Ухвала суду № 44680802, 02.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Справа № 876/5597/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, в якому просить скасувати постанови відповідача: від 21.01.2011 року ВП № 20639766 про стягнення з боржника виконавчого збору та від 21.03.2012 року ВП № 31778415 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем не надані докази того, що внаслідок проведення дій з примусового виконання виконавчого листа від 22.06.2010 року № 2961 з депозитного рахунку ДВС на рахунок стягувача в порядку, передбаченому Інструкцією про проведення виконавчих дій, були перераховані будь-які суми. Отжк, не знайшов підтвердження факт примусового виконання відповідачем виконавчого листа від 22.06.2010 року № 2961 у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції вказує на те, що надані відповідачем документи виконавчого провадження ВП № 20639766 не свідчать про те, що останній, діючи відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» після спливу строку на добровільне виконання виконавчого листа від 22.06.2010 року № 2961, встановленого у постанові про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2010 року, стягнув з ОСОБА_1 701 820,00 грн.

Таким чином, оскільки у відповідача фактично відсутня база для визначення суми виконавчого збору згідно з положеннями частини першої статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору), то і підстав для прийняття постанови про стягнення з боржника у сумі 70 182,00 грн. не було.

Також, відповідачем не обґрунтовано відкриття 21.03.2012 року виконавчого провадження ВП № 31778415 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 21.01.2011 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, винесеною із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, другий відділ Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції оскаржило її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що державним виконавцем відділу, куруючись п.3 ст.46 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору) було розпочато примусове виконання рішення суду та винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. В матеріалах виконавчого провадження є документи, які підтверджують здійснення примусового виконання рішення, а саме: керуючись ст.ст. 5,50 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем: 21.09.2011 направлено запит про надання інформації про наявних поточних рахунків, що зареєстровані за ОСОБА_1; 25.10.2011 ДПС у Волинській області надано відповідь на запит державного виконавця; 21.09.2011 державним виконавцем направлено запит про надання інформації про наявних транспортних засобів, що зареєстровані за ОСОБА_1; Управлінням ДАІ надана відповідь на запит державного виконавця; державним виконавцем 21.01.2011 направлено постанови про арешт коштів боржника.

Крім того, апелянт вказує на те, що станом на 21.01.2011 року на адресу другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції не надійшло жодного підтвердження про добровільну сплату боргу. Таким чином, державним виконавцем було розпочате примусове виконання рішення суду та винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми заборгованості, судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення за виконавчим листом.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на виконанні у другому відділі Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції знаходилися виконавчі листи № 2960 та № 2961 у справі № 2-1228/10 про стягнення солідарно з двох боржників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором №ML-А00/002/2008 від 09.01.2008 року в розмірі 700 000,00 грн., а також 1700,00 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Постановою державного виконавця другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції №20639766 від 16.07.2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1228, виданого 22.06.2010 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення солідарно з двох боржників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 700 000,00 грн., а також 1700,00 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, та надано боржнику семиденний строк для добровільного виконання рішення суду. Дана постанова була направлена позивачу, що підтверджується витягом з журналу реєстрації вихідної кореспонденції за 2010 рік № 04-26.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.5 вищевказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема виконавчі листи, що видаються судами.

Частиною 1 статті 18 вищевказаного Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У відповідності до ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

Разом з тим, статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

Як слідує з матеріалів справи, 1 червня 2011 року між ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» (після заміни сторони виконавчого провадження ПАТ «ОТП «Банк») та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладено мирову угоду щодо подальшого стягнення заборгованості за кредитним договором, яка на цей час становила 645 379,30 грн., умови подальшого погашення заборгованості встановлено за графіком, з щомісячними платежами не пізніше 15-го числа кожного місяця до 7 грудня 2016 року. Мирова угода за поданням державного виконавця другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції визнана ухвалою Луцького міськрайонного суду від 1 вересня 2011 року.

Встановлено, що 21.01.2011 року державним виконавцем другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції прийнято постанову ВП № 20639766 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 70 182,00 грн.

Постановою державного виконавця від 29.12.2011 року ВП № 20639766, на підставі п.2 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», закінчено виконавче провадження у зв'язку із укладенням мирової угоди. Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору виведено в окреме провадження.

Постановою державного виконавця від 21.03.2012 року відкрито виконавче провадження з виконання постанови ВП № 20639766, виданої 21.01.2011 року державним виконавцем другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 70 182,00 грн.

Відповідно до до ч.ч.1, 3 ст.46 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла станом на 21.01.2011 року), у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 року за № 865/4158, (далі - Інструкція) (в редакції, яка діяла станом на 21.01.2011 року). Згідно вимог п. 11.1.6 Інструкції забороняється державним виконавцям проводити видачу та переказ стягнутих ними сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок державної виконавчої служби.

Згідно Закону України від 04.11 2010 року № 2766-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» Закон України «Про виконавче провадження» діє в новій редакції, яка набрала чинності 09.03.2011 року.

У відповідності до ч.1 ст.28 цього Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Таким чином, з 09.03.2011 року змінився у сторону збільшення розмір виконавчого збору, який стягується з боржника за невиконання рішення майнового характеру у строк наданий для добровільного його виконання. До цього часу право органу державної виконавчої служби на стягнення виконавчого збору виникало лише у разі стягнення з боржника сум, що є базою для нарахування розміру виконавчого збору, тобто, виконавчий збір підлягав стягненню з боржника у разі, якщо рішення було виконано (повністю чи частково) у примусовому порядку, і залежав від суми, яка була фактично стягнута.

Встановлено, що в примусовому порядку державним виконавцем за час виконавчого провадження, тобто з 16.07.2010 року (відкриття виконавчого провадження) по 29.12.2011 року (закінчення виконавчого провадження), не було стягнуто з позивача жодних сум за виконавчим листом від 22.06. 2010 року № 2961, незважаючи на те, що рухоме та нерухоме майно в межах суми стягнення 701 820,00 грн. позивачу заборонено відчужувати на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2010 року, про що свідчать витяги про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, постанова про арешт коштів боржника (позивача) від 21.01.2011 року.

Згідно ст.ст.43-45 Закону України «Про виконавче провадження» з грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, в першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, в другу чергу компенсуються витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача.

Розподіл грошових сум у черговості, вказаній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржникові.

Грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок проведення дій з примусового виконання виконавчого листа від 22.06.2010 року №2-1228 з депозитного рахунку ДВС на рахунок стягувача в порядку, передбаченому Інструкцією про проведення виконавчих дій, були перераховані будь-які суми.

Разом з тим, наявним в матеріалах справи копіями квитанцій підтверджується самостійний переказ позивачем коштів на рахунок стягувача за виконавчим листом в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 09.01.2008 року коштів у сумі 63 401,00 грн. шляхом внесення готівки у касу банку у вересні- грудні 2010 року та січні-червні 2011 року.

Враховуючи вищенаведена, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що не знайшов підтвердження факт примусового виконання відповідачем виконавчого листа від 22.06.2010 року №2-1228 у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Надані відповідачем документи виконавчого провадження ВП № 20639766 не свідчать про те, що останній, діючи відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» після спливу строку на добровільне виконання виконавчого листа від 22.06.2010 року №2-1228, встановленого у постанові про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2010 року, стягнув з ОСОБА_1 701 820,00 грн.

Оскільки у відповідача фактично відсутня база для визначення суми виконавчого збору згідно з положеннями частини першої статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору), то і підстав для прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 70 182,00 грн. не було.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 09 вересня 2010 року, як і відповідно до статті 22 Закону в редакції від 04 листопада 2010 року, інші виконавчі документи (в тому числі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору) можуть бути пред'явлені до виконання - протягом року, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем не обґрунтовано винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.03.2012 року ВП № 31778415 з примусового виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 21.01.2011 року з огляду на наступне.

Зі змісту постанови від 21.03.2012 року видно, що постанова про стягнення виконавчого збору набрала законної сили 21.01.2010 року, а пред'явлена до виконання лише 20.03.2012 року, що вказує на порушення відповідачем правил, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» в частині відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 195, п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року у справі №803/276/13-а за позовом ОСОБА_1 до другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про скасування постанов - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник