Рішення № 44706916, 03.06.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/14658/14-ц

Провадження № 2/201/927/2015р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

при секретарі - Кірієнко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по договору банківського вкладу, відсотків та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

13.11.2014р. позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по договору банківського вкладу, відсотків за вкладом та моральної шкоди (а.с. № 3-7).

03.06.2015р. позивачем було уточнено позовні вимоги (а.с. № 67-69).

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві з урахуванням уточнень від 03.06.2015р. посилався на те, що 26.09.2013р. між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського вкладу «Стандарт на 12 місяців» № SAMDN25000738041780. Предметом цього договору було прийняття відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 50000 грн. на депозитний рахунок за процентною ставкою, визначеною умовами договору під 18 % річних. 23.09.2014р. позивач надіслав до відповідача повідомлення про бажання розірвання укладеного договору. 12.08.2014р. позивач повторно звернувся з заявою до відповідача про розірвання договору банківського вкладу та повернення грошових коштів по ньому. З огляду на те, що відповідачем належним чином не виконуються умови договору, то просив стягнути 55 237грн. 67коп. заборгованості по договору, 26 132грн. 53коп. інфляційних витрат, 1124грн. 22 коп. - 3% річних, моральну шкоду в розмірі 2000грн. та понесені судові витрати.

В наданій суду 03.06.2015р. заяві, позивач просив розглядати справу за його відсутності та без фіксування процесу технічними засобами, заперечення відповідача від 20.04.2015р. вважав необґрунтованими (а.с. № 71).

Представник відповідача - Наконечна А.В. (діє на підставі довіреності від 03.12.2014 р. - а.с. № 75) надала до суду 20.04.2015р. свої заперечення, згідно яких просила відмовити у задоволені позову посилаючись на те, що на території АРК, яка є тимчасового окупованою територією, відокремлений підрозділ ПАТ КБ «Приватбанк» припинив свою діяльність. Окрім того окупаційна влада фактично здійснила конфіскацію майнового комплексу ПАТ КБ «Приватбанк», у зв'язку з чим, відповідач також не мав можливості здійснювати банківську діяльність на окупованій території. У зв'язку з протиправним вилученням майна, відповідач не має доступу до свого майна, що призначене для діяльності банківської установи на території АРК, не має доступу до договорів з клієнтами на паперових носіях, платіжних документів, документів каси та готівки. Згідно повідомлень, які поширюються в АРК, майно ПАТ КБ «ПриватБанк», яке знаходиться на території Криму, буде реалізоване, а за рахунок цих коштів здійснюватиметься розрахунок з вкладниками відповідача. Окрім того, відповідно до закону Російської Федерації № 39-ФЗ від 04.04.2014р. зобов'язання здійснювати компенсаційні виплати клієнтам банківських установ на території Республіки Крим взяла на себе автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників». Згідно офіційних повідомлень вказана організація замінила ПАТ КБ «Приватбанк» за всіма зобов'язаннями, в тому числі депозитними, орендними, кредитними тощо, а ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 21.04.2014р. автономній некомерційній організації «Фонд захисту вкладників» в довірче управління переданий майновий комплекс Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк». Викладені факти в сукупності свідчать про те, що зобов'язання за договорами ПАТ КБ «Приватбанк», укладеними працівниками Філії «Кримське РУ ПАТ КБ «Приватбанк», виконує автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя(а.с. № 38-41).

В наданій суду 03.06.2015р. заяві, з урахуванням уточнень позивача від 03.06.2015р. представник відповідача просила розглядати справу за її відсутності та додатково зазначила, що позивач не надав до суду неналежних доказів укладення між ним та банком договору. Також позивачем не доведено знаходження коштів на рахунку на час розгляду справи у суді.

Представник відповідача Литвінова К.А. (діє на підставі довіреності від 20.08.2013р. - а.с. № 77), просила розглядати справу за відсутності представників відповідача та без фіксування процесу технічними засобами (а.с. № 76).

За такими обставинами на підставі ст. 169, ч. 2 ст. 197 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволені позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р., банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. Відкриття та ведення рахунків клієнтів є одним із видів банківської діяльності на підставі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001р. Види рахунків, які можуть відкриватися банками своїм клієнтам перелічені в ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07.12.2000р. N 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час, час виконання операції), також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-118цс14 від 29.10.2014р.

Судом встановлено, що позивач був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, а з 21.06.2005р. значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується ксерокопією його паспорту (а.с. № 72).

Як вбачається з письмових пояснень позивача, до АНО «Фонду захисту вкладників» він не звертався, оскільки вважав, що відповідач добровільно поверне йому грошові кошти (а.с. № 71).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на підтвердження укладення між сторонами договору банківського вкладу надав копію договору № SAMDN25000738041780 вклад «Стандарт на 12 міс.» від 26.09.2013р. (зі слів позивача, місцем укладення договору було м. Севастополь) (а.с. № 8) та копію платіжного доручення № 2841945001 від 26.09.2013р.( а.с. № 9).

Оригіналів даних документів, позивачем не було надано для огляду суду.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Таким чином вирішуючи позовні вимоги позивача про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, приймаючи до уваги, що позивачем не було надано суду оригіналів документів на підтвердження обґрунтування позовних вимог, як і не було надано належних доказів на підтвердження наявності грошових коштів на відповідному банківському рахунку, відкритому на ім'я позивача в ПАТ КБ «ПриватБанк» на виконання умов вказаного договору, суд приходить до висновку щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні.

Копія довідки б/н від 26.05.2014р. (а.с. № 70), на яку посилається позивач, як на доказ наявності у банка його грошових коштів, не може бути належним доказом, оскільки на момент її видачі згідно нормативних актів Центрального банку Російської Федерації з 21.04.2014р. і Національного банку України з 06.05.2014р. діяльність Кримського регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк» була припинена.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача, то також відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції, що були заявлені позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995р. (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

З огляду на те, що судом під час розгляду даної справи не встановлено, в діях ПАТ КБ «ПриватБанк» є порушення прав позивача, то в задоволені вимог про відшкодування моральної шкоди також слід відмовити, оскільки відсутній причино-наслідковий зв'язок між діями банку та завданою позивачу шкодою.

Крім того, відмовляючи в задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, судом прийнято до уваги положення ст. 611 ЦК України, яка передбачає, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а законодавством щодо банківської діяльності не передбачено відшкодування моральної шкоди.

Таким чином вирішуючи позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості по договору банківського вкладу, відсотків, інфляційних витрат та відшкодування моральної шкоди, приймаючи до уваги, що позивачем не було надано суду оригіналів документів на підтвердження доводів викладених у позовній заяві, як не було надано і належних доказів на підтвердження наявності грошових коштів на відповідному банківському рахунку, відкритому на його ім'я в ПАТ КБ «ПриватБанк» на виконання умов вказаного договору, то суд приходить до висновку щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК України, з огляду на те, що позивач хоча й був звільнений при подачі позову від сплати судового збору на підставі п. 17 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», проте його оплатила в сумі 551грн. 55коп., 243грн. 60 коп. (а.с. № 1, 2) та 272грн. 57коп. (а.с. № 66) то відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню, як сплачений в більшому розмірі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526, 1058, 1059 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. та Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001р., ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 64, 88, 169, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 212, 213, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по договору банківського вкладу, відсотків за вкладом та моральної шкоди - відмовити.

Судовий збір, сплачений ОСОБА_1 по квитанції б/н від 08.11.2014р. в розмірі 551 грн. 55коп., по квитанції б/н від 08.11.2014р. в розмірі 243грн. 60коп. та по квитанції б/н (платіж №1) від 03.06.2015р. в розмірі 272грн. 57коп. на розрахунковий рахунок Одержувач: Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Код за ЄДРПОУ: 37989269, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, Код банку за ЄДРПОУ: 37988155, МФО банку: 805012, Рахунок отримувача: 31219206700005, Код класифікації доходів бюджету:22030001- повернути позивачу.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів.

Суддя: Н.В.Ткаченко