Ухвала суду № 44685248, 03.06.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/47/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

03 червня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Сокольвак Ю.В.,

представників позивача: Глівінської С.Й., Пилипенко О.М., Чокова Г.А.,

представників відповідача: Нестерук М.І., Смольницької М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Джі. Ен. Логістик" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Джі. Ен. Логістик" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом на підставі висновків акту перевірки від 16.12.2014 №252/2205/37489055 було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.01.2015 №0010632205. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представники відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2015 року скасувати, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дали пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Вінницькою ОДПІ було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «ДЖІ.ЕН.ЛОГІСТІК» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» за травень 2013 року, ТОВ «Тенза Юніон Лайн» за вересень, жовтень 2013 року, ТОВ «Внучата» за лютий-травень 2014 року та ТОВ «П та М» за червень 2014 року, за результатами якої складено акт №252/2205/37489055 від 16.12.2014 року (том 1 а.с.31-172).

В ході перевірки податковим органом виявлені порушення ТОВ «ДЖІ.ЕН.ЛОГІСТІК» податкового законодавства, а саме: п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (рядок 25 декларації) в сумі 284399,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 05.01.2015 року Вінницькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0010632205, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) в розмірі 355499,00 грн., в т.ч. з них: 284399,00 грн. основного платежу, 71100,00 грн. штрафні санкції (том 1 а.с.10).

Судом першої інстанції встановлено, що у перевіряємому звітному періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», ТОВ «Тенза Юніон Лайн», ТОВ «Внучата» та ТОВ «П та М».

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та вище вказаними контрагентами укладено ряд договорів на транспортно-експедиційне обслуговування, а саме:

1. №11 від 01.06.2014 року укладений між ТОВ «ДЖІ.ЕН.ЛОГІСТІК» (Експедитор) та ТОВ «П та М» (Виконавець) (том 1 а.с.177-178);

2. №8 від 30.04.2013 року укладений між ТОВ «ДЖІ.ЕН.ЛОГІСТІК» (Експедитор) та ТОВ «Фірма Сервіс-Транс» (Виконавець) (том 3 а.с.127-128);

3. №19 від 01.09.2013 року укладений між ТОВ «ДЖІ.ЕН.ЛОГІСТІК» (Експедитор) та ТОВ «Тенза Юніон Лайн» (Виконавець) (том 4 а.с.68-69);

4. №5 від 01.02.2014 року укладений між ТОВ «ДЖІ.ЕН.ЛОГІСТІК» (Експедитор) та ТОВ «Внучата» (Виконавець) (том 6 а.с.146-147).

Згідно умов даних договорів, експедитор замовляє, а виконавець надає послуги з організації і виконання перевезень автомобільним транспортом у міських, міжміських і міжнародних сполученнях. Виконавець має право від свого імені укладати договори на придбання транспортних та/або допоміжних транспортних (зокрема, експедиційних) послуг у третіх осіб (виконавців) з метою надання транспортних та допоміжних послуг (п.1.1 договорів).

На виконання умов договорів між сторонами договору були оформлені акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) та отримані податкові накладні по кожному контрагенту, які містяться в матеріалах справи та які досліджені судом в ході розгляду справи (з тому 1 по 13 том включно).

Оплата за виконані послуги здійснені у перевіряємий період підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками на оплату транспортно-експедиційних послуг та платіжними дорученнями по кожному контрагенту (з тому 1 по том 13 включно). Крім того, представниками позивача надано довідки по взаємних розрахунках позивача із контрагентами за перевіряємий період (том 13). Факт поставки експедитором замовленого товару підтверджується товарно-транспортними накладними виписаними контрагентами позивача, які містяться в матеріалах справи (з тому 1 по том 13 включно).

Позивач виступав у договірних відносинах експедитором, як перевізник вантажу від постачальників до покупців, при цьому наймаючи відповідно до вище вказаних договір транспортні засоби у контрагентів ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», ТОВ «Тенза Юніон Лайн», ТОВ «Внучата» та ТОВ «П та М» щодо поставки такого вантажу. Як приклад підтвердження таких перевезень, представниками позивача були надані суду документи по одному із постачальників, а саме по ТОВ "Барлінек Інвест". Дані послуги підтверджуються заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом до договору №ТР 158/13Е від 02.01.2013 року між замовником ТОВ «Барлінек Інвест» та перевізником ТОВ «ДЖІ.ЕН.ЛОГІСТІК» та отримувачем вантажу ПП «Гелікон». На виконання умов заявки на перевезення вантажу виписані рахунком на оплату, акт про надання послуг у вигляді транспортно-експедиційних послуг, ТТН, податкова накладна, акт здачі приймання робіт та зведена таблиця по даним господарським операціям позивача з контрагентами (том 13 а.с.202-205, 214-233).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до п.п14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за укладеними договорами позивачем були надані суду належним чином засвідчені копії податкових, товарно-транспортних накладних, рахунків, актів здачі-приймання послуг. Зазначені докази у їх сукупності та взаємозв'язку, на думку колегії суддів, спростовують твердження податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Кожен платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, а можливі окремі недоліки у оформленні документів не можуть бути підставою для позбавлення права позивача на податковий кредит. Таким чином судом першої інстанції було встановлено відсутність порушень в діях позивача законодавства при формуванні податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами - ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», ТОВ «Тенза Юніон Лайн», ТОВ «Внучата» та ТОВ «П та М» за травень, вересень, жовтень 2013 року та лютий-червень 2014 року. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 08 червня 2015 року.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.