Постанова № 44677287, 02.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа № 922/5972/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача: Станішевский І.С. дов. № 14-125 від 13.05.2014

відповідача: Мухітдінов Р.ж дов. б/н від 16.02.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Луганського національного аграрного університету (вх.№2046 та 2080 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 10 березня 2015 року по справі №922/5972/14,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,

до Луганського національного аграрного університету, м.Харків,

про стягнення 394857,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.03.2015 по справі №922/5972/14 (суддя Шарко Л.А.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Луганського національного аграрного університету на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" основну заборгованість в сумі 305533,23 грн., пеню в розмірі 24065,46 грн., 3% річних в розмірі 8876,69 грн., інфляційні втрати в розмірі 50365,38 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 7897,14 грн.

В частині стягнення пені в сумі 6016,36 грн. відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2015 року в частині відмови в стягненні 6016,36 грн. пені та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 6016,36 грн. пені, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його часткового скасування.

Вважаючи, що при прийнятті рішення господарським судом не в повному обсязі були з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить з урахуванням доповнення до апеляційної скарги, рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

Враховуючи те, що апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Луганського національного аграрного університету, стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, предметом оскарження є рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2015 року по справі №922/5972/14, колегія суддів вважає доцільним об`єднати зазначені скарги в одне апеляційне провадження.

В межах встановленого статтею 102 Господарського процесуального кодексу України строку розгляду апеляційної скарги 14.05.2015 оголошено перерву до 02.06.2015.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні представника позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріалами справи та з'ясовано судом першої інстанції, 14.01.2013 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (позивач у справі, за договором - продавець) та Луганським національним аграрним університетом (відповідач у справі, за договором - покупець) укладено договір №13/2940-ТЕ-20 про закупівлю природного газу.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезеного на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), далі - газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Сторонами погоджено у пункті 1.2 договору, що продавець передає покупцеві в період з 01.01.2013 по 31.12.2013 року природний газ в обсязі до 704 тис. куб. м. Обсяги закупівлі газу можуть бути зменшено залежно від реального фінансування видатків та рівня оплат (пункт 1.3 договору).

З огляду на статтю 3 договору сторонами обумовлено, що загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 768064,00 грн., крім того ПДВ 153612,80 грн. разом із ПДВ - 921676,80 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 5.2 договору встановлено, що продавець передає газ покупцю на комерційному вузлі/вузлах обліку газу покупця або за відсутності їх у покупця - на вузлі/вузлах обліку газорозподільного підприємства (надалі-пункти приймання-передачі). Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (пункт 5.2.1 договору).

У разі невиконання або не належного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену Законами України та цим договором (пункт 7.1 договору).

Сторонами погоджено що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості), сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 7.3 договору).

Додатком №1 від 14.01.2013 до договору сторони визначили умови поставки і облік газу, а також порядок приймання-передачі газу.

Положення зазначеного договору відповідають правовим нормам, закріпленими у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) "Про затвердження порядку доступу та приєднання до єдиної газотранспортної системи України" № 420 від 19.04.2012.

Матеріали справи містить копію додаткової угоди № 1 від 31.12.2013 до договору про закупівлю природного газу №030112-БО-32 від 14.01.2013, у відповідності до якої контрагенти домовилися внести зміни до статті 12 договору, а саме: змінили адреси та реквізити сторін.

На виконання умов договору позивач протягом січня-квітня 2012 року передав відповідачу природний газ в обсязі 547,362 тис. куб. м. газу на загальну суму 716606,32 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 (за січень 2013), від 28.01.2013 (за лютий 2013), від 31.03.2013 (за березень 2013), від 30.04.2013 (за квітень 2013), від 31.10.2013 (за жовтень 2013), від 30.11.2013 (за листопад 2013) та від 31.12.2013 (за грудень 2013), які підписані сторонами та скріплені печатками їх підприємств.

Однак відповідач, в порушення умов договору фактично отримавши та прийнявши належним чином за договором природний газ (за січень-квітень, жовтень-грудень 2013), не здійснив належної оплати, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 305533,23 грн., що стало підставою для позивача звернутися до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 394857,12 грн. з урахуванням нарахованої пені, інфляційні втрати та 3% річних.

Господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 305533,23 грн. основного боргу, 24065,46 грн. пені, 50365,38 грн. збитків від інфляції та 8876,69 грн. 3% річних. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6016,36 грн. пені - відмовлено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Луганського національного аграрного університету не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення статті 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення та виконання договору поставки.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (пункт 4.1) вбачається, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В силу частини 1 статті 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Прийнявши поставлений позивачем природний газ у кількості, яка зазначена в актах приймання-передачі, відповідач, як покупець за Договором набув як право власності на вказану продукцію, так і ризик її випадкової загибелі (знищення), а відтак, зобов'язаний здійснити оплату вказаної продукції за встановленими цінами.

Проте, доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 305533,23 грн. відповідачем до суду не надано. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 305533,23 грн., у відповідності до положень є таким, що настав.

Посилання відповідача, як на докази відсутності заборгованості перед позивачем, на документи Управління державного казначейства України, є безпідставними, оскільки належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", проте відповідачем на підтвердження безспірності своїх вимог, як встановлено судом апеляційної інстанції, не було подано первинних документів, щодо погашення спірної заборгованості (платіжні доручення, чеки тощо).

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять доказів в порядку статті 33, 34 Господарського Процесуального Кодексу України, які б свідчили про здійснення відповідачем належної оплати вартості поставленого газу в сумі 305533,23 грн.

Згідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Наслідки прострочення боржником (відповідачем) грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та збитків від інфляції виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 50356,38 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 8876,69 грн.

Виходячи з того, що факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором підтверджений матеріалами справи, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобов'язаного контрагента штрафних санкцій.

З приписів статей 193, 199 Господарського Кодексу України та частини 1 статті 216 Цивільного Кодексу України вбачається, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського Кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського Кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського Кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського Кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частина перша статті 231 Господарського Кодекс України).

Сторонами погоджено що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості), сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 7.3 договору).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 30081,82 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобов'язань.

Суд попередньої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача передбачених умовами угоди неустойки (пені), та водночас, про наявність підстав для її зменшення на підставі статті 233 Господарського кодексу України.

Саме цей висновок судів оспорюється позивачем в апеляційному порядку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині зменшення пені 20% слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Згідно з роз'яснень вказаним у пункті 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що Луганський національний аграрний університет на протязі 2014 проводить свою господарську діяльність в місті Луганськ, яке є місцем проведення АТО.

Зона АТО залишається незмінною та визначена Наказом СБУ -Антитерористичним центром №33/б/а від 07.10.2014 „Про визначення районів проведення антитерористичної операції та терміни її проведення", де чітко зазначено, що це є вся без винятку Луганська та Донецька області.

Під час активної фази АТО, тобто за обставин фактичного ведення бойових дій та силового захвату незаконними озброєними формуваннями органів місцевої влади та правоохоронних органів, для збереження життя персоналу, майна та коштів, було зупинено роботу майже усіх підприємств, організацій, банківських установ та органів місцевої влади.

Колегія суддів звертає увагу, що скрутний фінансовий стан відповідача та неналежне виконання ним своїх зобов'язань з оплати поставленого йому газу спричинено складною суспільно - політичною ситуацією на Сході України та запровадження збройного конфлікту на території Луганської області, у зв`язку з чим університет змушений був змінити місце розташування, що потребувало великих фінансових затрат.

Виходячи з зазначеного, вбачається, що сплата штрафних санкцій у повному обсязі може зачепити не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси, зокрема, підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Приписами статті 83 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що право господарського суду, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

На підставі аналізу поданих доказів, з урахуванням того, що використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанцій дійшов правомірного висновків про необхідність зменшення пені на 20%.

Констатуючи викладене колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, виконав всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірив всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, через що в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи та його висновки про встановлені обставини є вичерпними та відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 10.03.2015 року по справі №922/5972/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Луганського національного аграрного університету не підлягає задоволенню.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 скаржнику - Луганському національному аграрному університету відстрочено сплату судового збору до моменту винесення Харківським апеляційним господарським судом рішення по даній справі та зобов'язано надати належні та допустимі докази сплати судового збору.

У відповідності до статті 124 Конституції України та частини першої статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, в тому числі ухвали суду, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Проте, відповідач не виконав умови вищевказаної ухвали та не надав суду докази сплати судового збору до державного бюджету України в установленому законом порядку та розмірі.

Згідно з пунктом 3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи.

А відтак, несплачений Луганським національним аграрним університетом судовий збір в сумі 3888,41 грн. за подання апеляційної скарги підлягає стягненню до Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Луганського національного аграрного університету залишити без задоволення

Рішення господарського суду Харківської області від 10 березня 2015 року по справі №922/5972/14 залишити без змін.

Стягнути з Луганського національного аграрного університету (61002, м. Харків, вул. Артема, буд. 44, ідент. код юр. особи 00493669) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова, рахунок отримувача - 31216206782003, код отримувача - 37999654, банк отримувача - ГУДКСУ у Харківській області, код банку отримувача - 851011) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3888,41 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08 червня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.