Постанова № 44675083, 04.06.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року Справа № 917/2343/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.15у справі№ 917/2343/14 Господарського суду Полтавської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доКомунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго"простягнення

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Конопліцький І.В.- за дов. від 14.01.15;

від відповідача: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у листопаді 2014 року заявлений позов про стягнення з Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" 691 420, 65 грн., з яких 536 375, 53 грн. основної заборгованості, 13 451, 92 грн. 3 % річних, 60 687, 00 грн. пеня, 80 906, 20 грн. інфляційних втрат. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати коштів за поставлений в 2013 році природний газ за договором № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 174, 193, 216, 218, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.12.14, ухваленим суддею Іваницьким О.Т., позовні вимоги задоволено частково. Припинено провадження в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 536 375, 53 грн., на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Визнано недійсним положення пункту 9.3. Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13, укладеного між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго". Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 80 906, 20 грн. і 3 % річних в розмірі 13 451, 92 грн., 1 887, 16 грн. витрат по сплаті судового збору. Щодо вимог про стягнення пені, то суд виявив, що розрахунок пені здійснений позивачем за 6 місяців, що передують моменту звернення з позовом, тобто з порушенням положень статті 232 Господарського кодексу України. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 203, 215, 217, 259, 260, 261, 509, 526, 530, 546, 547, 549, 551, 610, 611, 612, 626, 629, 631 Цивільного кодексу України, статей 173, 232 Господарського кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Черленяк М.І. - головуючого, Ільїн О.В., Хачатарян В.С. постановою від 16.03.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариств "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишив без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.14 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.15 у справі № 917/2343/14 в частині визнання недійсним пункту 9.3. Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13 та в частині відмови у стягненні нарахованої пені у сумі 60 687, 00 грн. і прийняти у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 60 687, 00 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.14 у справі № 917/2343/14 залишити без змін. Обґрунтовуючи свої вимоги Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вказує на порушення судами приписів статей 256, 258, 259, 261, 549 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України, статті 84 Господарського процесуального кодексу України та неврахування пункту 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13. При цьому, скаржник наголошує на тому, що п. 9.3. Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13 ніяким чином не визначає та не змінює початок перебігу строку позовної давності, а тому висновок судів про визнання недійсним п. 9.3. Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13 та відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені вважає не обґрунтованим.

Від Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, що предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Комунального підприємства теплового господарства "Комсомольськтеплоенерго" 691 420, 65 грн., з яких 536 375, 53 грн. основної заборгованості, 13 451, 92 грн. 3 % річних, 60 687, 00 грн. пені, 80 906, 20 грн. інфляційних втрат. Суди попередніх інстанцій встановили, і це підтверджується матеріалами справи, що між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством теплового господарства "Комсомольськтеплоенерго" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13, відповідно до 1.1., 1.2. якого сторони домовились, що у 2013 році продавець зобов'язується передати покупцю природний газ (надалі - газ) для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями й іншими споживачами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах, визначених Договором. Згідно пунктом 6.1. Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати вартості газу протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю , крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Пунктом 9.3. укладеного договору встановлено, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років. Установлено судами і те, що на виконання умов Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13 протягом вересня - грудня 2013 року продавець передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 9 839, 878 тис. м. куб., на загальну суму 12 882 368, 27 грн., про що свідчать акти приймання-передачі від 30.09.13 на суму 167 764, 81 грн., 31.10.13 на суму 3 726 720, 27 грн., 31.10.13 на суму 733, 15 грн., 30.11.13 на суму 3 700 095, 08 грн., 30.11.2013 року на суму 1 411, 32 грн., 31.12.13 на суму 5 283 576, 41 грн., 31.12.13 року на суму 2 067, 23 грн. Судами також установлено, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, але з порушенням строків встановлених договором.

Судові рішення у справі переглядаються в межах оскарження Публічним акціонерним товариством «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а саме в частині визнання недійсним пункту 9.3. Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13 та в частині відмови у стягненні нарахованої пені у сумі 60 687, 00 грн.

Як убачається з матеріалів справи визнаючи недійсним пункт 9.3. Договору № 13/3979-ТЕ-24 від 25.09.13 суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управненна сторона може нарахувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане. Наведене кореспондується з положеннями статей 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативних приписів частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Приписами частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Приписами статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). З приписів частини 1 статті 259 цього Кодексу убачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Отже, сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Приписами частини 1 статті 260 Кодексу встановлено, що для визначення строків позовної давності застосовуються правила статей 253 - 255 цього Кодексу, тобто календарний порядок обчислення цих строків, починаючи з наступного дня після відповідної календарної дати, або настання події, з якою пов'язано початок перебігу строку частина 1 статті 253 Кодексу. Частиною 2 статті 260 Кодексу заборонено змінювати порядок обчислення строків позовної давності, за домовленістю сторін. Початок перебігу позовної давності встановлений приписами частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, виходячи з приписів наведених норм строк позовної давності починає свій перебіг від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та закінчується у строк визначений законодавством або договором, який має бути укладений у письмовій формі та відповідати загальним вимогам до договорів, які підлягають укладанню у письмовій формі. З наведеного вбачається, що пункт 9.3 договору відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки збільшив до 5 років строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за спірним Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, а не строк упродовж якого може нараховуватись неустойка та не встановлює строк з якого починається перебіг позовної давності. Враховуючи викладене висновок судів попередніх інстанцій про недійсність даного пункту договору є помилковим, а тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню.

Окрім того, як убачається матеріалів справи, суди попередніх інстанцій відмовили позивачу у стягненні 60 687, 00 грн. пені з огляду на те, що розрахунок пені здійснений позивачем за 6 місяців, що передують моменту звернення з позовом, тобто з порушенням положень статті 232 Господарського кодексу України приписами якої визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Разом з тим суди не врахували, що за позовом про стягнення пені судові необхідно встановити з якого періоду у спірних відносинах починається нарахування пені та на яку дату спливає 6 місяців для такого нарахування.

Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 цього ж Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої і апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, враховуючи передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 60 687, 00 грн. пені підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. При новому розгляді справи суду необхідно встановити всі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні спору про стягнення пені, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, я якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору. Зокрема, коли і на яку суму порушено зобов'язання, а відтак і коли починається нарахування пені та дату до якої нараховується пеня у кожному такому порушенні згідно приписів статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.15 у справі №917/2343/14 та рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.14 скасувати в частині визнання недійсним пункту 9.3 спірного договору та в частині відмови у стягненні нарахованої пені на суму 60 687,00 грн.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду позовних вимог про стягнення пені на суму 60 687,00 грн до Господарського суду Полтавської області. Решту рішення та постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець