Ухвала суду № 44722753, 03.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/6333/2015 Головуючий у першій інстанції - Гребенюк В.В.

Доповідач - Оніщук М.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 червня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Оніщука М.І.,

суддів Крижанівської Г.В., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Сливка А.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_2.,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 4 березня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом ОСОБА_4 про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28.08.1992 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. 29.05.2001 позивач придбала квартиру АДРЕСА_1. 17.09.2004 шлюб між сторонами було розірвано, а оскільки, після розірвання шлюбу відповідач не звертався до позивача про поділ майна, з урахуванням положень ст.ст. 71, 72 СК України, відповідач пропустив відповідний строк для подання вимоги про поділ майна, а відтак, позивач вважає, що за нею має бути визнано в судовому порядку право особистої приватної власності на спірну квартиру.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.03.2015 позовзалишено беззадоволення.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Вказує, що судом було неповно встановлено дійсні обставини справи та не надано їм належної оцінки, що спричинило ухвалення незаконного рішення.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явивсь, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому процесуальним законом порядку. Колегія суддів, визнала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання колегії суддів оскаржуване рішення суду повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Як вбачається зматеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.08.1992 по 17.09.2004.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24.04.2008 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, про виключення майна з-під арешту, позов було задоволено частково, Звільнено з-під арешту належну на праві власності ОСОБА_2 Ѕ частини квартири АДРЕСА_1

Дане рішення набрало законної сили. При розгляді зазначеної справи судом становлені наступні обставини: «Таким чином, аналізуючи в сукупності надані суду докази суд виходить до висновку, що спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки договір кпівлі-продажу укладений 29.05.2001 в період шлюбу сторін, суду не доведено ту обставину, що позивачка придбала спірне майно самостійно, тому має право на Ѕ частину майна і підлягає задоволенню звільнення з-під арешту Ѕ частина квартири АДРЕСА_1.»

Відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 02.07.2013 апеляційні скарги ОСОБА_5 та начальника ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві Опальченко В.О. було задоволено. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 23.04.2013 скасовано, подання начальника ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві ОпальченкаВ.О. про визначення частки майна боржника у майні, яким ОСОБА_4 володіє спільно з іншими особами задоволено, визначено, що частка ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 становить Ѕ частину цієї квартири.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

У відповідності до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України передбачено, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Обґрунтовуючи заявлені вимогипозивачка посилалась на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11.05.2012, якою у задоволенні подання головного державного виконавця ВДВС Фастівського МУЮ КостецькогоМ.М. про визначення частки майна боржника ОСОБА_4 було відмовлено. Однак, вказана ухвала була постановлена до прийняття 02.07.2013 Апеляційним судом м. Києва ухвали про задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5 та начальника ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві Опальченко В.О.

Частина 3 ст. 61 ЦПК України встановлює, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановивши вищевказані фактичні обставини справи, проаналізувавши норми права, які регулюють спірні правовідносини сторін та надавши оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про необґрунтованість і безпідставність заявлених вимог про визнання за позивачем права особистої приватної власності на квартиру.

Так, ст.ст. 10, 60 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на вищенаведене, апелянт безпідставно посилається на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, відтак доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом обставин справи, не відповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись, ст.ст. 218, 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 4 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді