КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" червня 2015 р. Справа№ 910/29099/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Отрюха Б.В.
Тищенко А.І.
За участю представників:
від позивача: Кисловська В.В. - за дов.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи-1: Науменко С.В. - за дов.
від третьої особи-2: Антоненко С.А. - за дов.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015
у справі № 910/29099/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації
треті особи, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр»;
2) Публічне акціонерне товариство «Київенерго»
про стягнення 945 971, 73 грн.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації (далі, відповідач) про стягнення заборгованості за послуги із водопостачання та водовідведення у розмірі 945 971,73 грн., з яких: 773 898,88 грн. - основний борг, 37 457,55 грн. - пеня, 38 694,94 грн. - штраф, 8 360,50 грн. - 3% річних та 87 559,85 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08209-А/2-09 від 01.04.2008 позивач у період з 01.10.2013 по 30.06.2014 надав відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод, позаяк, відповідач належним чином грошове зобов'язання по сплаті наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за надані послуги, що зумовило нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 залучено до участі у справі № 910/29099/14 в якості третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (далі, третя особа-1) та Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі, третя особа-2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29099/14 позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Комунального підприємства «Індустріальне» Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 347 287 (триста сорок сім тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 68 коп. основного боргу, 44 979 (сорок чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 15 коп. інфляційних втрат, 4 212 (чотири тисячі двісті дванадцять) грн. 68 коп. 3% річних, 18 860 (вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят) грн. 92 коп. пені, 17 364 (сімнадцять тисяч триста шістдесят чотири) грн. 38 коп. штрафу, 8 654 (вісім тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 10 коп. судового збору.
В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем безпідставно включено до суми основного боргу заборгованість за надані послуги з постачання води для підігріву стосовно теплового пункту (бойлеру), який не перебуває на балансі відповідача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29099/14 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 426 611,20 грн., 42 580,70 грн. інфляційних втрат, 4 147,82 грн. 3% річних, 18 596,63 грн. пені та 21 330,56 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «АК «Київводоканал» задовольнити.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та при невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08209-А/2-09 від 01.04.2008 регулюються відносини сторін стосовно постачання питної води, якість якої відповідає вимогам чинних ДСанПІН 2.2.4-171-10, яка постачається до будинків, включених відповідачем до дислокації до договору без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана відповідачем в своїй господарській діяльності, в тому числі, надання послуг, що потребують використання питної води - гарячого водопостачання населенню.
Як зазначає скаржник, абонент не заявляв про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з 01.10.2013 по 30.06.2014 послуг, а тому, в силу положень пунктів 2.1.6. та 2.2.4. Договору, кількість та вартість наданих позивачем послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими абонентом.
Також, апелянт наголосив на тому, що чинне законодавство не передбачало обов'язку ПАТ «Київенерго» укладати договір на постачання питної води, яку б він використовував для виробництва послуг з централізованого гарячого водопостачання, а також законодавством не було надано ПАТ «АК «Київводоканал» права укладати договори з ПАТ «Київенерго» на водопостачання та водовідведення.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 19.05.2015.
15.05.2015 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29099/14 залишити без змін.
19.05.2015 представник третьої особи-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення, у яких зазначив, що платежі споживачів за комунальну послугу «гаряча вода» розщеплюються відповідності до листа Управління цінової політики КМДА на три складові: «холодна вода для підігріву», що становить 11,40 % платежу, «теплова енергія для приготування гарячої води», що становить 76,00 % платежу споживача, витрати балансоутримувача бойлера на утримання бойлера, де здійснюється виробництво послуги «гаряча вода», що становить 8,20 % платежу споживача. Як зазначає третя особа-1, суть господарських правовідносин між позивачем та відповідачем йому невідома, а тому КП ГІОЦ не може надати інформацію з даного питання. Також, КП ГІОЦ невідома інформація щодо обсягу послуг, наданих позивачем у спірний період часу відповідачеві за спірним договором.
Представник третьої особи-2 19.05.2015 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення, у яких зазначив, що ПАТ «Київенерго» здійснює нарахування (виставляє рахунки) лише за використані для підігріву води Гігакалорії (Гкал).
У судовому засіданні 19.05.2015 було оголошено перерву до 04.06.2015.
Представник відповідача у судове засіданні 04.06.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується його підписом у розписці про дату та час засідання суду.
Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог, позов у цій частині задовольнити.
Представники третіх осіб просили суд прийняти законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як підтверджується матеріалами справи, 01.04.2008 року між ВАТ «АК «Київводоканал» (постачальник за договором), правонаступником якого є позивач, та КП «Індустріальне» Солом'янської районної у м. Києві ради (абонент), правонаступником якого є відповідач, було укладено Договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08209-А/2-09 (далі, Договір; том 1, а.с. 9-10), за умовами якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента стічні води у систему каналізацій м. Києва, а абонент - здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору.
Відповідно до пунктів 1.4., 1.5. Договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ГОСТ 2874-82 та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин.
В свою чергу, відповідно до пункту 3.3.5. абонент зобов'язується сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах Договору.
Відповідно до пунктів 2.1.1.-2.1.2. Договору, облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показниками лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника.
Згідно пункту 2.1.4. Договору, кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями лічильників води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання.
Умовами пункту 2.2.1. Договору визначено, що постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.
У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (пункт 2.2.3. Договору).
У пункту 2.2.4. Договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня представлення постачальником розрахункового документа до банківської установи, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
Цей Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором (пункт 7.1. Договору).
Під час розгляду справи доказів припинення дії Договору сторонами не надано, а отже він є чинним .
Спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором.
Із розгорнутого розрахунку позивача вбачається, що відповідачу було виставлено рахунки за послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 6 024 087,93 грн., а отримано плату за вказані послуги по договору на суму 5 250 189,05 грн., у зв'язку з чим позивач пред'явив позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 773 898,88 грн.
Судом встановлено, що складовою частиною заявленого до стягнення основного боргу у сумі 773 898,88 грн. є вимога про оплату послуг з холодного водопостачання (питна вода та стоки) за кодами 9-1570, 9-1653, 9-1654 в сумі 43 841,53 грн. та гарячого водопостачання (питна вода та стоки) за кодом 9-51570 в сумі 730 057,35грн., з яких стоки становлять 303 446,15 грн., а гаряча вода 426 611,20 грн.
Тобто, із доданого до позовної заяви розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що до вартості таких послуг позивачем було включено вартість питної води, яка пішла на підігрів.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг (водопостачання та водовідведення), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які, зокрема, підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».
Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно із статтею 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.
Як передбачено статтею 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Зокрема, як уже зазначалося вище, згідно пункту 1.1. Договору, постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймати від абонента стічні води, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначався Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу № 65 від 01.07.1994 року (Правила № 65). Надалі з 18.10.2008 вступили в силу нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (далі, Правила № 190).
Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Згідно пункту 3.13. Правил № 190 встановлено, що розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.
При цьому, виробником комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води є суб'єкт господарювання, на балансі якого знаходиться бойлер.
Тобто, вартість спожитої води, яка іде на підігрів має оплачуватися балансоутримувачем відповідного теплового пункту.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Вищого господарського суду України від 14.02.2013 у справі від 5011-72/11620-2012, від 18.12.2014 у справі №910/12847/13, від 19.02.2015 у справі №910/11980/13, від 19.02.2015 у справі №27/135 та інших.
Із матеріалів справи вбачається, що бойлер, з якого отримує гарячу воду відповідач, знаходиться на балансі Публічного акціонерного товариства «Київенерго».
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.
Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.
Таким чином, зважаючи на те, що спірний Договір не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, а інших договорів, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були, беручи до уваги, що згідно Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 розрахунок за постачання води, яка йде на підігрів, здійснюється з балансоутримувачем теплових пунктів (котелень) та враховуючи, що на балансі відповідача не знаходяться бойлери чи теплові пункти, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що у відповідача відсутній обов'язок щодо здійснення оплати вартості води, яка йде на підігрів, розмір якої згідно доданого до позовної заяви розгорнутого розрахунку позовних вимог за кодом № 9-51570 за період з 01.10.2013 по 30.06.2014 становить 426 611,20 грн. (том 1, а.с. 15).
Посилання скаржника на те, що абонент не заявляв про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з 01.10.2013 по 30.06.2014 послуг судом до уваги не приймаються, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, відповідач листами повертав позивачу без оплати, заперечуючи та відхиляючи щомісячні розшифровки з оплати за постачання питної води на підігрів для виготовлення гарячої води (том 3, а.с. 164-181).
При цьому, пунктом 1.4. Правил № 190 встановлено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно із пунктом 1.2. Правил приймання стічних вод № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).
Пунктом 1.4. Правил приймання стічних вод № 37 унормовано, що абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.
Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
Відповідно до пункту 2.4. зазначених Правил, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.
Таким чином, надання послуг із приймання стічних вод, у тому числі гарячого водопостачання, регулюється умовами укладеного сторонами Договору, а вартість таких послуг також підлягає оплаті відповідачем на користь позивача.
Із доданих до матеріалів справи актів про зняття показань з приладів обліку та розшифровок рахунків абонента (том 1, а.с. 83-89; том 2, а.с. 1-250; том 3, а.с. 1-155) вбачається, що розмір наданих позивачем за Договором у період з 01.10.2013 по 30.06.2014 послуг з постачання питної води та водовідведення, які обліковуються за кодом 9-1570, 9-1653, 9-1654, та водовідведення за кодом 9-51570, обов'язок по оплаті яких покладається на відповідача, становить 4 840 013,54 грн.
Водночас, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами здійснення відповідачем часткової оплати таких послуг на загальну суму 4 492 725,86 грн.
Отже, заборгованість відповідача по оплаті наданих позивачем за Договором у період з 01.10.2013 по 30.06.2014 послуг з постачання питної води та водовідведення, які обліковуються за кодами № 9-1570, 9-1653, 9-1654 та послуг з водовідведення, які обліковуються за кодом 9-51570 становить 347 287,68 грн. (4 840 013,54 грн. - 4 492 725,86 грн.), строк оплати яких згідно положень статті 903 Цивільного кодексу України, статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 3.7. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, та розділу 3 договору на момент звернення з позовом до суду настав.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Отже, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції та приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу - заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року за надані послуги холодного водопостачання та водовідведення по Договору за кодами 9-1570, 9-1653, 9-1654 в сумі 43 841,53 грн. та за кодом 9-51570 у сумі 303 446,15 грн. за водовідведення (стоки), всього у сумі 347 287,68 грн. В іншій частині заявленої до стягнення заборгованості в сумі 426 611,20 грн., необхідно відмовити з підстав, зазначених вище.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 37 457,55 грн. пені, 38 694,94 грн. штрафу, 8 360,50 грн. 3% річних та 87 559,85 грн. інфляційних втрат.
З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Пунктом 4.6. Договору визначено, що за безпідставну відмову від оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, яку відмовився сплатити.
Відповідно до пункту 4.2. Договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за надані послуги, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 4.2. та 4.6. Договору, позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення пеню та штраф.
Окрім того, за приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок ціни позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме: штраф у розмірі 17 364,38 грн., пеня у розмірі 18 860,92 грн., 44 979,15 грн. інфляційних втрат, 4 212,68 грн. 3% річних, отже колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29099/14 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015 у справі № 910/29099/14 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/29099/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді Б.В. Отрюх
А.І. Тищенко
Судове рішення № 44677087, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 04.06.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 910/29099/14. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: