Постанова № 44704587, 04.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 червня 2015 року № 826/6346/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Нагорянського С.І. при секретарі судового засідання Трухан К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1;

представника відповідача - Кудрявцевої А.О.

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не вирішенні по суті вимог його заяви від 28 січня 2015 року щодо порядку оскарження листа відповідача від 27 листопада 2014 року та щодо дозволу на його ознайомлення з матеріалами перевірки, проведеної відповідачем за його заявою від 28 жовтня 2014 року.

Також позивач просив визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, яка полягає у не наданні обгрунтованої відповіді на його заяву від 28 січня 2015 року у встановлений законом строк та зобов'язати Шевченківське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві надати ОСОБА_1 обгрунтовану відповідь на цю заяву.

У судовому засіданні позивач подав додаткові пояснення стосовно позовних вимог, які підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Згідно поданих до суду заперечень Шевченківське РУ ГУ МВС України в м. Києві зазначає, що до управління надійшли матеріали звернення позивача, яке було розглянуто управлінням та своєчасно надано позивачу відповідь на нього.

Таким чином, відповідач вважає, що відсутні будь-які порушення прав позивача, у зв'язку з чим, відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позову.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, суд зазначає про наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.01.2015 року направив через поштове відділення на адресу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві заяву на підставі Закону України «Про звернення громадян» у якій просив роз'яснити йому порядок оскарження листа-відповіді від 27.11.2014 року, надати дозвіл на ознайомлення з матеріалами перевірки по його заяві від 28.10.2014 року.

Позивач вказує, що на час розгляду даної справи в суді відповіді на свою заяву не отримав.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, визнав факт надходження до нього звернення позивача та зазначив, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 останньому була надана відповідь листом від 18.03.2015 р. №59/П-475 за підписом начальника Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві Осипенка Р.І., у якій позивача було проінформовано, що його звернення щодо роз'яснення порядку оскарження дій працівників Шевченківського РУ - розглянуто.

Відповідно до ст. 303 КПК України заявник має право оскаржити рішення слідчого, прокурора, яке полягає у невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення до суду.

Відповідач стверджує, що звернення було розглянуто управлінням та своєчасно надано позивачу відповідь на нього.

Однак, під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів направлення чи вручення відповіді на звернення позивачу.

Як вбачається з копії висновку від 02 березня 2015 року наданого відповідачем разом з запереченнями на позов, підписаного старшим опер уповноваженим ВДСБЕЗ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві майором міліції Гулевич В.Б. та затвердженого начальником Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві полковником міліції Осипенком Р.І., була проведена перевірка за зверненням позивача стосовно роз'яснення йому порядку оскарження попередніх рішень, які знаходяться в канцелярії Шевченківського РУ за № П-475 від 02.02.2015 року.

При цьому, висновок від 02 березня 2015 року містить ті ж самі висновки, що і лист від 18.03.2015 р. №59/П-475, з резолютивною частиною наступного змісту :

1.Перевірку по зверненню гр. ОСОБА_1 вважати закінченою.

2.Матеріали вх. № П-475 від 02.02.2015 року списати до справ Шевченківського РУ.

3.Про результати перевірки повідомити зацікавлених осіб.

Також відповідачем надано копію витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції за 18.03.2015 року, де під порядковим номером 40 вказано «гр. ОСОБА_1 59/П-475».

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на вказані копії документів, як на підтвердження того, що датою відправки листа є саме дата його реєстрації як вихідного документа, оскільки положеннями п.5.7. Інструкції № 9гн «Про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України» чітко вказано, що закінченням строку розгляду та вирішення звернень вважається дата направлення письмової відповіді.

Реєстр відправки вихідної кореспонденції є внутрішнім документом підприємства, організації, установи і не підтверджує дати фактичного надсилання відповіді за результатами розгляду звернення громадянина.

Крім того, дату з якої починається відлік терміну на надання відповіді, відповідач обчислює з 02.02.2015 року, хоча дата на штемпелі поштового відправлення скарги від 28.01.2015 року і відмітка на повідомленні про врученні цього відправлення зазначені - 30.01.2015 року, відповідно граничною датою надання відповіді позивачу за його зверненням, у відповідності з приписом ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» є 01.03.2015 року.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02 жовтня 1996 року, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про звернення громадян").

Так поняття скарги закріплено в ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, де вказується, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності (ст. 4 Закону України "Про звернення громадян").

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про звернення громадян", скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено право громадян одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Разом з тим п. п. 1, 5, 6 та 9 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:

об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вищенаведене, а також керуючись положеннями: ч. 1 ст. 1, ст.ст. 3, 5, 7, 15, 20 Закону України "Про звернення громадян"; беручи до уваги приписи Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 року № 1177, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Так, у позовній заяві позивач категорично стверджує, що ні відповіді на звернення, ні повідомлення про необхідність продовження строку чи залишення його без розгляду позивач не отримував.

В контексті наведеного суд зазначає, що частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд також зазначає, що ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 20.04.2015 року було звернуто увагу відповідача на те, що у випадку неподання ним всіх необхідних документів, справа буде розглянута на основі наявних у ній доказів.

Однак, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем в ході розгляду справи не надано суду жодних доказів направлення чи вручення відповіді на звернення позивачу, тобто відповідачем не доведено суду факту повідомлення ним позивача про результати розгляду його звернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В даному випадку, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не доведено факту надання позивачу відповіді на його звернення, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

На підставі вищенаведених норм законодавства та керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-162, 183-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, яка полягає у не вирішенні по суті вимог заяви ОСОБА_1 від 28 січня 2015 року щодо порядку оскарження листа відповідача від 27 листопада 2014 року та щодо дозволу на його ознайомлення з матеріалами перевірки, проведеної відповідачем за його заявою від 28 жовтня 2014 року.

Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві, яка полягає у не наданні обгрунтованої відповіді на заяву ОСОБА_1 від 28 січня 2015 року у встановлений законом строк та зобов'язати Шевченківське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві надати ОСОБА_1 обгрунтовану відповідь на його заяву від 28 січня 2015 року.

Судові витрати в сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 08 червня 2015 року.

Суддя С.І. Нагорянський