Постанова № 44702451, 13.05.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року ( 14 год. 45 хв.)Справа № 808/2086/15 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1, м. Енергодар

до відповідача: Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславської Тамари Олександрівни, м. Енергодар

про: визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславської Тамари Олександрівни (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 09.04.2015 № 20609879 про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень та зобов'язати відповідача вчинити всі необхідні дії по реєстрації за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) права власності на земельну ділянку площею 2800 кв.м. кадастровий номер:НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову посилається на те, що 09.04.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Станіславською Т.О. прийнято рішення № 20609879 про відмову позивачу в реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 2 800 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 під об'єктом нерухомості. Позивач не погоджується із підставами для відмови, зазначеними в оскаржуваному рішенні, а саме про невідповідність поданих документів вимогам, встановленим законом, що не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Стверджує, що позивач вчинив всі необхідні дії та надав всі необхідні документи для реєстрації права власності на земельну ділянку, однак відповідач прийняв таке рішення, без врахування положень ст. 120 ЗК України, чим порушив права ОСОБА_1 на реєстрацію права власності вказаної земельної ділянки. З огляду на це, вважає, що оскаржуване рішення прийнято в порушення вимог закону та підлягає скасуванню.

Заявою від 29.04.2015 позивач просить суд розглянути справу за його відсутності та за участі його представника - ОСОБА_3

13.05.2015 від представника позивача надійшло клопотання вх. № 20215 про розгляд справи за його відсутності. На позовних вимогах наполягає в повному обсязі.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмових запереченнях від 12.05.2015 посилається на те, що 03.04.2015 ОСОБА_1 подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2 800 кв.м. За результатами розгляду поданих документів було встановлено, що на підставі договору міни нежитлових приміщень гр. ОСОБА_1 придбав у власність нежитлове приміщення - приміщення міськпобуткомбінату за адресою АДРЕСА_1. При цьому, в договорі міни про придбання земельної ділянки під вказаним нежитловим приміщенням нічого не значилось. З огляду на це, вказує, що державний реєстратор дійшов висновку, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Зазначає, що вказані обставини, відповідно до п. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» діють підстави державному реєстратору для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У судове засідання 13.05.2015 відповідач також не прибув, клопотанням від 13.05.2015 вх. № 20195 просить суд розглянути справу за його відсутності. Проти позовних вимог заперечує.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Оскільки у судове засідання сторони не прибули та заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 41 КАС України, відповідно до якої у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що 03.04.2015 ОСОБА_1 звернувся до реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2 800 кв.м.

Рішенням державного реєстратора реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславської Т.О. від 09.04.2015 № 20609879 у державній реєстрації прав на земельну ділянку ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславської Т.О. від 09.04.2015 № 20609879 та з вимогою вчинити певні дії ОСОБА_1 звернувся до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Законом України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV) передбачено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Нерухоме майно, за цим законом визначається як - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 15 Закону № 1952-ІV передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 1952-ІV передбачено, що Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Відповідно до п.1-3 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-ІV Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи тощо.

Також, відповідно до п. 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою КМУ від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868) під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Тобто, після отримання від громадянина заяви про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості із необхідним пакетом документів, їх прийняття та реєстрації такої заяви, державний реєстратор мав встановити факт відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень.

Пунктом 20 Порядку № 868 передбачено, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 868 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.

Вичерпний перелік підстав, для відмови у державній реєстрації прав визначений статтею 24 Закону.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1952- IV відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

В оскаржуваному рішенні, в якості підстави для відмови у державній реєстрації права власності за позивачем зазначено п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952- IV.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952- IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документом, що їх посвідчують.

Отже, зміст вказаної норми містить два порушення, а саме: 1) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 2) не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому, опис причиної відмови має бути зроблений державним реєстратором максимально чітко та зрозуміло. Так, якщо це невідповідність поданих документів, то який з документів та якій нормі законодавства не відповідає; якщо ж неможливість встановлення заявлених прав- зазначення обставин та аналіз документів з яких не виявляється можливим підтвердити заявлені права.

В оскаржуваному рішенні, державний реєстратор послався на те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених правдокументам, що їх посвідчують.

Тобто, з викладеного мотивування відмови взагалі не зрозуміло, що саме стало підставою для прийняття реєстратором оскаржуваного рішення - чи то невідповідність документів вимогам законодавства, чи то неможливість встановлення заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Отже, розглянувши заяву позивача, реєстратор, в порушення вимог чинного законодавства, зокрема п. 28 Порядку № 868, не обґрунтував причину такої відмови та підставу для прийняття такого рішення, що в свою чергу унеможливлює оцінку судом існування таких підстав та обґрунтованість прийнятого рішення.

Таким чином, оскаржуване рішення за своїм змістом не відповідає встановленим вимогам Закону.

В письмових запереченнях відповідач роз'яснив, що підставою для відмови у державній реєстрації права власності за позивачем стало те, що в договорі міни нежитлових приміщень від 05.03.2013 про придбання земельної ділянки під вказаним нежитловим приміщенням нічого не значилось.

Надаючи правову оцінку таким висновкам державного реєстратора суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1, 6 ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Судом з'ясовано, що 03.04.2014 ОСОБА_1 звернувся до реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2 800 кв.м.

До заяви позивач додав: копії аркушів паспорту ОСОБА_1; копія ІПН ОСОБА_1; нотаріально посвідчена копія договору міни нежитлових приміщень від 05.03.2013, укладеного між ОСОБА_1 та Енергодарською міською радою; квитанцію про сплату держмита за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в розмірі 119,00 грн.; квитанцію про сплату витрат за надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в розмірі 120,00 грн.

Так, відповідно до п. 1.1 договору міни нежитлових приміщень від 05.03.2013 на підставі рішення двадцятої (позачергової) сесії Енергодарської міської ради шостого скликання № 5 від 27.02.2013 територіальна громада м. Енергодар в особі Енергодарської міської ради Запорізької області передала у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення: приміщення міськпобуткомбінату, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; будівлі та споруди, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 які належать територіальній громаді м. Енергодар в обмін на належну стороні 2 нежитлову будівлю - клуб «Іскра» розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває у приватній власності гр.. ОСОБА_1

Частинами 1,2 статті 78 ЗК України (2001 року) передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка є предметом судового розгляду, слід враховувати наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказана правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 11.02.2015 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/42763573).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, суд, розглядаючи вказану справу застосовує правову позицію ВСУ, яка є для нього обов'язковою.

В п. 1.2.1 договору міни нежитлових приміщень від 05.03.2015 вказано про те, що приміщення міськпобуткомбінату, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею забудови 576,4 кв.м., розташоване на земельній ділянці розміром 2 800 кв.м., яка знаходиться в комунальній власності, та має кадастровий номер НОМЕР_2, що підтверджується довідкою про правовий статус земельної ділянки № 1041/03-05/1, видану відділом Держкомзему у м. Енергодар Запорізької області 12.12.2012.

Тобто, земельна ділянка, перебувала у попереднього власника нежитлової будівлі, розташованої за адресою АДРЕСА_1 площею забудови 576,4 кв.м., у власності. А тому, до нового власника нежитлового приміщення, позивача у справі, також перейшли повноваження саме власника земельної ділянки.

Таким чином, договір міни нежитлових приміщень від 05.03.2013 є також договором, що посвідчує перехід відповідних прав на земельні ділянки до осіб набувачів.

Отже, доводи державного реєстратора щодо відсутності в договорі міни нежитлових приміщень від 05.03.2013 будь-яких відомостей щодо придбання самої земельної ділянки під нежитловим приміщенням суд вважає законодавчо необґрунтованим та таким, що суперечить положенням ст. 120 ЗК України.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що Державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславська Т.О. при прийняті оскаржуваного рішення припустилась порушень вимог чинного законодавства, а тому рішення від 09.04.2015 № 20609879 про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень є протиправним та підлягає скасуванню, а вимоги позивача в цій частині задоволенню.

Оскільки судом задоволено вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 09.04.2015 № 20609879 про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень, то вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо реєстрації права власності за позивачем також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від першої вимоги та гарантують захист прав та інтересів особи, яка звернулась із адміністративним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславської Тамари Олександрівни про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславської Тамари Олександрівни від 09.04.2015 № 20609879 про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області Станіславську Тамару Олександрівну вчинити дії по реєстрації за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) права власності на земельну ділянку площею 2800 кв.м. кадастровий номер:НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 73,08 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко