,62 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Юність" (68702, Одеська область, м. Болград, пров. Кутова, 1; код ЄДРПОУ 31417514) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Миколаїв" (54028, м. Миколаїв, вул. Ново заводська, 42Д; код ЄДРПОУ 25378662) борг за поставлену продукцію згідно договору № 29 від 05.02.2013 р. в сумі 15159/п'ятнадцять тисяч сто п'ятдесят дев'ять/грн. 48 коп., пеню в сумі 7752/сім тисяч сімсот п'ятдесят дві/грн. 40 коп., штраф в сумі 5431/п'ять тисяч чотириста тридцять одна/грн. 90 коп., 20% річних в сумі 2879/дві тисячі вісімсот сімдесят дев'ять/грн. 53 коп., втрати від інфляції в сумі 7251/сім тисяч двісті п'ятдесят одна/грн. 58 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1518/одна тисяча п'ятсот вісімнадцять/грн. 89 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Союз-Миколаїв" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юність" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 02 червня 2015 р.

Суддя В.С. Петров