Постанова № 44705892, 05.06.2015, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2015 року Справа № 803/832/15-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод» (далі - ПАТ «Гнідавський цукровий завод») звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ ГУ ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 квітня 2015 року за №0001852201 та від 22 квітня 2015 року за №0001862201.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі акту від 8 квітня 2015 року №1274/22-1/00372658 «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Гнідавський цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року». Перевіркою встановлено: заниження податку на прибуток на загальну суму 2 279 757 грн.; заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1 883 654 грн.; проведення готівкового розрахунку з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами з перевищенням меж граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України; заниження податку з доходів фізичних осіб за 2013 рік в сумі 5 997 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями з тих підстав, що перевіркою зроблені необґрунтовані висновки про те, що фінансово-господарська діяльність ПАТ «Гнідавський цукровий завод» по взаємовідносинах з ТзОВ «Екотехнік-СТР», ТзОВ «Профмаркет», ТзОВ «Полокран», ТзОВ «Будінвест-ДФ», ТзОВ «Капексбуд», ТОВ «ТМ Сиріус», ТОВ «Фірма Полімет», ТОВ «Квадротех» здійснювалася поза межами правового поля та з метою отримання податкової вимоги, оскільки господарські операції із вказаними контрагентами носили реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а відповідач безпідставно взяв до уваги матеріали зустрічних звірок ТзОВ «Екотехнік-СТР», ТзОВ «Профмаркет», ТзОВ «Полокран», ТзОВ «Будінвест-ДФ», ТзОВ «Капексбуд», ТОВ «ТМ Сиріус», ТОВ «Фірма Полімет», ТОВ «Квадротех». Крім того, позивач вважає, що відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) не може свідчити про нереальність господарських операцій.

У зв'язку з чим вважає, що податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2015 року за №0001852201 та від 22 квітня 2015 року за №0001862201 винесені з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Представник відповідача в поданому письмовому запереченні від 5 червня 2015 року пред'явленні позовні вимоги заперечив, посилається на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовані у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для їх скасування немає. Просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач в судове засідання представника не направив, однак 5 червня 2015 року представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі.

В судове засідання призначене на 5 червня 2015 року прибув представник відповідача.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи те, що представник позивача не з'явився, відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та відсутні потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 25 лютого 2015 року по 8 квітня 2015 року Луцькою ОДПІ ГУ ДФС проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Гнідавський цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 8 квітня 2015 року №1274/22-1/00372658.

Перевіркою встановлено:

- порушення пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 279 757 грн., в тому числі за 2013 рік на 2 127 530 грн., за 2014 рік на 152 227 грн.;

- порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 1 883 654 грн., в тому числі, за березень 2013 року на суму 1 337 626 грн., за квітень 2013 року на суму 500 000 грн., за червень 2013 року на суму 33 333 грн., за серпень 2013 року на суму 314 грн., за жовтень 2013 року на суму 6 639 грн., за листопад 2013 року на суму 601 грн., за квітень 2014 року на суму 1 519 грн., за травень 2014 року на суму 2 327 грн. та за червень 2014 року на суму 1 295 грн.;

- порушення підпункту 2.3 пункту 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, а саме, проведення готівкового розрахунку з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами з перевищенням меж граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України;

- порушення пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2013 рік в сумі 5 997 грн. 60 коп., в тому числі за жовтень 2013 року в сумі 5 997 грн. 60 коп.;

- порушення пункту 176.2 статті 176 та пункту 239.2 статті 239 Податкового кодексу України.

Не погодившись з висновками перевірки, позивач подав до Луцької ОДПІ ГУ ДФС заперечення на акт перевірки від 8 квітня 2015 року №1274/22-1/00372658, проте листом від 20 квітня 2015 року №6154/10/03-18-22-1 Луцька ОДПІ ГУ ДФС повідомила, що висновок акту перевірки від 8 квітня 2015 року №1274/22-1/00372658 відповідає вимогам чинного законодавства та підстав для задоволення вимог викладених в запереченні немає.

За наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення: від 22 квітня 2015 року за №0001852201 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 2 825 481 грн., в тому числі за основним платежем - 1 883 654 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 941 827 грн.; від 22 квітня 2015 року за №0001862201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3 419 635 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем - 2 279 757 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 139 878 грн. 50 коп.

Висновки перевірки базуються на наступних актах перевірки: ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 12 лютого 2014 року №102/26-51-22-05/38526422 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Екотехнік-СТР» за період з 1 січня 2013 року по 31 січня 2014 року»; ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 25 жовтня 2013 року №398/26-51-22-03-38077808 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Профмаркет» за травень - вересень 2014 року»; ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 13 серпня 2014 року №2466/26-55-22-01 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Полокран» за квітень 2014 року»; Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30 липня 2013 року №192/22-1/32800571 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Будінвест-ДФ» за період листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, березень, квітень 2013 року»; ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 3 жовтня 2013 року №557/26-54-22.2/38510737 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Капексбуд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з лютого 2013 року по серпень 2013 року»; ДПІ у Бабушкінському районі ГУ ДФС у м. Києві від 19 листопада 2013 року №2199/2204/38300710 щодо перевірки ТОВ «ТМ Сиріус»; ДПІ у Дзержинському районі ГУ ДФС у м. Харкові від 22 грудня 2014 року №5999/20-30-22-01-14 щодо перевірки ТОВ «Фірма Полімет»; ДПІ у Бабушкінському районі ГУ ДФС у м. Києві від 4 вересня 2014 року №1439/04-62-22-3/30745258 щодо перевірки ТОВ «Квадротех». Даними актами перевірки не встановлено факту реального здійснення господарських операцій підприємствами та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), в тому числі по взаємовідносинах з ПАТ «Гнідавський цукровий завод».

Однак, суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ ГУ ДФС, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Гнідавський цукровий завод» в перевіряємому періоді мав господарські відносини з ТзОВ «Екотехнік-СТР», ТзОВ «Профмаркет», ТзОВ «Полокран», ТзОВ «Будінвест-ДФ», ТзОВ «Капексбуд», ТОВ «ТМ Сиріус», ТОВ «Фірма Полімет», ТОВ «Квадротех», реальність яких підтверджується наявними у матеріалах справи договорами поставки, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, довіреностями, договором перевезення укладеним з ОСОБА_1, договором про надання транспортно-експедиторських послуг укладеним з ТзОВ «Нова пошта», актами здачі - приймання робіт, прибутковими ордерами.

Як передбачено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Як передбачено пунктами 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів Луцької ОДПІ ГУ ДФС, судом при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, належного оформлення первинних документів.

Суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено, що господарські операції між ПАТ «Гнідавський цукровий завод» та ТзОВ «Екотехнік-СТР», ТзОВ «Профмаркет», ТзОВ «Полокран», ТзОВ «Будінвест-ДФ», ТзОВ «Капексбуд», ТОВ «ТМ Сиріус», ТОВ «Фірма Полімет», ТОВ «Квадротех», по яких позивач формував податковий кредит та витрати, не носили реального характеру, оскільки позивач надав належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують факт здійснення господарських операцій та отримання товару в межах здійснення господарської діяльності позивача.

При вирішенні даного спору суд не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірки ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 12 лютого 2014 року №102/26-51-22-05/38526422 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Екотехнік-СТР» за період з 1 січня 2013 року по 31 січня 2014 року», ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві від 25 жовтня 2013 року №398/26-51-22-03-38077808 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Профмаркет» за травень - вересень 2014 року», ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 13 серпня 2014 року №2466/26-55-22-01 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Полокран» за квітень 2014 року», Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30 липня 2013 року №192/22-1/32800571 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Будінвест-ДФ» за період листопад, грудень 2012 року, січень, лютий, березень, квітень 2013 року», ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 3 жовтня 2013 року №557/26-54-22.2/38510737 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Капексбуд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з лютого 2013 року по серпень 2013 року», ДПІ у Бабушкінському районі ГУ ДФС у м. Києві від 19 листопада 2013 року №2199/2204/38300710 щодо перевірки ТОВ «ТМ Сиріус», ДПІ у Дзержинському районі ГУ ДФС у м. Харкові від 22 грудня 2014 року №5999/20-30-22-01-14 щодо перевірки ТОВ «Фірма Полімет», ДПІ у Бабушкінському районі ГУ ДФС у м. Києві від 4 вересня 2014 року №1439/04-62-22-3/30745258 щодо перевірки ТОВ «Квадротех».

На думку суду, можливі порушення контрагентами позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Також суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що ненадання для перевірки документів, які підтверджують факт транспортування товару (належним чином оформлених ТТН) свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки, як слідує з матеріалів справи, доставка товару здійснювалася згідно із договором перевезення укладеним з ОСОБА_1 від 2 січня 2013 року №03/03 та згідно із договором про надання транспортно-експедиторських послуг укладеним з ТзОВ «Нова пошта» від 3 лютого 2014 року №46105, а взаємовідносини між позивачем та вказаними контрагентами взагалі не перевірялися.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість встановлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, посилання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, є безпідставними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, який зазначив, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі ««БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пунктах 50-51 згаданого рішення Європейського Суду з прав людини зазначено: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті від 8 квітня 2015 року №1274/22-1/00372658 висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 квітня 2015 року за №0001852201 та від 22 квітня 2015 року за №0001862201.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України з Державного бюджету України слід стягнути понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 128, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 22 квітня 2015 року за №0001852201 та від 22 квітня 2015 року за №0001862201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» (43022, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ранкова, будинок 1, код ЄДРПОУ 00372658) 73 (сімдесят три) грн. 08 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк