Постанова № 44704509, 08.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 червня 2015 року 09:10 № 826/14957/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (відповідач-1) Головного управління ДФС у м. Києві (відповідач-2)провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.07.2014 року №0023991710 та рішення від 08.09.2014 року №1995/К/26-15-10-09-25, -ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач-1), Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач-2) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.07.2014 року №0023991710 та рішення від 08.09.2014 року №1995/К/26-15-10-09-25.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2014 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2014 року зупинено провадження у справі, а ухвалою суду від 24.02.2015 року поновлено провадження у справі та призначено до судового розгляду.

При цьому, у судових засіданнях 16.12.2014 року та 30.03.2015 року неналежних відповідачів «Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві» та «Головне управління Міндоходів у м. Києві» замінено на належних - «Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві» (надалі - відповідач-1 або ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) та «Головне управління ДФС у м. Києві» (надалі - відповідач-2 або ГУ ДФС у м. Києві).

У судове засідання 21.05.2015 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у вказаному судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.07.2014 року №0023991710 та просив суд задовольнити їх з підстав, зазначених у позовній заяві, вказавши про неактуальність позовних вимог, заявлених до Головного управління ДФС у м. Києві. Водночас, представником позивача не подано ані клопотання про відкликання позовних вимог, ані про відмову від позову в частині інших позовних вимог, заявлених до відповідача-2, у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) порядку.

Представники відповідачів під час судового розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримавши наявні у матеріалах справи заперечення проти позову, в яких зазначено про правомірність оскаржуваних рішень, які прийняті відповідачами у межах та на підставі наявних в останніх повноважень.

Суд у судовому засіданні 21.05.2015 року на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої наразі є ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання повноти та своєчасності сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб фізичною особою ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, у зв'язку з чим складено акт від 06.11.2013 року №1391/26-51-17-01/НОМЕР_1 (надалі - акт перевірки).

У відповідності до висновків вказаного акта перевірки, контролюючим органом вказано про порушення позивачем п. 176.1 ст. 176, ст. 36 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VШ, зі змінами та доповненнями, а саме: фізичною особою ОСОБА_1 податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік до ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві подано з недостовірними даними, сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування не здійснено. За результатами перевірки донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб у розмірі 849 785,40 грн.

Слід одразу зазначити, що підставою для вказаних вище висновків контролюючого органу слугували встановлені під час перевірки наступні фактичні обставини.

Так, згідно протоколу №6 від 31.03.2008 року Загальних зборів ПП «Олесь», засновниками підприємства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було внесено зміни до статуту ПП «Олесь», якими для діяльності ПП «Олесь» створено статутний фонд у розмірі 5000000,00 грн., з розподілом часток: ОСОБА_1 - 30 % (1500000 грн.), ОСОБА_2 - 70 % (3 500 000 грн.).

Згідно протоколу Загальних зборів ПП «Олесь» №1 від 14.06.2012 року, ОСОБА_1 було отримано від ОСОБА_2, у відповідності до його заяви від 14.06.2012 року, 100 відсотків статутного капіталу ПП «Олесь».

Оскільки позивачем самостійно не було обраховано і сплачено податок на доходи фізичних осіб від суми в розмірі 5 000 000,00 грн., контролюючим органом за наслідками проведеної перевірки, з урахуванням відсутності документів, що підтверджують витрати позивача на отримання корпоративних прав в статутному фонді ПП «Олесь» і було визначено обов'язок ОСОБА_1 сплатити до Державного бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 849 785,40 грн.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0007191710/6339, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 849 785,40 грн., з яких за основним платежем - 849 785,40 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного вище податкового повідомлення-рішення, позивачем отримано рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 06.03.2014 року №480/К/26-15-10-09-25, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0007191710/6339 та збільшено суму штрафних санкцій на 212 446,35 грн., а скаргу позивача залишено без задоволення.

Також, суд звертає увагу, що вказане податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0007191710/6339 та рішення про результати розгляду первинної скарги від 06.03.2014 року №480/К/26-15-10-09-25 були предметом розгляду в адміністративній справі №826/6649/14, за результатами розгляду якої постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

На підставі висновків, викладених у рішенні Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 06.03.2014 року №480/К/26-15-10-09-25, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 28.07.2014 року №0023991710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 212 446,35 грн., з яких за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 212 446,35 грн.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного вище податкового повідомлення-рішення, позивачем отримано рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 08.09.2014 року №1995/К/26-15-10-09-25, яким скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав не розгляду повторних звернень до одного і того самого органу доходів і зборів від однієї і тієї самої особи з одного і того самого питання, якщо перше було вирішено по суті, зазначивши, що первинна скарга ОСОБА_1 на податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.12.2013 року №0007191710/6339 була розглянута та прийнято відповідне рішення з цього приводу.

Вважаючи вказані вище податкове повідомлення-рішення від 28.07.2014 року №0023991710 та рішення від 08.09.2014 року №1995/К/26-15-10-09-25 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (надалі - ПК України), який набрав чинності 01.01.2011 року.

Операції з відчуження корпоративних прав одним учасником товариства іншому учаснику оподатковуються в порядку, встановленому п. 170.2 ст. 170 ПК України, який визначає порядок оподаткування інвестиційного прибутку. Податок із доходів за цією операцією обчислюється учасником (засновником) самостійно, розрахунки проводяться поза обліком підприємства.

Згідно пп. 170.2.7 п. 170.2 ст. 170 ПК України, для цілей цього пункту термін «інвестиційний актив» означає пакет цінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

У силу пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 ПК України, до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами (корпоративними правами) за наслідками такого звітного (податкового) року.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами (пп. 14.1.90 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Приписами пп. 170.2.1 п. 170.2 ст. 170 ПК України передбачено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами (корпоративними правами) ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм пп. 170.2.4-170.2.6 цього пункту, крім операцій з деривативами (пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПК України).

Так, при розгляді адміністративної справи №826/6649/14 постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 року, у задоволенні позову відмовлено із зазначенням того, що податкове повідомлення-рішення № 0007191710/6339 від 18.12.2013 року в рамках даної справи визнано судом правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, а позовна вимога при визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду первинної скарги задоволенню також не підлягає.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене вище, питання щодо правомірності нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 849 785,40 грн., згідно податкового повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0007191710/6339, яке було предметом дослідження в іншій адміністративній справі, рішення за результатами якої набрало законної сили, судом повторно не досліджуються, а, відтак, доводи представника позивача щодо безпідставності визначення ОСОБА_1 грошового зобов'язання у розмірі 849 785,40 грн. до уваги судом не беруться.

В свою чергу, у відповідності до приписів п. 127.1 ст. 127 ПК України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

З урахуванням викладеного вище та на підставі рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 06.03.2014 року №480/К/26-15-10-09-25, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 року №0007191710/6339 та збільшено суму штрафних санкцій на 212 446,35 грн., що складає 25 відсотків від грошового зобов'язання у розмірі 849 785,40 грн., нарахованого позивачу податковим повідомлення-рішенням від 18.12.2013 року №0007191710/6339, яке станом на момент розгляду даної справи судом на підставі положень п. 56.18 ст. 56 ПК України набуло статусу узгодженого, податкове повідомлення-рішення від 28.07.2014 року №0023991710 є правомірним та скасуванню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 08.09.2014 року №1995/К/26-15-10-09-25 суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписами п. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що останнім залишено без розгляду скаргу позивача на податкове повідомлення-рішення від 28.07.2014 року №0023991710.

Отже, оскаржене рішення саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, оскаржене рішення безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 3 824,04 грн. (трьох тисяч восьмисот двадцяти чотирьох грн. 04 копійок) на р/р №31218206784007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача - (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820019, код класифікації доходів бюджету - 22030001.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок