Рішення № 44728274, 02.06.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.15р. Справа № 904/3248/15

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка", с. Ілляшівка, Вінницька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера", м. Дніпропетровськ

про визнання договору купівлі-продажу № 13245 від 12.03.2014 року частково недійсним

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: Чоловський О.М., довіреність № б/н від 13.01.2015 року, представник;

від відповідача: Жижин Р.В., договір № 44/15 від 30.04.2015 року, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" про визнання недійсними пунктів 4.6., 4.7., 4.8., 7.2., 7.3. укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 13245 від 12.03.2014 року.

Судовий збір у сумі 1 218,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу № 13245 від 12.03.2014 року є договором приєднання і до цього договору необхідно застосовувати відповідні норми закону.

Позивач вважає, що пункти 4.6., 4.7. та 4.8. договору купівлі-продажу № 13245 від 12.03.2014 року, які встановлюють порядок визначення вартості товару у гривні, не відповідають положенням статті 188 та частини другої статті 198 Господарського кодексу України, а також є несправедливими, оскільки передбачають зміну ціни товару в односторонньому порядку без узгодження із покупцем товару.

Визначені пунктами 7.2. і 7.3 договору наслідки невчасного виконання грошових зобов'язань у вигляді відсотків у розмірі 35% та 350%, в залежності від строку користування несплаченими коштами, за своєю правовою природою розцінює як пеню, стягнення якої уже передбачено пунктом 7.1. договору.

За таких обставин позивач вважає недопустимим подвійне стягнення пені, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У якості правової підстави недійсності вказаних пунктів договору позивач зазначає, окрім іншого, частину першу статті 203 та статтю 215 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи це тим, що спірний договір не є договором приєднання.

Представник відповідача зазначає, що позивач є вільним у виборі контрагента, своїми діями погодився з умовами спірного договору, а відповідач не є монополістом на ринку продажу захисту рослин та мікродобрив.

Проценти, передбачені пунктами 7.2., 7.3. договору, є платою за користування товарним кредитом, а не пенею.

Індексацію суми вартості товару у гривні у порядку, передбаченому пунктами 4.6, 4.7, 4.8. договору, вважає способом визначення загальної вартості товару у гривні у більшу чи меншу сторону, що є правом сторін. Вказана індексація відповідає приписам статей 179, 189 Господарського кодексу України та статей 524, 533, 627, 628, 632 Цивільного кодексу України, а тому спірні пункти договору вважає обов'язковими для обох сторін (а.с. 58 - 60 том 1).

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позов.

28.04.2015 року, 05.05.2015 року та 12.05.2015 року до господарського суду від представника позивача надійшли клопотання про забезпечення проведення судового засідання за його участю в режимі відеоконференції з огляду на те, що найближчий суд, до якого він може прибути для участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції, є господарський суд Вінницької області.

Ухвалами господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015 року, 06.05.2015 року та 15.05.2015 року у задоволенні клопотань було відмовлено через їх необгрунтованість та невідповідність вимогам статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 50, 56, 87 том 1).

15.05.2015 року до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання № 13245/4 від 15.05.2015 року про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката у сумі 5000,00 грн. (а.с. 81-82 том 1).

Розгляд справи призначався на 06.05.2015 року та на 02.06.2015 року.

У судовому засіданні 02.06.2015 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12.03.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (далі - Продавець, Відповідач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" (далі - Покупець, Позивач) був укладений договір купівлі-продажу № 13245 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин, мікродобрив (далі - товар) відповідно до умов даного договору (додаткових умов та специфікацій до нього).

Згідно з пунктом 3.1. договору конкретний вид товару, його асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати товару наведені у специфікаціях до даного договору. Специфікація є невід'ємною частиною даного договору. Ціна товару встановлена за домовленістю сторін, а сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті - долар США. Оплата вартості товару (виконання зобов'язання) підлягає у гривні згідно з розділом 4 цього договору.

Зокрема, пунктом 4.1. договору сторони встановили, що умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації(ях) до договору.

Згідно з пунктом 4.2. договору товарний кредит з відстрочкою платежу за даним договором надається на умовах сплати 0,01% річних за користування товарним кредитом. Товарний кредит, наданий продавцем покупцю у межах строків, визначених умовами оплати товару у специфікації, є строком правомірного користування товарним кредитом. Користування товарним кредитом за межами строків, встановлених умовами оплати товару - є неправомірне користування покупцем товарним кредитом. У разі несвоєчасної сплати товарного кредиту, покупець продовжує користуватися товарним кредитом (неправомірне користування) за ставкою згідно з пунктом 7.2. (протягом 10-ти календарних днів), а далі - за ставкою згідно з пунктом 7.3. договору.

За умовами пункту 4.6. договору оплата вартості товару та нарахованих процентів проводиться у гривнях. Сторони домовились та узгодили зміну ціни на товар у межах періоду часу, що вказаний у пункті 4.7. договору та згідно способів, викладених у пунктах 4.7, 4.8 договору.

Пункт 4.7. договору передбачає зміну ціни на товар у наступному порядку.

Якщо у періоди часу: з моменту підписання специфікації до відвантаження (поставки товару) та протягом всього строку користування покупцем товарним кредитом (як правомірне користування так і неправомірне), офіційний курс гривні до іноземної валюти - (долар США) зміниться в більшу або меншу сторону від офіційного курсу гривні до іноземної валюти - (долар США), що визначений у специфікації до договору на момент її підписання, покупець зобов'язаний сплатити продавцю проіндексовану суму вартості товару у гривні за договором, як проданого на умовах товарного кредиту, так і на інших умовах.

Проіндексована сума вартості товару у гривні встановлюється як (A1 / A0) х СП = ПСП, де:

А1 - офіційний курс гривні до долара США на дату, коли мала місце його зміна в більшу або меншу сторону по відношенню до А0;

АО - це:

- (при першій індексації суми вартості товару (боргу)) - офіційний курс гривні до іноземної валюти - долара США, визначений у специфікації до договору;

- (при кожній черговій індексації) - це офіційний курс гривні до іноземної валюти - долара США, який при попередній індексації суми вартості товару (боргу), був на місці показника А1.

СП - сума вартості товару (боргу), яка підлягає індексації (першій чи черговій) станом на:

- дату, коли грошові кошти від покупця (оплата по договору) зараховані на розрахунковий рахунок продавця;

- дату, вказану в умовах оплати у специфікації, як останній день строку погашення товарного кредиту;

- дату будь-яку наступну, яка йде після дати, вказаної в умовах оплати у специфікації, як строку погашення товарного кредиту.

ПСП - проіндексована сума вартості товару (боргу).

Відповідно до пункту 4.8. договору якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти - (долар США) А1 існуючий на певну дату у періодах, про які йдеться мова у пункті 4.7. договору, буде величиною меншою, ніж існуюча на ту ж дату ставка міжбанківського валютного курсу гривні до долара США (курс продажу), підтвердженого ПАТ "Актабанк", чи/або ПАТ "ПУМБ", чи/або ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (банк обирається за вибором продавця), то продавець має право на індексацію суми вартості товару у гривні, а покупець зобов'язаний сплатити продавцю уже проіндексовану суму вартості товару у гривні, з урахуванням ставки міжбанківського валютного курсу гривні до долару США (курс продажу) за наступною формулою:

Проіндексована сума вартості товару у гривні встановлюється як (М1 / А0) х СП = ПСП, де

- М1 - міжбанківський курс гривні до долару США (курс продажу) на дату, коли мала місце його зміна в більшу або меншу сторону по відношенню до А0;

- А0 - це :

- (при першій індексації суми вартості товару (боргу)) - офіційний курс гривні до іноземної валюти - долара США, визначений у специфікації до договору;

- (при кожній черговій індексації) - це курс гривні до іноземної валюти - долара США, який при попередній індексації суми вартості товару (боргу), був на місці показника М1.

- СП - сума вартості товару (боргу), яка підлягає індексації (першій чи черговій) станом на:

- дату, коли грошові кошти від покупця (оплата за договором) зараховані на розрахунковий рахунок продавця;

- дату, вказану в умовах оплати у специфікації, як останній день строку погашення товарного кредиту;

- дату будь-яку наступну, яка йде після дати, вказаної в умовах оплати у специфікації, як строк погашення товарного кредиту.

- ПСП - проіндексована сума вартості товару (боргу).

Міжбанківський курс гривні до долара США (курс продажу) підтверджується довідкою ПАТ "Актабанк", чи/або ПАТ "ПУМБ", чи/або ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (за вибором продавця).

Кількість разів за яких може бути задіяна індексація суми вартості товару у гривні (боргу) є необмеженою і прямо пропорційно залежить від кількості разів зміни курсу гривні до долара США, згідно пунктів 4.7., 4.8. договору, у період: починаючи з моменту підписання специфікації до відвантаження (поставки товару покупцю) та протягом усього періоду користування покупцем товарним кредитом (як правомірного користування так і неправомірного).

Відповідно до пункту 7.2. договору якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, на прострочену суму нараховуються 35% процентів річних за користування товарним кредитом від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, та протягом 10-ти календарних днів, тобто до моменту, коли починає діяти інша процентна ставка, визначена пунктом 7.3. договору.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, через 10 календарних днів від останнього дня строку, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховується 350 процентів річних за користування товарним кредитом.

Договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (пункт 13.1. договору).

За частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина перша статті 207 Господарського кодексу України).

Позовні вимоги про визнання недійсними спірних пунктів договору обґрунтовані з посиланням на частину першу статті 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Причиною виникнення спору є невідповідність, на думку позивача, спірних пунктів договору вимогам зазначеного ним у позові законодавства та з наведених у ньому підстав.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач не надав жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що він був позбавлений можливості приймати участь у розробці чи обговоренні умов спірного договору, що був обмежений у виборі чи взагалі позбавлений можливості обрати іншого контрагента окрім відповідача у справі та не мав змоги з метою забезпечення належного виконання взятих на себе зобов'язань та на противагу процентам за прострочку сплати за товар запропонувати відповідачеві прийнятні для обох сторін такі засоби забезпечення як порука, гарантія тощо чи скористатися кредитами банківських установ з метою створення інших умов виконання спірного договору, аніж ті, які зазначені у спірному договорі.

У судовому засіданні представники сторін пояснили, що встановлені у договорі зобов'язання були прийняті ними до виконання.

Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 42 цього Кодексу передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З огляду на викладене, позивач, укладаючи спірний договір з відповідачем на погоджених з ним умовах, діяв на власний ризик у межах своєї підприємницької діяльності.

За таких обставин укладений між сторонами договір не є договором приєднання.

За частиною першою статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 цього Кодексу якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція відображена в практиці розгляду справ Верховним Судом України (постанова від 26.12.2011 № 16/23пд/2011 та постанова від 07.10.2014 №910/763/13).

З урахуванням викладеного, зміна курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти є правомірною підставою для здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України.

Таким чином, зміст пунктів 4.6., 4.7., 4.8 спірного договору не суперечить приписам чинного законодавства, а отже ці пункти є обов'язковими до виконання обома сторонами.

Відповідно до частини першої та п'ятої статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Стаття 536 Цивільного кодексу України визначає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За таких обставин передбачені пунктами 7.2., 7.3. договору проценти річних за користування товарним кредитом у разі прострочки оплати товару відповідають чинному законодавству і за своєю правовою природою не є санкцією - пенею у розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, а тому відсутні правові підстави стверджувати про наявну у договорі подвійну відповідальність позивача одного виду за одне й те саме порушення, а також про невідповідність спірних пунктів договору вимогам статті 61 Конституції України, тим більше що вказана норма Основного закону визначає заборону подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж саме правопорушення фізичної особи.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у сумі 1 218,00 грн.

Заявлені відповідачем до стягнення з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у сумі 5 000,00 грн., підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, входять до складу судових витрат.

Згідно з частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

При цьому згідно з пунктом 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а при відмові у позові - на позивача.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у межах цієї справи, відповідач надав: договір про надання послуг адвоката у сфері права № 44/15 від 30.04.2015 року; додаток № 1 до договору про надання послуг адвоката у сфері права №44/15 від 30.04.2015 року; рахунок на оплату № 92 від 13.05.2015 року на суму 5 000,00 грн.; платіжне доручення № 3100 від 14.05.2015 року про сплату послуг адвоката; акт приймання-передачі наданих послуг адвоката у сфері права від 15.05.2015 року; ордер № 353 від 05.05.2015 року,свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 13.02.2003 року (а.с 69 - 71, 83 - 86 том 1).

При цьому жодних доказів на обгрунтування розумності витрат на оплату послуг адвоката у сумі 5 000,00 грн. відповідачем суду не надано.

Приймаючи до уваги достатню фахову підготовку адвоката-представника відповідача у справі, що підтверджується його адвокатською практикою з 2003 року та безпосередньою оцінкою судом якості його представництва інтересів у суді, за обставин відсутності значної складності характеру спору між сторонами, враховуючи участь адвоката у двох судових засіданнях, оцінюючи юридичний зміст підготовленого відзиву на позов, приймаючи чинний на час розгляду справи рівень мінімальної заробітної плати, суд доходить висновку, що розумні витрати відповідача на оплату послуг адвоката будуть складати 4000,00 грн.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіка" (24300, Вінницька обл., Тростянецький р-н, с. Ілляшівка, вул. Жовтнева, буд. 1, ідентифікаційний код 34004920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, буд. 1, ідентифікаційний код 31320991) витрати на послуги адвоката у сумі 4 000,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.06.2015 року.

Суддя І.І. Колісник