Рішення № 44675089, 02.06.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 червня 2015 р. Справа № 902/561/15

за позовом: Приватного підприємства "Восход-України"

до: Малого приватного підприємства "Овіс"

про стягнення 195 000,00 грн.

Господарський суд Вінницької області у складі

Головуючого судді Говор Н.Д.

Cекретар судового засідання Мовчан Г.М.

Представники

позивача : Сьозко Л. М. (адвокат)

відповідача : Вдовенко О. С. (директор)

Демещук О. С. (довіреність № 10 від 01.05.15р.)

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство "Восход-України" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Малого приватного підприємства "Овіс" про стягнення 195 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.12.2005р. між Приватним підприємством «Восход -Україна» та Малим приватним підприємством «Овіс» було укладено Договір № 21/12.

Відповідно до умов Договору п. 1.1 Відповідач зобов'язується розробити, встановити и передати у власність покупця Амортизовану Систему Управління борошномельним заводом потужністю 75-100 т/сутки (далі - АСУ). Тобто, предметом договору є створення виконавцем на користь замовника цілісного науково-технічного продукту інтелектуальної власності, який складається з двох невід'ємних складників: виконання безпосередньо проекту та проходження цим проектом обов'язкової дозвільної процедури, що має визначати якість та правильність виконання проекту виконавцем та можливість його практичного втілення. Вказані складові є невіддільними одна від одної та не можуть розглядатись окремо, оскільки підставою для укладення договору безпосередньо з виконавцем є заявлена ним здатність реалізувати саме повний/цілісний комплекс робіт з підготовки вказаного науково-технічного продукту та подальшої передачі його замовнику. За своєю природою укладений між сторонами Договір є договором підряду на проведення проектних робіт, що регулюється параграфом 4глави 61 Цивільного кодексу України, з елементами договору доручення, яке регулюється ст. ст. 1000-1010 ЦК України

Відповідно до п. 3.1 договірна ціна робіт визначається на основі зведеного кошторисного рахунку, що є невід'ємною частиною Договору і складає 375 000 грн.00 коп.

Згідно з п. 2.1 Договору датою початку виконання робіт є наступний день після перерахування авансу та має бути виконаний в строк до 15 квітня 2006р.

На виконання умов Договору ПП «Восход-Україна» платіжним дорученням 26002301271639 перерахувало Малому ПП «Овіс» 195 000 грн. в якості авансу за проведення робіт. Додаток 2. Використання авансу Продавцем не було підтверджено шляхом надання актів виконаних робіт.

Жодних листів, повідомлень чи претензій щодо неможливості виконати проект у вказаний термін від виконавця на адресу замовника не направлялось. У свою чергу, Мале Приватне Підприємство «Овіс» не підтвердило виконання робіт на суму 195 000 грн. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. До моменту укладення Договору Відповідач не повідомляв Позивача про можливі ризики, що можуть виникнути при погодженні проекту та призводити до зміни строків виконання або його невиконання виконавцем, також ці ризики не обумовлені Договором. Також виконавець не направляв жодних листів на адресу замовника щодо відстрочення виконання ним договору. Враховуючи зазначене, Позивач вважає, що після укладення договору всі ризики, пов'язані з виконанням/погодженням проекту несе саме виконавець.

Зазначає, що згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню, особі яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 11.03.2011 у справі № 2-22/1351-2009 та від 12.06.2012 у справі № 55/385.

ПП «Восход-Україна» неодноразово зверталося до Відповідача про виконання його зобов'язань по Договору 21/12, які підприємством були залишені без реагувань. Лист-вимогу Позивача від 02.04.2015 р. Відповідачем залишено без задоволення.

Стверджує, що позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, його зобов'язання виконані не були та доказів іншого суду не надано. Разом з тим, всупереч умов договору, виконавцем не надано, а ні Робочого проекту, а ні акту здавання-приймання.

Вважає, що оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175, ГК України.

За приписами частини 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Оскільки позивачем не отримано від відповідача послуги на яку він розраховував при укладенні договору № 21/12 від 28.12.2005 року, то аванс у розмірі 195 000грн. без отримання послуг є реальними збитками, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

02.06.2015р. позивач подав уточнення до позовної заяви, в якій просить стягнути з відповідача неодержаний дохід в сумі 1500000 грн. та понесені збитки в сумі 448500 грн.

Дане уточнення мотивоване тим, що оскільки Позивачем не отримано від Відповідача послуги на яку він розраховував при укладанні Договору 21/12 від 28.12.2005 року, то аванс у розмірі 195 000, 00грн. без отримання послуг є реальними збитками, які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Стверджує, що договір укладений між сторонами містить в собі елементи як договору підряду, так і договору поставки. Відносини сторін що виникають по договору з приводу поставки обладнання регулюються положеннями параграфу 3 глави 54 ЦК України, та параграфом 4глави 61 Цивільного кодексу України, з елементами договору доручення, яке регулюється ст. ст. 1000-1010 ЦК України

Невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань спричинило завдання збитків Покупцю.

Згідно з п.2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також: не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов 'язання або додержання правил господарської діяльності другою стороною.

ПП «Восход-Україна» виконала свої зобов'язання по Договору № 21/12 та перерахувало попередню оплату на рахунок МПП «Овіс» кошти в сумі 195 000грн., що підтверджується виписками з банку. Через невиконання Відповідачем своїх зобов'язань щодо виготовлення та поставки товару Позивач втратив можливість доопрацювання та модернізації виробничого обладнання, що призвело до повної зупинки підприємства на період 2,5 роки.

При цьому Покупець мав одержати дохід в сумі 1500000,00грн.

Розрахунок неодержаних доходів:

50000,00 грн. (запланований чистий прибуток за один місяць) х 30 місяців (2,5 роки) =1500000, 00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч грн.00 коп.).

Після простою підприємство відновило свою роботу завдяки кредитним коштам. Тепер протягом шести років, за користування кредитом сплачуються відсотки у розмірі 23% річних.

Стверджує, що МПП «Овіс» користується коштами ПП «Восход-Україна» безкоштовно, за що ПП «Восход-України» несе збитки у сумі 44850,00 грн. за рік (195 000,00 грн. х 23%). За десять років сума збитків складає 448 500,00 грн.

Розглянувши вказану заяву суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Суд розцінює подане позивачем 02.06.2015р. уточнення як доповнення підстав позову та збільшення позовних вимог.

Щодо заяви про збільшення позовних вимог до суми 448500 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належних доказів сплати судового збору зі збільшених позовних вимог у встановлених порядку і розмірі не надав.

За таких обставин уточнення позовної заяви в частині збільшення позовних вимог судом підлягає поверненню позивачу на підставі п. 4 ст. 63 ГШПК України.

Однак враховуючи, що у заяві крім збільшення позовних вимог викладені доповнення щодо підстав позову, як збитків, копія заяви від 02.06.2015р. підлягає долученню до матеріалів справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № б/н та дати проти позову заперечив з тих підстав, що 28.12.2005 р. між Приватним малим підприємством "Овіс" (продавець) та Приватним підприємством "Восход - України" (покупець) було укладено договір № 21/12, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується розробити, вртановити та передати у власність покупця автоматизовану систему управління млинзаводу потужністю 75-100 т/добу. а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що сума даного договору встановлюється на підставі кошторису і складає 375 000 грн., у т.ч. ПДВ - 62500 грн.; ціна договору є динамічною; зміни в кошторисі допускаються тільки за згодою сторін.

Відповідно до пункту 2.1 договору початок виконання робіт - наступний день після перерахування авансу.

Пунктами 4.2, 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 договору передбачено, що оплата проводиться у формі попередньої оплати (оплата авансом) на розрахунковий рахунок продавця у наступні строки: до 20 січня 2006 р. - 75 тис. грн. в т.ч. ПДВ 20% 12 500,00 грн., до 10 лютого 2006 р. -120 000 грн. в т.ч. ПДВ 20% 20 000 грн., до 15 березня 2006 р. - 120 000 грн. в т.ч. ПДВ 20% 20 000 грн. Подальша оплата здійснюється на підставі актів приймання - передачі виконаних робіт у відповідності з фактично виконаними роботами, передбаченими даним договором. Залишок суми - 60 000 грн. (у т.ч. ПДВ 20% 10 000 грн.) покупець сплачує продавцю після підписання кінцевого акту приймання - передачі.

Згідно пунктів 11.1, 11.2 даний договір діє з моменту підписання до 31.04.2006 року; всі зміни та доповнення до договору дійсні тільки при умові їх письмового оформлення і підписання уповноваженими на це особами.

На виконання умов даного договору Приватне підприємство "Восход - України" (далі ПП "Восход - України") перерахувало Приватному малому підприємству "Овіс" (далі ПМП "Овіс") кошти в сумі ЗО 000,00 грн., 90 000,00 грн., 75 000,00 грн., що стверджується банківськими виписками за 12.01.2006 р., 20.01.2006 р. та 20.02.2006 р. в загальній сумі 195 тис.грн.

Зазначає, що твердження позивача про відсутність листування та повідомлень від нашого підприємства про неможливість виконання проекту у вказаний термін ( аб.5 ар.2 Позовної заяви) є хибними. У підтвердження слів надає копію листа № 83 від 05.05.2006р. про часткове виконання робіт згідно кошторису з його боку та про зупинку робіт в зв'язку недоотримання всіх авансових платежів у строк передбачений договором та відсутністю «...вихідних даних і технічного завдання..) копія листа, квитанція та копія звіту про використання коштів,наданих під звіт на 3 аркушах додається.

ПМП "Овіс" неодноразово зверталось до ПП « Восход- України» з проханням повернутись до обговорення усіх спірних питань, що виникли між нашими підприємствами шляхом переговорів, заключення Мирової угоди, перегляду зобов'язань, але з боку Позивача отримували лише претензії, явне небажання вислухати іншу сторону та Позови до суду (починаючи з 2006 року).

ПП «Восход-України» вже неодноразово звертався до господарських судів з позовами про стягнення даної суми (195 000 грн.), в задоволенні яких було відмовлено.

Зазначає, що позивач в своїй позовній заяві знову вказує на те, що підставою звернення до суду стало те, що відповідач прострочив виконання робіт, а ним були виконані умови договору в повному обсязі. Позивач «забув» довести до відома суду про порушення строків сплати авансових платежів зі своєї сторони. Позивач прийняв на себе зобов'язання сплатити аванс в сумі 315 тис. грн. в строк 15.03.2006р. ( п.4.2.1.Договору) А сплатив лише 195 тис. грн. Звертає увагу Суду на те, що умовами Договору не передбачено надання будь-яких доказів виконання робіт за договором до отримання всіх авансових платежів, та зобов'язань щодо повернення одержаних авансових платежів, що доведено в Господарському суді Вінницької області в справі 6\332-06 (стор.2 абз.7,8)

Відповідач стверджує, що спірне питання між підприємствами розглядалось всіма судовими інстанціями, які підтвердили безпідставність вимог ПП «Восход -України» до ПМП «Овіс», усі вищевказані судові рішення вступили в законну силу (набрали чинності і підлягають виконанню на всій території України); відповідно до ст..35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів , в яких беруть участь ті самі сторони.

Розглянувши матеріали справи, подані сторонами пояснення та докази , заслухавши представників сторін, суд встановив такі фактичні обставини.

28.12.2005 року між Малим приватним підприємством "Овіс" (далі МПП "Овіс") (продавець) та Приватним підприємством "Восход - України" (далі ПП "Восход - України") (покупець) було укладено договір № 21/12, згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язується розробити, встановити та передати у власність покупця автоматизовану систему управління млинзаводу потужністю 75-100 т/добу, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору (а.с.9-11, т.I).

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що сума даного договору встановлюється на підставі кошторису і складає 375000 грн., у т.ч. ПДВ - 62500 грн.; ціна договору являється динамічною; зміни в кошторисі допускаються тільки за згодою сторін.

Відповідно до пункту 2. 1 договору початок виконання робіт - наступний день після перерахування авансу.

Згідно пунктів 4.2, 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 оплата проводиться у формі попередньої оплати (оплата авансом) на розрахунковий рахунок продавця у наступні строки: до 20 січня 2006 р. - 75 тис. грн. в т.ч. ПДВ 20% 12500,00 грн., до 10 лютого 2006 р. - 120 000 грн. в т.ч. ПДВ 20% 20000 грн., до 15 березня 2006 р. - 120 000 грн. в т.ч. ПДВ 20% 20000 грн. Подальша оплата здійснюється на підставі актів приймання -передачі виконаних робіт у відповідності з фактично виконаними роботами, передбаченими даним договором. Залишок суми - 60000 грн. (у т.ч. ПДВ 20% 10000 грн.) покупець сплачує продавцю після підписання кінцевого акту приймання - передачі.

Пунктами 11.1, 11.2 договору передбачено, що даний договір діє з моменту підписання до 31. 04. 2006 року. Всі зміни та доповнення до договору дійсні тільки при умові їх письмового оформлення і підписання уповноваженими на це особами.

На виконання даного договору Приватне підприємство "Восход - України" перерахувало Малому приватному підприємству "Овіс" згідно банківських виписок з особового рахунку за 11.01.2006 кошти в сумі 30000,00 грн., 19.01.2006 р. в сумі 90000,00 грн., 17.02.2006 р. в сумі 75000,00 грн.

На перераховані суми передоплати Мале приватне підприємство "Овіс" видало ПП "Восход - України" податкові накладні від 12.01.2006 р. на суму 30000,00 грн. в т.ч. 5000 грн. - ПДВ, від 20.01.2006 р. на суму 90000,00 грн. в т.ч. 15000 грн. - ПДВ, від 20.02.2006 р. на суму 75000,00 грн. в т.ч. 12500,00 грн. - ПДВ.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 21/12 від 28.12.2005 р. підписаного обома сторонами та скріпленого печатками, визначено етапи робіт, строки їх виконання та вартість.

Позивач стверджує, що невиконання відповідачем зобов'язання за Договором, а саме, непоставка визначеного договором товару спричинило позивачеві збитки, які він просить відшкодувати на підставі ст. 22 ЦК України.

В зв'язку з цим суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Відповідно до ст.225 ГК України та ст.22 ЦК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Обов'язковою умовою застосування даного виду відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Позивачу слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Досліджуючи питання наявності збитків у позивача, суд не встановив обставин, достатніх для покладання відповідальності на відповідача.

Предметом доказування в даній справі, враховуючи зміст позовних вимог, є встановлення наявності або відсутності факту порушення відповідачем договірних зобов'язань, та наявність його вини у завданні збитків.

Досліджуючи вказані фактичні дані, суд бере до уваги обставини, встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2011р. по справі № 2/91/2011/5003 за позовом Приватного підприємства "Восход - України" до Малого приватного підприємства "Овіс" про розірвання договору № 21/12 від 28.12.2005 р. та стягнення 195 000 грн., а саме:

Вказаною постановою встановлено, що згідно додатку № 1 до договору № 21/12, відповідач мав виконувати роботи поетапно, перші роботи щодо комплектування, монтажу і програмування контролерів мали бути виконані протягом 45 календарних днів з моменту передоплати.

Оскільки позивачем порушено умови договору і до 15.03.2006 р. та на день розгляду справи, не проведено передоплати в повній сумі, у відповідача не настав обов'язок виконувати роботи за договором.

Отже, відповідач міг не виконувати ніяких робіт по договору, хоча як вбачається з матеріалів справи відповідач виконав роботи на суму 103431 грн. в т.ч. 17238,50 грн. - ПДВ, сплатив 32500 грн. податку на додану вартість з суми 195000 грн. та 40625 грн. - податку на прибуток.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Як зазначено вище, суд не встановив у діях відповідача порушення зобов'язань договору № 21/12 від 28.12.2005р., а тому відсутня така складова цивільного правопорушення, як протиправна поведінка відповідача, отже на відповідача не може бути покладена відповідальність за збитки, понесені позивачем.

За таких обставин судом встановлено, що відповідач не порушив умови договору № 21/12 від 28.12.2005р. та вимог чинного законодавства України, а тому позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 32, 33, 34, 35, 43, 49, 69, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Повне рішення складено 08 червня 2015 р.

Суддя Говор Н.Д.

віддрук. прим.:

1 - до справи