Рішення № 44675904, 03.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015

Справа №910/10012/15

За позовом Комунальної установи «Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів у м.Кривому розі»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-Енергія»

про повернення грошової суми 17 448,40 грн

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача не з’явились

від відповідача не з’явились

В судовому засіданні 03.06.2015 відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунальної установи «Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів у м.Кривому розі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-Енергія» про повернення грошової суми 17 448,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.08.2014 між сторонами було укладено договір на відпуск нафтопродуктів споживачам, на підставі якого позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 28 056,00 грн, а відповідач в свою чергу передав позивачеві талони на отримання палива на АЗС. За доводами позивача, починаючи з 04.11.2015 відповідач припинив виконувати умови договору, а саме: по пред’явленню талонів до виконання не було здійснено заправку транспортного засобу, у зв’язку з чим позивач просить відшкодувати збитки, завдані невиконанням договору у розмірі 17 448,40 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.04.2015 порушено провадження у справі № 910/10012/15-г за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 20.05.2015.

Ухвалою суду від 20.04.2015 розгляд справи відкладався до 03.06.2015 через неявку сторін у судове засідання.

Позивач в судове засідання 03.06.2015 не з‘явився, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач в судове засідання не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 52 літ «Б», офіс 204.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою –п’ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 – 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представники сторін в судове засідання 20.05.2015р., не з’явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

06 серпня 2014 року між Комунальною установою «Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів у м. Кривому розі» (надалі – позивач, споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС-ЕНЕРГІЯ» (надалі – відповідач, постачальник) було укладено договір № КР-5/Б на відпуск нафтопродуктів споживачам (надалі - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник зобов’язується передати у власність за талонами споживачу, а споживач зобов’язується прийняти та оплатити постачальнику продукти нафто перероблення рідкі.

Згідно з п. 2.2. договору асортимент, кількість, ціна товару визначається у специфікаціях (додаток № 1), яка є невід’ємною частиною договору.

Розрахунки за товар за цим договором здійснюються у безготівковій формі згідно накладної на отримання товару та рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної (п. 4.1. договору).

У п. 4.1. договору сторонами передбачено, що об’єм та вартість договору можуть змінюватися в залежності від цін на товар на ринку нафтопродуктів України, що підтверджується довідками уповноважених органів, з укладанням додаткової угоди, а також може корегуватись в залежності від об’ємів реального фінансування видатків споживача.

Як вбачається із матеріалів справи сторонами укладалися додаткові угоди № 1 від 29.08.2014 р., № 2 від 22.09.2014 р., № 2/2 від 13.10.2014 р., № 3 від 29.10.2014 р. та затверджувалися специфікації щодо об’єму та ціни товару, що поставляється.

Згідно з п. 4.3., 4.4. договору право власності на товар переходить до споживача з моменту підписання постачальником та споживачем видаткової накладної. З моменту надання талонів споживачу, товар, до моменту його фактичного отримання споживачем або його уповноваженою особою на АЗС, знаходиться на зберігання у постачальника.

У розділі 5 договору сторонами визначено порядок отримання товару, зокрема, відповідно до п.п. 5.1., 5.4. по поданню уповноваженою особою талону оператору АЗС на АЗС постачальника або АЗС осіб, що зв’язані з постачальником відповідним договором, постачальник передає товар споживачу шляхом надання йому відповідної кількості та виду палива. Постачальник зобов’язується поставити товар споживачу на місце поставки на протязі 10 днів з моменту отримання заявки, але не пізніше закінчення терміну дії талону.

Згідно з п. 8.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов’язань за договором.

За доводами позивача, на виконання умов договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 28 056,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 290 від 13.08.2014 р. на суму 16 398,10 грн, № 351 від 25.09.2014 р. на суму 1 669,00 грн, № 387 від 14.10.2014 р. на суму 2 945,63 грн, № 404 від 31.10.2014 р. на суму 7 052,27 грн. Відповідачем в свою чергу було видано талони на отримання палива на АЗС, згідно з видатковими накладними, в результаті яких було здійснено заправку по вказаним талонам на суму 10 489,60 грн. В подальшому у зв’язку зі зміною талонів відповідачем було здійснено перерахунок вартості товару, у зв’язку з чим кошти у розмірі 118,00 грн були повернуті позивачу. За твердженнями позивача з 04.11.02314 року відповідачем не виконуються зобов’язання за договором щодо видачі товару, у зв’язку з чим у відповідача виникло залишок невиконаних зобов’язання на суму 17 448,40 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 названого кодексу).

Відповідно до умов договору право власності на товар переходить до споживача з моменту підписання постачальником та споживачем видаткової накладної. З моменту надання талонів споживачу, товар, до моменту його фактичного отримання споживачем або його уповноваженою особою на АЗС (автозаправна станція), знаходиться на зберіганні у постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем передано позивачу на отримання дизельного палива, згідно з видатковими накладними № 7772 від 06.08.2014 р. на суму 16 389,10 грн, № 10490 від 22.09.2014 р. на суму 1 669,00 та № 11682 від 13.10.2014 р. на суму 9997, 90 грн. Позивачем на виконання умов договору перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 28 056,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 290 від 13.08.2014 р. на суму 16 398,10 грн, № 351 від 25.09.2014 р. на суму 1 669,00 грн, № 387 від 14.10.2014 р. на суму 2 945,63 грн, № 404 від 31.10.2014 р. на суму 7 052,27 грн.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, протягом вересня-жовтня 2014 року позивачем було здійснено заправку за придбаними талонами на суму 10 489,60 грн, та 118,00 грн відповідачем було повернуто позивачу у зв’язку з заміною талонів. Отримання пального на суму 17 448,40 грн за твердженнями позивача є неможливим, оскільки дія талонів закінчила, а на всі звернення позивача відповідач ухиляється від виконання умов договору.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача лист № 05-04/545 від 19.11.2014 р. з прохання повернути кошти у розмірі 17 448,40 грн, у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за договором.

Відповідачем на момент вирішення спору по суті відповіді на вказаний лист не надано, грошові кошти у сумі 17 448,40 грн не повернуто.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, свого обов’язку щодо поставки товару відповідачем в повному обсязі не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 17 448,40 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідач доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав, за таких обставин позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

За приписами статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 32. 33, 43, 49, 75, 82 – 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОТОС-ЕНЕРГІЯ» (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 52 ЛІТЕРА «Б», офіс 204; ідентифікаційний код: 39042048) на користь Комунальної установи «Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів у м. Кривому розі» (50008, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул. Тинка, будинок 31 А; ідентифікаційний код 37271824) грошові кошти у сумі 17 448 (сімнадцять тисяч чотириста сорок вісім) грн.40 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.06.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.