Постанова № 44707756, 05.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2015 року 810/1877/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Приходько Н.І., за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Стоцького М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі, визнання наказу нечинним та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

5 травня 2015 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу

Зазначав, що 27 березня 2015 року його було звільнено з посади начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Стверджував, що у наказі про звільнення не конкретизовано підстави звільнення; а зміна в організації виробництва і праці є загальним поняттям, наявність якої засвідчується здійсненням ліквідації, реорганізації або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників. Наголошував, що жодна із таких обставин не мала місце у цьому випадку. Вказав, що посада, яку він займав, після затвердження нового штату у складі новоутвореного структурного підрозділу не скорочувалась. У зв'язку із цим стверджував про незаконність звільнення. Посилаючись на порушення відповідачем положень Конституції України, Кодексу законів про працю, просив:

- поновити його на роботі - на посаді начальника організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу незаконного звільнення до дня поновлення на роботі.

У подальшому позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (т.1 а.с.150), у якій, окрім первинно заявлених вимог, просив визнати нечинним наказ Генерального прокурора України №503ц від 27 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, зокрема і у письмових поясненнях. Вказав, що у червні 2014 року в організації виробництва і праці Генеральної прокуратури України відбулися зміни, зокрема, було затверджено нову структуру та штатний розпис. Зазначав, що посаду позивача, у зв'язку із таким змінами, виведено зі штату Генеральної прокуратури України. Пояснив, що ОСОБА_1 пропонувалися шість вакантних посад у центральному апараті Генеральної прокуратури України, проте останній відмовився обійняти жодну із таких посад, а тому його було звільнено. Звертав увагу, що переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нові посади, а у ситуації, яка склалася має місце право роботодавця на добір кадрів, а не виконання обов'язку по забезпеченню реалізації переважного права на залишення на роботі.

Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши інші докази, зокрема, письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи із такого.

З серпня 1987 року ОСОБА_1 обіймав посади в органах прокуратури (т.1 а.с.113-114, 143-147), зокрема, остання посада - начальник організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, на яку призначений наказом Генерального прокурора України від 28 вересня 2011 року №3142ц.

Наказами Генерального прокурора України від 24 червня 2014 року №25шц та №26шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України (т.1 а.с.83-102).

На підставі останніх наказів було утворено управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у складі Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, як ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.

При цьому, як з'ясував суд, загальна штатна чисельність працівників Генеральної прокуратури України до затвердження нових структури і штатного розпису (станом на 23 червня 2014 року) становила 1740 одиниць, а після затвердження відповідних змін - 1746 одиниць, тобто збільшилась на шість одиниць, а штатна чисельність працівників новоутвореного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією залишилась незмінною - 97 одиниць (т.2 а.с.23).

Як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, згідно таких змін зі штату працівників Генеральної прокуратури України виведено посаду начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, яку обіймав ОСОБА_1; вказав, що фактично таку посаду ліквідовано.

28 серпня 2014 року позивачу вручено попередження про вивільнення, згідно якого йому було запропоновано обійняти одну із наступних посад: прокурор відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами податкової міліції Головного управління нагляду у кримінальному провадженні; слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління; прокурор третього наглядового відділу управління наглядової діяльності у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Головного слідчого управління; прокурор відділу організації участі прокурорів у судовому провадженні управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді; старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян управління нагляду за додержанням законів при застосуванні примусових заходів Головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру; прокурор організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру (т.1 а.с.81-82).

Проте, ОСОБА_1 відмовився від запропонованих вище йому посад, оскільки вони є фактичним пониженням на посаді (т.1 а.с.82).

Як встановлено судом, у штатному розписі, який затверджений наказом №26шц від 24 червня 2014 року, було передбачено посаду начальника організаційно-методичного відділу Управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

22 січня 2015 року позивачу пропонувалась посада старшого прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату одного із Головних управлінь Генеральної прокуратури України, а 12 лютого 2015 року - посада старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту Головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфер транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України (т.1 а.с.115-116), від яких ОСОБА_1 відмовився. Позивач пояснив, що такі посади були вакантними лише на час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною, у зв'язку із чим він і відмовився від їх зайняття.

Рішенням профспілкового комітету первинної профспілкової організації Генеральної прокуратури України від 22 січня 2015 року надано згоду на звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (т.1 а.с.51-52).

Наказом Генерального прокурора України від 27 березня 2015 року №503ц ОСОБА_1 звільнено з посади начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (т.1 а.с.7).

Судом досліджувалися Положення про Головне управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, затверджене наказом Генерального прокурора України №46 від 10 квітня 2013 року (т.1 а.с.175-198), та Положення про Головне управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України (т.1 а.с.201-235), розподіл обов'язків між працівниками організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, затверджений 22 квітня 2013 року (т.1 а.с.236-242) і розподіли обов'язків між працівниками організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України Головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України від 5 січня 2015 року (т.1 а.с.243-250) та від 29 квітня 2015 року (т.2 а.с.1-11).

За результатами такого дослідження з'ясовано, що завдання та функції Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України і новоутвореного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України є практично ідентичними, а повноваження начальника організаційно-методичного відділу у відповідному Головному управлінні та у новоутвореному управлінні - подібні.

Таким чином, вказані зміни у структурі Генеральної прокуратури України та затвердження нового штатного розпису жодним чином не вплинули на діяльність організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, штатна чисельність співробітників відділу не зменшувалася. Жодних доказів змін в організації праці начальника організаційно-методичного відділу названого управління відповідачем не надано.

Судом також витребовувались і досліджувались завірені копії трудової книжки та біографічної довідки особи, яка після затвердження нових штатного розпису і структури призначена на посаду начальника організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України (т.1 а.с.164-173). При цьому, з'ясовано, що позивач має більший стаж роботи у органах прокуратури, а також безперервно працював у органах прокуратури.

Разом із тим, представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що у випадку, який розглядається, не визначалося питання більш високої кваліфікації і продуктивності праці між позивачем та особою, яку було призначено на посаду начальника організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, так як при вирішенні питання стосовно особи, яка буде займати названу посаду начальника відділу роботодавець керувався правом на добір кадрів, а не переважним правом на залишення на роботі.

Також ОСОБА_1 просив врахувати, що він є особою, у сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком, самостійно виховує неповнолітнього сина; а також те, що є автором низки статей з питань діяльності органів прокуратури у спеціалізованих виданнях і методичних рекомендацій з питань організації прокурорського нагляду під час досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень стосовно суддів і працівників правоохоронних органів, методичних рекомендацій з питань кваліфікації корупційних злочинів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Стаття 19 Конституції України регламентує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на публічній службі, отже на нього розповсюджується законодавство про державну службу.

Проходження публічної служби на посадах в органах прокуратури регулюється спеціальним законом, яким є Закон України «Про прокуратуру».

Зокрема, у статті 46-1 такого Закону визначені спеціальні підстави звільнення працівників органів прокуратури (за наступних обставин: недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; припинення громадянства України; притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі).

Разом із тим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю.

У випадку, який розглядається прокуратура скористалась можливістю застосувати загальні підстави для звільнення, передбачені законодавством про працю. Так, звільнення позивача відбулося на загальних підставах, а саме - згідно положень пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Оскільки відповідач застосував такі норми для звільнення позивача, то це значить, що повинні бути дотримані і гарантії передбачені трудовим законодавством

За нормами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП).

Як зазначено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №99, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

За правилами статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У судовому засіданні представник відповідача, як вже зазначалось, пояснив, що у спірному випадку роботодавцем не було застосовано норми статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі, таке питання не з'ясовувалось взагалі.

Крім того, відповідачем не було враховано, що позивач є особою, в сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком.

У наказі про звільнення не конкретизовано підставу звільнення, не вказано чому саме позивач підлягає звільненню за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Також не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність реальних змін в організації виробництва і праці Генеральної прокуратури України після затвердження наказами Генерального прокурора України від 24 червня 2014 року №25шц та №26шц нових структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України; а із досліджених у ході судового розгляду доказів вбачається, що фактично таких змін не відбулося, як і не відбулося скорочення чисельності працівників.

За наведеного, суд резюмує, що доводи Генеральної прокуратури України не є правовими, не узгоджуються із положеннями чинного законодавства; фактично переважне право на залишення на роботі не досліджувалося взагалі.

Таким чином, звільнення у цьому випадку відбулося за правилами, яких не існує у законодавстві, а тому у системі з'ясованих і викладених вище обставин, суд констатує порушення відповдачем законодавства про працю при звільненні ОСОБА_1 і визнає, що це порушення повинно бути усунуте шляхом визнання протиправним і скасування відповідного наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про протиправність наказу Генерального прокурора України №503ц від 27 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 та необхідність його скасування.

Стосовно поновлення позивача на роботі, суд звертає увагу, що він просив поновити його на посаді начальника організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, тобто на посаді, створеній після затвердження нових структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України. Разом із тим, звільнено ОСОБА_1 було саме із посади начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

За змістом частини першої статті 235 Кодексу законів про працю у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, суд не може виконувати функцію роботодавця і займатися працевлаштуванням; а враховуючи, що оскаржуваний наказ про звільнення підлягає визнанню протиправним і скасуванню, то поновлений позивач повинен бути на посаді з якої він незаконно звільнений, а саме - на посаді начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

Тобто, щодо вимоги про поновлення на роботі позов підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За положеннями пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Тому суд, з метою стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 4 червня 2015 року, визначаючи відповідний розмір, бере до уваги довідку про доходи ОСОБА_1 за останні 2 календарних місяці роботи, видану відповідачем 15 травня 2015 року та підписану керівником і головним бухгалтером Генеральної прокуратури України (т.1 а.с.80).

Як вбачається із такої довідки, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 448,74 грн., а кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 4 червня 2015 року становить 44 дні.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 4 червня 2015 року підлягає стягненню із Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 у розмірі 19744,56 грн. (44*448,74). При цьому, середня заробітна плата за один місяць, як-то вказано у названій довідці, складає 8974,80 грн.

За правилами пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

На основі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №503ц від 27 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 27 березня 2015 року.

Стягнути із Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2015 року по 4 червня 2015 року у розмірі 19744 (дев'ятнадцять тисяч сімсот сорок чотири) гривні 56 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника організаційно-методичного відділу Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України та стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 8974 (вісім тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) гривні 80 копійок підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 червня 2015 р.