Постанова № 44677463, 03.06.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 918/144/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Павлюк І. Ю. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Андрєєв Р.В. (довіреність №08-38 від 10.01.2013 року)

відповідача 1: Борисова І.В. (довіреність №08-30 від 14.01.2015 року)

відповідача 2: не з'явились

від органу прокуратури: Маринич В.В. (посвідчення №030682 від 03.12.2014 року)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача 1 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 28.04.2015 року у справі №918/144/15 (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Заступника прокурора м.Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до відповідача 1 Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради

до відповідача 2 Фізичної особи-підприємця Маркуц Ірини Юріївни

про визнання недійсним договору оренди приміщення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області (суддя Пашкевич І.О.) від 28 квітня 2015 року у справі №918/144/15 позов Заступника прокурора м.Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (надалі - позивач) до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (надалі - відповідач 1) та до Фізичної особи-підприємця Маркуц Ірини Юріївни (надалі - відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди приміщення задоволено /а.с.71-74/. Визнано недійсним договір №128-б від 25.03.2013 року укладений між Управлінням комунальною власністю Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Маркуц Іриною Юріївною про оренду приміщення по вул. Маяковського, 12 у м. Рівне. Стягнуто з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м.Рівне, вул.Соборна, 12-а, код ЄДРПОУ 26259563) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Маркуц Ірини Юріївни (33028, м.Рівне, вул.Фабрична, 5-а, кВ. 25, ідент.код 2731519003) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що спірне приміщення було передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статті 63 Закону України "Про освіту". А також, враховуючи ту обставину, що при розгляді даної справи судом встановлено, що при укладенні Договору оренди, відповідачами допущено порушення норм чинного законодавства, то суд вважає, що все наведене свідчить про існування неврегульованих питань та наявність спірних відносин, а тому підстав для припинення провадження у справі в частині позовних вимог Прокурора про визнання Договору оренди, суд не вбачає.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач 1 - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 28.04.2015 року у справі №918/144/15 та припинити провадження по справі /а.с. 82-85/. Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на те, що судом не було взято до уваги обставини, що мають значення для справи. Зокрема, апелянт зазначає, що до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, заступником прокурора залучено у позовній заяві Управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради, однак в судовому засіданні вказані особи участі не брали, питання про можливість розгляду справи без їх участі не з'ясовувалось, повідомлення про розгляд справи їм не надсилалось; спору щодо укладеного договору між Рівненською міською радою та управлінням комунальною власністю і ФОП Маркуц І.Ю. не було, доказів про наявність спору позивачем та його представником не надано. Прокурор визначаючи позивача, вказав Рівненську міську раду, незаважаючи на те, що уповноваженим органом для здійснення функцій у орендних правовідносинах є управління комунальною власністю. Також заступник прокурора не вказав в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави в особі Рівненської міської ради, не обґрунтував необхідність їх захисту; інвентарна картка не є належним доказом використання майна, так як інвентарна картка - це форма аналітичного обліку основних засобів, у якій містяться дані про технічні особливості об'єкта. Натомість, з листа балансоутримувача - управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, від 10.10.2012 року №вих 1521/01/24/12, яким балансоутримувач просив погодити передачу в оренду спірне майно, вбачається, що приміщення загальною площею 60 кв.м. за адресою м.Рівне, вул.Маяковського, 13 не зайняте, тобто не використовується. В свою чергу, висновок суду про наявність спірних (орендних) відносин не відповідає наявним в матеріалах справи доказам, які підтверджені документально (Угода про розірвання договору оренди від 04.03.2015 року).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 травня 2015 року у справі №918/144/15 апеляційну скаргу відповідача 1 було прийнято до провадження та призначено дату судового засідання на 03 червня 2015 року /а.с. 81/.

Від прокуратури м.Рівне надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що в ході судового розгляду встановлено, що приміщення, яке передане в оренду є частиною будівлі навчального корпусу, що перебуває на балансі управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, відтак може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом. Із змісту Договору оренди (пункт 1.2.) вбачається, що орендоване приміщення за оспорюваним Договором використовується з метою розміщення столярної майстерні. Отже, приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статті 63 Закону України "Про освіту".

Позивач - Рівненська міська рада своїм правом, передбаченим статтею 96 ГПК України, не скористалася, відзиву на апеляційну скаргу не надала. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу відповідача 1 задоволити, скасувати рішення місцевого господарського суду та припинити провадження у справі.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином /а.с. 96/.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача 2 за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1, прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 березня 2013 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Маркуц І.Ю. (далі Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне (далі Договір оренди) /а.с. 15-16/, згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення (далі Майно) загальною площею 59,4 кв.м, розташоване по вул. Маяковського, 13 у м. Рівне, що перебуває на балансі управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 30 листопада 2012 року і складає 103347,00 грн. (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. Договору Майно передається в оренду з метою розміщення столярної майстерні. Стан Майна на момент укладення договору визначається в акті прийому-передачі.

Договір укладено строком на два роки одинадцять місяців; діє з 25 березня 2013 року до 24 лютого 2016 року включно (пункт 10.1. Договору).

25 березня 2013 року між Управлінням та ФОП Маркуц І.Ю. укладено договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання наданого в оренду нерухомого майна та надання комунальних послуг, за умовами якого Балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію наданого в оренду нежитлового приміщення управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради (згідно договору № 128-б від 25.03.2013 року), що знаходиться за адресою:м. Рівне, вул. Маяковського, 13 (ЗОШ №3), загальною площею 59,4 кв.м, а Орендар бере участь витратах Баланосоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі згідно розрахунку (додаток № 1). Приміщення використовується для розміщення столярної майстерні (пункти 1.1.,1.2. зазначеного Договору) /а.с. 20/.

Актом №103 прийому-передачі нежитлового приміщення за адресою: м.Рівне, вул.Маяковського, 13 від 29.03.2013 року майно передане ФОП Маркуц І.Ю. /а.с.19/.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі постанови КМУ № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05.11.1991 року, 09.12.2013 року за територіальною громадою м.Рівне в особі Рівненської міської ради зареєстровано право власності на будівлю майстерні по вул.Маяковського, 13 у м.Рівне, загальною площею 419 м.кв. /а.с. 25/.

Разом з тим, судами встановлено, що вищевказане нежитлове приміщення використовується для навчального процесу та його баланосутримувачем є управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, що підтверджується інвентарними картками, копії яких містяться у матеріалах даної справи /а.с. 18/.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку Прокурора Договір оренди суперечить законодавству України, оскільки укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", а тому останній важчає, що даний Договір підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, в тому числі є: свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 4 статті 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 215 Цивільного кодексу встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмету і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до пункту 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Частиною 2 статті 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001 року та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Оскільки приміщення, яке передане в оренду є частиною будівлі навчального корпусу, що перебуває на балансі управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, то воно може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Зі змісту Договору оренди (пункт 1.2.) колегією суддів вбачається, що орендоване приміщення за оспорюваним Договором використовуються з метою розміщення столярної майстерні.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статті 63 Закону України "Про освіту".

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що прокурором доведено факт того, що оспорюваний Договір суперечить нормам Закону України "Про освіту", а тому є правові підстави для визнання Договору оренди недійсним.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 Господарського Кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Щодо посилань Рівненської міської ради та Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради на Угоду від 04.03.2015 року, якою розірвано Договір оренди, як на підставу відсутності предмету спору, то колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що договірні відносини між відповідачами по оспорюваному договору припинились.

Відповідно до абзацу 9 пункту 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Разом з цим, абзацом 3 підпункту 4.4. пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження в справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Місцевий господарський суд правомірно не припинив провадження у справі, оскільки, хоча і Угодою від 04.03.2015 року припинено дію Договору оренди, Прокурор не відмовився від своїх позовних вимог в частині визнання недійсним оспорюваного договору та наполягав на задоволенні позовних вимог. Судом першої інстанції враховано той факт, що при укладенні Договору оренди, відповідачами допущено порушення норм чинного законодавства, що свідчить про існування неврегульованих питань та наявність спірних відносин.

Таким чином, враховуючи вищевказане, господарський суд Рівненської області прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги заступника прокурора м.Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, Фізичної особи - підприємця Маркуц Ірини Юріївни про визнання недійсним договору оренди приміщення є обґрунтованими.

Колегією суддів не приймають до уваги посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, яке полягало у незалученні Управління виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради у якості третіх осіб з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі (частина 2 статті 27 ГПК України).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що третя особа без самостійних вимог, має знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Причому предмет спору повинен бути за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою про порушення справи та прийняття позовної заяви до розгляду від 25 лютого 2015 року у справі №918/144/15 господарський суд Рівненської області зобов'язував позивача надати обґрунтування необхідності залучення Управління виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради у якості третіх осіб, із зазначенням на чиїй стороні. Позивачем вимоги ухвали не були виконані.

Виходячи з наведеного вище, прийняття рішення у даній справі ніяким чином не вплине на права та обов'язки Управління виконавчого комітету Рівненської міської ради та Управління бюджету і фінансів виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 28.04.15 року у справі №918/144/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 918/144/15 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Саврій В.А.