Постанова № 44677058, 03.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р. Справа№ 910/5200/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Яковлєва М.Л.

при секретарі судового засідання: Грабовському Д.А.

за участі представників сторін:

позивача Прокопчука І.Т. дов. від 21.05.2015 №220/371/9

відповідача Миронової А.О. дов. від 26.03.2015 б/н

розглянувши матеріали

апеляційної скарги ТОВ "Укрінтросервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015

у справі № 910/5200/15-г (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Міністерства оборони України

відповідача ТОВ "Укрінтросервіс"

про стягнення 277 893,00 грн. штрафу за невиконання

зобов'язання за Договором про закупівлю товарів за

державні кошти від 15.12.2014 № 343/3/32

ВСТАНОВИВ:

04.03.2015 позивач Міністерство оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача ТОВ "Укрінтросервіс" про стягнення 7% штрафу, передбаченого за п. 7.3 Договору про закупівлю товарів за державні кошти №343/3/32 від 15.12.2014, у сумі 277 893,00 грн..

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 №910/5200/15-г позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача ТОВ "Укрінтросервіс" на користь позивача Міністерства оборони України штраф у розмірі 277893,00 грн. за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань щодо поставки товару.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ТОВ "Укрінтросервіс" звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 №910/5200/15-г змінити та зменшити задоволену суму штрафу у розмірі 277 893,00 грн. на 70%. Під час останнього судового засідання від 03.06.2015 представник відповідача просив колегію суддів оскаржене Рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Позивач, заперечуючи доводи апеляційного оскарження з підстав викладених у його Відзиві, просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 №910/5200/15-г без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Ухвалою КАГС від 24.04.2015 №910/5200/15-г порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача та призначено судове засідання (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Авдеєва П.В., Яковлєва М.Л.).

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача ТОВ "Укрінтросервіс" залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.12.2014 між позивачем ТОВ "Укрінтросервіс" (постачальник за Договором) та відповідачем Міністерством оборони України (замовник за Договором) було укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 343/3/32, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується до 25.12.2014 поставити замовнику товар відповідно до Специфікації (Додаток №1 до Договору), а саме електроагрегати дизельні у кількості 300 шт., а замовник зобов'язується прийняти і оплатити товар (п. 1.1. Договору).

Поставка товару здійснюється після підписання договору постачальником до 25.12.2014 (п. 5.1. Договору). Датою виконання зобов'язання по постачанню товарів є дата підписання вантажоодержувачем Актів приймання-передавання товару (Додаток №2 до Договору) (п. 5.10. Договору).

Після закінчення надання товару за договором сторони у місячний строк проводять остаточну звірку розрахунків. За умови відсутності заборгованості між сторонами, акт звірки розрахунків (Додаток №3 до Договору) між сторонами за наданий товар є підтвердженням повного виконання сторонами цього Договору (п. 4.4. Договору).

Строк дії Договору встановлено до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань по договору (п. 10.1. Договору). Закінчення строків договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, які мали місце під час дії договору (п. 10.2. Договору).

Суд першої інстанції, дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором поставки.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки товару у встановлений за Договором строк по 25.12.2014, на час розгляду справи у суді зобов'язання було виконано частково, всього електроагрегатів дизельних було поставлено у кількості 150 шт. на суму 3 969 900,00 грн., а саме:

- 22.12.2014 було поставлено електроагрегати дизельні у кількості 85 шт., що підтверджується Видатковою накладною №353 від 22.12.2014, Актом приймання-передавання №1 від 22.12.2014;

- 25.12.2014 було поставлено електроагрегати дизельні у кількості 65 шт., що підтверджується Видатковою накладною №362 від 25.12.2014, Актом приймання-передавання №1 від 25.12.2014.

В свою чергу, позивачем поставлений товар у кількості 150 шт. оплачено, що підтверджується Платіжними дорученнями №343/1/64 від 24.12.2014 та №343/1/89 від 26.12.2014.

Вищевказані обставини, як у місцевому господарському суді, так і у суді апеляційної інстанції сторонами не заперечувалися.

Як слідує з матеріалів справи, у зв'язку із неповним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки, в частині недопоставки товару - електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. до 25.12.2014, як то передбачено умовами Договору, позивачем було пред'явлено відповідачу Претензію №343.3/2176 від 31.12.2014, в якій позивач вимагав сплатити штрафні санкції, а саме 23 819,40 грн. пені за період з 25.12.2014 по 31.12.2014, тобто, за 6 днів прострочення виконання зобов'язання, та 277 893,00 грн. 7% штрафу на суму 3 969 900,00 грн. відповідно до п. 7.3 Договору. (а/с 34-37)

Відповідач, частково задовольнив вказану Претензію позивача, сплативши 23 819,40 грн. пені за період з 25.12.2014 по 31.12.2014, що підтверджується Платіжним дорученням №84 від 09.02.2015 (а/с 40), стосовно вирішення питання щодо сплати штрафу у розмірі 277 893,00 грн. зобов'язався повідомити протягом 5 днів. (Відповідь на претензію №72 від 10.02.2015 а/с 38)

За другою Відповіддю на претензію №86 від 16.02.2015 (а/с 39) відповідач сплачувати штраф відмовився, мотивуючи це тим, що штраф нараховується за прострочення більше 30 днів, а, оскільки, Договір між сторонами закінчився 31.12.2014 і додатковою угодою не був продовжений, у позивача відсутні підстави для нарахування 7% штрафу відповідно до п. 7.3 Договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, а саме - недопостачання електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. у строк до 25.12.2014, позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача на свою користь 277 893,00 грн. 7% штрафу відповідно до п. 7.3 Договору.

Відповідач з позовом не погоджувався, при цьому, вказував на те, що від постачання товару не відмовлявся, просив позивача продовжити строк дії договору на місяць для повного виконання взятих на себе зобов'язань. У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказував на відсутність у позивача підстав для нарахування 7% штрафу, оскільки Договір між сторонами закінчився 31.12.2014 і за Додатковою угодою не був продовжений, а, отже, прострочення не тривало понад 30 днів.

Відповідно до пункту 7.3. Договору у разі порушення встановленого умовами договору терміну виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів або за відмову від постачання, додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Місцевим господарським судом встановлено, що дії відповідача, а саме - відмова від постачання електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. у строк до 25.12.2014, є порушенням умов Договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування штрафу) відповідно до пункту 7.3. Договору.

За оцінкою колегії суддів, з огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання відповідачем обов'язку з поставки електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. у строк до 25.12.2014, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% штрафу підлягають задоволенню у повному розмірі 277 893,00 грн..

У доводах апеляційного оскарження відповідач, як і у суді першої інстанції, продовжує наголошувати на відсутності правових підстав для стягнення штрафу у вигляді 7 % у сумі 277 893,00 грн. у відповідності до п. 7.3 Договору. При цьому, скаржник стверджує, що він, виконавши 50% поставки за Договором № 343/3/32 від 15.12.2014 про закупівлю товарів за державні кошти, від поставки іншої частини товару, у вигляді 150 одиниць електроагрегатів дизельних не відмовлявся, але неодноразово письмово повідомляв позивача про існування обставин, які викликають затримку поставки товару та пропонував продовжити строк такої поставки. Відповідач наголошує, що частково задовольнив Претензію позивача, сплативши 23 819,40 грн. пені, сплачувати штраф у заявленому розмірі відмовився, оскільки прострочення оплати за п. 7.3 Договору понад 30 днів є, на думку скаржника, безпідставним, в зв'язку з тим, що строк дії Договору встановлено з 15.12.2014 по 31.12.2014. За його оцінкою, дана умова Договору з приводу порушення терміну виконання зобов'язання понад 30 днів є такою, що не може настати, оскільки закінчився строк дії Договору, а тому постачальник не мав правової підстави для поставки товару після припинення Договору, тобто після 31.12.2014.

Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційного оскарження, наполегливо наголошував на тому, що ним обґрунтовано позов по даній справі з посиланням на п. 7.3 Договору, а саме в частині прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки залишку товару за Договором - електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт., понад тридцять днів, тобто у визначений за Додатком №1 (Специфікацією до названого Договору) строк - 25.12.2014 до моменту пред'явлення цього позову.

З пункту 10.1. Договору вбачається, що строк дії Договору поставки встановлено до 31.12.2014. Поставка товару здійснюється після підписання Договору постачальником до 25.12.2014 (п. 5.1. Договору).

Відповідно до пункту 7.3. Договору у разі порушення встановленого умовами договору терміну виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів або за відмову від постачання, додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Даний пункт Договору кореспондується з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, згідно якої передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у розмірі: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, названа норма не визначає, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, строки виконання якого порушені.

Наведена правова позиція щодо характеру ст. 231 ГК України викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2009 №15/287-08.

Пунктом 4 названої статті встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідач прострочив виконання зобов'язання в частині поставки продукції замовнику у повному обсязі, тобто у кількості 300 шт. до 25.12.2015.

Факт часткової поставки товару - електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. і його оплати сторонами не заперечувався.

Поставка іншої частини електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. до 25.12.2015, як то передбачено п. 5.1. Договору, та не відбулась до моменту пред'явлення позову по даній справі, тобто до 04.03.2015.

За п. 9.2 Договору визначено, що у разі, якщо сторони не дійдуть згоди у вирішенні спірного питання, встановленим порядком оформлюється та пред'являється претензія/претензії. У випадку повного або часткового відхилення претензії, спірне питання розглядається в судовому порядку.

За ч. 1 ст. 6 ГПК України зазначено, що підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, НЕ ЧЕКАЮЧИ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ПРЕТЕНЗІЇ.

Тобто, з наведеного вбачається, що пред'явлення позивачем по даній справі Претензії №343.3/2176 від 31.12.2014 та надання відповідачем двох Відповідей на претензію №72 від 10.02.2015, №86 від 16.02.2015 жодним чином не звільняло постачальника від виконання зобов'язання за Договором у повному обсязі, тобто, поставки залишку товару у кількості 150 шт. електроагрегатів.

За п. 7.4 цього Договору визначено, що сплата неустойки (штрафів, пені) не звільняє сторону, що порушила умови Договору, ВІД ЇХ ВИКОНАННЯ і відшкодування іншій стороні завданих внаслідок цього збитків у частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею), крім випадків, передбачених чинним законодавством та цим Договором.

У своєму позові Міністерство оборони України наголошувало на відсутності офіційної відмови постачальника від поставки товару. В свою чергу, відповідач у Відповіді на претензію від № 86 від 16.02.2015 також стверджував, що офіційної відмови від поставки товару від замовника не надходило.

Як слідує з матеріалів справи, прострочення виконання зобов'язання за Договором мало місце з 25.12.2014, тобто, під час дії даного Договору, який закінчився 31.12.2014. Слід зазначити, що до моменту пред'явлення позову по даній справі - 04.03.2015 поставка товару у повному обсязі не відбулась.

У відповідності до п. 10.2 даного Договору встановлено, що закінчення строків Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, які мали місце під час дії Договору. Даний пункт Договору кореспондується з п. 4. ст. 631 ЦК України.

Колегія суддів, беручи до уваги викладені умови Договору та норми чинного законодавства, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 7% штрафу відповідно до п. 7.3 Договору у сумі - 277 893,00 грн. за невчасне виконання зобов'язання.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив про відмову відповідача від постачання електроагрегатів дизельних у кількості 150 шт. у строк до 25.12.2014, що є порушенням умов Договору, та, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування штрафу) відповідно до пункту 7.3. Договору.

Проте, дослідивши матеріали даної справи, колегія суддів встановила, що з матеріалів даної справи не вбачається документу, який свідчить про офіційну відмову відповідача від поставки залишку товару у вигляді 150 шт. електроагрегатів дизельних.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.5 п.12 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України » встановлено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній

частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Враховуючи те, що резолютивна частина рішення місцевого господарського суду є правильною, колегія суддів апеляційного інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у даній справі.

Серед іншого, у апеляційній скарзі відповідач наголошує і те, що місцевий господарський суд не розглянув питання щодо зменшення розміру штрафу, а тому у прохальній частині скарги просив колегію суддів зменшити задоволену до стягнення суму штрафу у розмірі 277 893,00 грн. на 70 %.

Міністерство оборони України з приводу зменшення розміру штрафних санкцій у вигляді 7 % штрафу у сумі 277 893,00 грн. до 70 %, як у своєму Відзиві на апеляційну скаргу від 21.05.2015, так і під час судового засідання від 26.05.2015 стверджувало, що таке клопотання не заявлялося відповідачем під час розгляду цієї справи у місцевому господарському суді, а тому відсутні підстави для його розгляду у суді апеляційної інстанції.

На запитання колегії суддів, звернуте до представника скаржника ТОВ «Укрінтросервіс» під час першого судового засідання від 26.05.2015: «Чи надавалось відповідачем у суді першої інстанції клопотання щодо зменшення штрафних санкцій ?».

Представником відповідача було надано відповідь: «Клопотання про зменшення штрафних санкцій на час розгляду справи у суді першої інстанції не надавалось». Протоколами суду першої інстанції також не зафіксовано заяви відповідача про зменшення розміру штрафу.

За результатами вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для розгляду питання щодо зменшення розміру штрафу, з огляду на те, що таке клопотання не заявлялось відповідачем до місцевого господарського суду під час розгляду даної справи в порядку позовного провадження.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що даною нормою, зокрема, встановлено презумпцію вини особи, що саме боржник, у даному випадку відповідач, звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. (Наведена правова позиція викладена у Постановах Вищого Господарського суду України, зокрема у Постановах від 22.07.2014 № 910/23772/13, від 08.02.2015 №922/3483/14 та у Постанові Верховного суду України від 14.11.2012 № 6-122цс12).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача ТОВ "Укрінтросервіс" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 № 910/5200/15-г залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 № 910/5200/15-г набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 № 910/5200/15-г може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/5200/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді П.В. Авдеєв

М.Л. Яковлєв