Ухвала суду № 44687604, 02.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2015 р. м. Київ К/800/21699/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014

у справі № 826/14646/13-а

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2013 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2013 та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.09.2013 №000731701 та №000721701.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної зі сторін, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом проведено документальну позапланову перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2013, за результатами якої складено акт від 20.08.2013 №364-26-54-17-01-11-2534414127, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та відповідно до пп. 2, 3 п. 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України з 01.01.2011 до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», в результаті чого донараховано єдиний податок за найманих працівників в розмірі 39 900,00 грн.;

- п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп.168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме: не перераховано до бюджету податку з доходів найманих працівників за перевіряємий період в сумі 3 900 004,17 грн.;

- п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України, було порушено кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з ФОП;

- п. 119.2 ст. 192 Податкового кодексу України, а саме: подано з недостовірними відомостями розрахунок про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку суми утриманого з них податку за ІІ квартал 2013 року.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 05.09.2013 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення: №000721701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 3 922 086,36 грн., в тому числі: основний платіж - 3 137 261,10 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 784 825,26 грн.; №000731701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по єдиному податку з фізичних осіб у розмірі 20 997,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як податковий агент зобов'язана була сплатити податки до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів водіїв таксі, що здійснювали пасажирські перевезення, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції не погодився з наведеними висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки фізичні особи не перебували з позивачем у трудових чи цивільно-правових відносинах, остання не повинна була утримувати податок із доходів цих осіб та відповідно сплачувати його від їх імені.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (виконавець) та фізичними особами (замовники) укладено ряд договорів про надання інформаційних послуг, за умовами яких Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надати Замовнику інформаційні послуги, які Замовник зобов'язаний прийняти та оплатити на умовах Договору.

За наслідками перевірки, відповідно до наданих договорів про надання інформаційних послуг, було встановлено, що у ФОП ОСОБА_2 працювали особи, які не зареєстровані як фізичні особи підприємці, а тому позивач виступала як податковий агент.

Також, встановлено, що позивач використовувала у своїй діяльності кількість більше 10 найманих працівників, а тому порушила п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України, суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку, зокрема, друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб.

Таким чином, тільки у разі, якщо у трудових відносинах із суб'єктом, який є платником єдиного податку, включаючи членів його сім'ї, протягом року перебувало більше 10 осіб, у такого платника виникає обов'язок податкового агента, який використовує найману працю інших фізичних осіб, нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку (фізичної особи - найманого працівника) із виплаченої заробітної плати фізичним особам, на кількість яких відбулося перевищення визначеної кількості.

З огляду на викладене, при вирішенні даної справи судам слід дослідити обставини щодо фактичної кількості у перевіряємий період осіб, які перебували у трудових відносинах з позивачем.

Крім того, в порушення п. 4 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та пп. 2, 3 п.1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», позивачем не сплачено податок за найманих працівників в загальному розмірі 39 900,00 грн.

Суди попередніх інстанцій наведені обставини не встановили, не з'ясували суті таких порушень, на підставі яких доказів відповідачем встановлено виплату позивачем доходу найманим працівникам, суму виплаченого доходу, період, прізвище таких працівників, чи включається такий доход до об'єкту оподаткування.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль