Постанова № 44704493, 21.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2015 року № 826/1433/15

Об 11 год. 15 хв. в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві, вул. Велика Васильківська, 81-А Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого Бояринцевої М.А при секретарі судового засідання Корж М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Демікс"

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Демікс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №149926552209 від 30.10.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв’язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 13.10.2014 р. по 15.10.2014 р. ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Інвест Сервіслюкс" за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт № 967/26-55-22-09/24438416 від 16.10.2014 р. (надалі - акт перевірки № 967).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки № 967, позивачем порушено вимоги п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 259 171,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в липні 2014 р. на суму 259 171,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки № 967 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №149926552209 від 30.10.2014 р. (надалі – ППР №149926552209), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 323 964,00 грн., з яких 259 171,00 грн. – за основним платежем, а 64 793,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу ТОВ "Демікс" подало до ГУ ДФС у м. Києві скаргу вих. №7/11-2014 від 07.11.2014 р., за результатом розгляду якої рішенням податкового органу №3273/10/26-15-10-05-15 від 30.12.2014 р. вказану скаргу залишено без задоволення.

Судом встановлено, що ТОВ "Демікс" зареєстровано як юридична особа 12.12.1996 р., 26.01.2000 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 27.01.2000 р.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.12.2014 р. основним видом економічної діяльності ТОВ "Демікс" є неспеціалізована оптова торгівля.

З акту перевірки № 967 вбачається, що зазначені вище заниження податку на додану вартість виникли в результаті фінансово-господарських правовідносин ТОВ "Демікс", як замовника, та ТОВ "Інвест Сервіслюкс", як виконавця, на підставі Договору інформаційно-консультаційних послуг №2807-14 від 28.07.2014 р. (надалі – Договір №2807-14), відповідно до умов якого виконавець зобов’язується за завданнями замовника, надати у визначені договором строки інформаційно-консультаційні послуги, з питань комерційної діяльності, а саме побудови системи продаж, загальною вартістю 1 555 023,00 грн., в т.ч. ПДВ 259 170,50 грн., а замовник зобов’язується оплатити вказані послуги.

В акті перевірки № 967 відповідачем встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ "Інвест Сервіслюкс" за Договором №2807-14 не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення робіт. Крім того, в акті перевірки №967 відповідачем зазначено, що з акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Інвест Сервіслюкс", податковий номер 38919831 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р." від 01.09.2014 р. №2652/26-55-22-09/38919831 встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ "Інвест Сервіслюкс" господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв’язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, так, ТОВ "Інвест Сервіслюкс" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам, крім того, за результатами звірки не було підтверджено задекларовані ТОВ "Інвест Сервіслюкс" податкові зобов’язання з ПДВ за липень 2014 р.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд зазначає, що отримання послуг від ТОВ "Інвест Сервіслюкс" відповідає меті та видам господарської діяльності позивача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частиною 3 ст.228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відносно реальності правочину, а саме, Договору №2807-14 суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Додаткової угоди від 29.07.2014 р. до Договору №2807-14 сторони погодили, що ТОВ "Інвест Сервіслюкс" надає ТОВ "Демікс" послуги в два етапи: 1) з 29.07.2014 р. по 29.08.2014 р., на протязі 1 дня з моменту початку 1-го етапу, виконавець передає замовнику підписаний акт виконаних робіт; 2) з 30.08.2014 р. по 03.09.2014 р., на протязі 1 дня з моменту початку 1-го етапу, виконавець передає замовнику підписаний акт виконаних робіт.

Водночас, згідно Додатку №1 до Договору №2807-14 "План (попередній) по побудові систем продаж" сторонами погоджено перелік робіт, період проведення яких повинен відбуватись з 11.08.2014 р. по 03.09.2014 р.

Разом з тим, позивачем були надані до суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ИК-0729/01 та №ИК-0730/01 на загальну суму 1 555 023,00 грн., в т.ч. ПДВ 259 170,50 грн., підписані за Договором №2807-14 з датами 29.07.2014 р. та 30.07.2014 р.

Шляхом логічного аналізу зазначених вище обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень відповідача, що такі господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення робіт.

Також, суд звертає увагу, що із вказаних вище актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) неможливо встановити які саме консультаційні послуги були надані ТОВ "Інвест Сервіслюкс" позивачу за Договором №2807-14.

Крім того, позивачем не було надано доказів оплати вартості послуг за Договором №2807-14 загальною вартістю 1 555 023,00 грн., в т.ч. ПДВ 259 170,50 грн., так в матеріалах справи наявні платіжні доручення лише на суму124 401,84 грн.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Суд звертає увагу, що Інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. №1112/11/13-10 надані роз’яснення відносно проблемних питань застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, в якому зокрема, зазначено, що про необґрунтованість права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах облік.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій за Договором №2807-14, суд приходить до висновку, що позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в липні 2014 р. на суму 259 171,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення №149926552209 від 30.10.2014 р.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Демікс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева

Повний текст постанови складений 27 травня 2015 року.