Рішення № 44664701, 03.06.2015, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/104/15-ц

провадження №2/619/452/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

03 червня 2015 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участюсекретаря судового засіданняМолотко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Дергачівського району Харківської області, в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, треті особи: відділ Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, сектор містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, -

встановив

Прокурор Дергачівського району Харківської області, в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, треті особи: відділ Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області, сектор містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації, в якому після уточнень просив визнати недійсним рішення LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 0.25 га серії НОМЕР_3, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300422 та виданий на ім'я ОСОБА_3; витребувати з володіння ОСОБА_5 (НОМЕР_1) на користь держави в особі ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_2) на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області. В обґрунтування позову позивач зазначив, що за результатом перевірки в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів прокуратурою району 04.10.2014 до ЄРДР внесені відомості № 42014220280000029 за ч.2 ст. 364 КК України та розпочате досудове розслідування стосовно колишніх посадових осіб районного відділу земельних ресурсів. Встановлено, що рішеннями Малоданилівської селищної ради Дергачівського району від 02.03.2010 передано у власність 12 фізичним особам 12 земельних ділянок загальною площею 2 га для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку. Після прийняття вказаних рішень Малоданилівською селищною радою Дергачівського району фізичними особами оформлені державні акти, які зареєстровані у визначеному законом порядку. Відповідним земельним ділянкам під час приватизації присвоєні кадастрові номери, в тому числі і НОМЕР_2. Вказані рішення винесені на підставі висновків управління Держкомзему у Дергачівському районі про те, що 12 земельних ділянок загальною площею 2 га відносяться до земель запасу та нікому не надані у власність або користування. Разом із тим, в ході перевірки та досудового розслідування достовірно встановлено, що безоплатна передача зазначених земельних ділянок призвела до фактичного вилучення з постійного користування Данилівського дослідного держлісгоспу(на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України №16 від 20.01.2015 змінено назву на ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») 2 га земель лісогосподарського призначення. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не погоджувала вилучення вказаних земель із свого постійного користування. Окрім цього, зміна цільового призначення земель із категорії земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не проводилася. Вказане свідчить про незаконне вибуття з власності держави без належного дотримання процедури вилучення земельних ділянок з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» в порядку ст.149 Земельного кодексу України. Так, рішенням XLIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 липня 2009 року громадянину ОСОБА_3 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,2500 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому, рішенням LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року громадянину ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер НОМЕР_2). На підставі вказаних рішень та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, затверджених посадовими особами управління Держкомзему у Дергачівському районі та відділу містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації земельних ділянок, громадянин ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3. Одночасно з цим, за результатами проведеної прокуратурою району перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка з кадастровим НОМЕР_2 відповідно до інформації посадових осіб ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» перебуває у кварталі №33 Дергачівського лісництва, відноситься до земель лісового фонду, переданих в постійне користування ДП «Харківській лісовій науково-дослідній станції». Погодження на зміну цільового призначення чи вилучення вказаної земельної ділянки посадовими особами держлісгоспу не надавалося. Окрім того, земельна ділянка з зазначеним кадастровим номером відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території земель, які перебувають у користуванні ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують право на раніше надані землі. Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації №634 від 06.11.2009 Данилівському дослідному держлісгоспу (на цей час - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») надано в постійне користування земельну ділянку НОМЕР_5 площею 3,3047 га урочища «Бор Чернея». Окрім цього, вищевказаній земельній ділянці площею 3,3047 га ДП «Харківською лісовою науково-дослідною станцією» присвоєний кадастровий номер НОМЕР_4, що підтверджується довідкою Дергачівського районного відділу земельних ресурсів від 31.01.2006. Проведеними дослідженнями Харківським державним проектно-вишукувальним інститутом агромеліорації і лісового господарства «Харківдіпроагроліс» із залучення відповідних спеціалістів у сфері топо-геодезичних вишукувань встановлено, що координати поворотних точок спірної земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_2 перебувають в межах земельної ділянки площею 3,3047 га з кадастровим номеромНОМЕР_4 ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції». В ході досудового розслідування за вказаними фактами проведена перевірка Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області, якою підтверджені викладені обставини. Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. При цьому, за змістом ст.122 ЗК України (в редакції на момент винесення розпоряджень) Малоданилівська селищна рада взагалі не була уповноважена на прийняття рішень щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані у постійне користування державному лісгоспу. Повноваження щодо розпорядження такими землями відносилося до виключної компетенції обласних державних адміністрацій та Кабінету міністрів України. З огляду на відсутність прийнятого у встановленому законом порядку рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки у власність відповідне право ОСОБА_3 в силу ст.116 ЗК України набуте протиправно. Звернення прокуратури району до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення у власність держави землі, яка вибула з її власності незаконно, всупереч встановленому ст. 118 Земельного кодексу України порядку безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення). Зазначена правова позиція повною мірою відображена у постанові ВСУ у справі за №6-92 цс13. Спірні земельні ділянки, які фактично вилучені рішенням LIV сесії V скликання від 02.03.2010, є землями лісового фонду, віднесені до категорії лісів першої категорії та перебували у державній власності до винесення оскаржуваного рішення про їх передачу відповідачу. Згідно зі ст. 149 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів. Разом з тим, своїми розпорядженнями Малоданилівська селищна рада Дергачівського району фактично вилучила з постійного користування ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» 2 га (в тому числі земельна ділянка ОСОБА_3 площею 0,25 га) земель лісогосподарського призначення без згоди вказаного землекористувача, що є порушенням ст. 149 Земельного кодексу України. Згідно з ч.1 ст.20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Разом з тим, документацією із землеустрою та рішенням Малоданилівської селищної ради взагалі не передбачалася зміна цільового призначення спірної земельної ділянки. З огляду на те, що спірними рішеннями Малоданилівської селищної ради дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення не надавався, зміна цільового призначення земель лісового фонду здійснена всупереч ч.4 ст.20 ЗК України та ст.57 ЛК України, відповідно до яких зміна цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться за погодженням з органами лісового господарства. За таких обставин вказане рішення Малоданилівської селищної ради суперечать вимогам ч.2 ст.19 Конституції України. Враховуючи викладене, рішення LIV сесії V скликання від 02 березня 2010 року є протиправним, оскільки воно винесене з грубим порушенням меж компетенції Малоданилівської селищної ради, а також всупереч встановленого законом порядку зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення та всупереч належного порядку вилучення земельних ділянок з постійного користування державного підприємства. Цивільно-правовими наслідками дій Малоданилівської селищної ради є видача ОСОБА_3 правовстановлюючого документу - державного акту на право власності на земельну ділянку за відсутності відповідного права. Державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що лише посвідчує право власності та є документом, який повинен бути визнаний недійсним у зв'язку з визнанням недійсності рішення органу публічної влади на підставі якого він виданий. Частиною 3 ст.152 ЗК України в якості способів захисту прав на землю передбачено визнання недійсними рішень органів виконавчої влади; застосування інших передбачених законом способів. Згідно з ч.1 ст. 21 ЗК України: порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; а також підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок та визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок. Відповідно до п.3.2. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43 (в редакції на час видачі державного акту) державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку здійснювалася структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України. Пунктом 4 ч.2 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав передбачено відновлення становища, яке існувало до порушення. На підставі договору купівля-продажу від 14.04. 2014 власником земельної ділянки стала ОСОБА_6. На даний час власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 19.06. 2014 є ОСОБА_5. Відповідно до ч.3 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у справах за позовами власників майна щодо його відчуження за наступними правочинами таке майно може бути витребувано від особи шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави як законного власника не з її волі, за відсутності згоди позивача та прийнятого компетентним органом виконавчої влади рішення про її передачу у приватну власність. Згідно з п.22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. За змістом ст. 388 ЦК України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 цього Кодексу, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача. У зв'язку з цим, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_5 як добросовісного набувача. Пунктом 2 ст.121 Конституції України на органи прокуратури України покладена функція представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Право звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачено ст.ст.20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст.45 ЦПК України. ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» є бюджетним підприємством державної форми власності та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.1997 №1180 входить до переліку підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України. Статтею 14 Конституції України та ст.373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України право власності на землю набувається на підставі Конституції України, Земельного кодексу України. Стаття 321 ЦК України гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні. Наявність протиправного рішення Малоданилівської селищної ради, державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, виданого всупереч встановленому законом порядку, порушує інтереси держави як власника щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для втручання органів прокуратури. При цьому, порушені інтереси держави в особі ДП «Харківської лісової науково-дослідної станції» як постійного землекористувача та Державного агентства лісових ресурсів України, у сфері управління якого перебуває ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». Наведене є підставою для звернення до суду з позовом в інтересах держави. Про порушення законних інтересів держави і законодавства прокуратурі району стало відомо лише після завершення перевірки у порядку нагляду за додержанням законодавства та після внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду письмові заперечення проти позову, вважає, що дана позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав: 30 липня 2013 року ним було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належала продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3, виданого на ім'я ОСОБА_3, Малоданилівською селищною радою Дергачівського району Харківської області 02 листопада 2010 року на підставі рішення LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300422, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_2. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Згідно зі ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення у власність держави землі, яка вибула з її власності незаконно. При цьому, як приклад, наводить рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, в якому Суд категорично стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Але сама по собі наявність «суспільного інтересу» не є достатньою для вирішення питання про позбавлення особи її власності. В своїй оцінці по справі «Трегубенко проти України», Суд зазначив, «...що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар"». Крім того Суд зробив висновок, «...що хоча правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес", але, виходячи із обставин цієї справи, цей інтерес мав на меті порушення основних принципів правової певності та доступу до суду, а за таких обставин, Суд знаходить, що справедливий баланс було порушено, а заявник поніс і продовжує нести особистий та надмірний тягар. Отже, має місце порушення ст. 1 Протоколу N1.» (п.п. 54, 55). Крім того, необхідно звернути увагу на те, що у своїх рішеннях та постановах, Суд висловлював послідовну позицію про те, що в справах про позбавлення власності існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справою стосовно позбавлення особи власності на майно, яке було набуте нею злочинним шляхом або вважається незаконно набутим (справа «Філіпс проти Сполученого Королівства», «Ріела та інші проти Італії», «Ісмаїлов проти Росії»). Оскільки право власності на вище зазначену земельну ділянку набуте мною законно, то позбавлення мене даного права буде порушенням ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції. Крім того, згідно розпорядження Харківської обласної державної адміністрації № 634 від 06 листопада 2009 року «Про надання в постійне користування земельних ділянок Данилівському дослідному державному лісгоспу на території Дергачівського району» (далі - розпорядження) Данилівський дослідний державний лісгосп повинен був до 20 серпня 2010 року одержати і зареєструвати згідно діючого законодавства державні акти на право постійного користування земельними ділянками, про що головне управління Держкомзему у Харківській області повинно було інформувати обласну державну адміністрацію. Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано у встановленому законодавством порядку 02 листопада 2010 року. Таким чином, Данилівський дослідний державний лісгосп при виготовленні державних актів на право постійного користування повинен був довідатись про те, що на спірну земельну ділянку вже виготовлений державний акт на право приватної власності. Таким чином, звернувшись у 2015 році з позовною заявою до суду, позивач порушив строк позовної давності. Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області подала до суду письмові заперечення проти визнання в частині рішення недійсним, по наступним підставам. Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Оскаржуване рішення Малоданилівської селищної ради було прийняте 02.03.2010 року LIV сесією V скликання. Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про можливе порушення інтересів держави, прокуратурі Дергачівського району Харківської області було відомо, ще при розслідуванні кримінальної справи №37100092 про, що свідчить протокол старшого помічника прокуратури Дергачівського району Харківської області Макарова С.О. від 11.02.2011 року щодо виїмки LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради. При цьому, істотне значення має обізнаність прокурора про можливе порушення законодавства. Виходячи із системного тлумачення норм чинного законодавства України, у разі прийняття судом позовної заяви, строк позовної давності обчислюється з моменту, коли такий орган дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а не з моменту, коли вказана інформація стала відома. Отже, той факт, що прокурор дізнався про можливі порушення законодавства лише за результатами перевірки у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в 2014 року, не може бути підставою прийняття позову. Таким чином, прокурор Дергачівського району повинен був звернутися до районного суду з позовною заявою протягом трьох років після порушення кримінальної справи №37100092, оскільки за цей період часу міг провести всі необхідні перевірки та виявити будь-які порушення вимог законодавства України. Але ця можливість була знехтувана прокурором. Окрім, того прокурор не використав можливість долучити до позовної заяви клопотання про поновлення строку позовної давності та довести поважність причин пропуску строку. Відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Заява позивача про поновлення строку позовної давності (частина п'ята статті 267 ЦК України) не означає, що подана заява (відповідачем) про застосування позовної давності, тобто про сплив позовної давності, є наслідком відмови в позові, якщо він обґрунтований, У разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності. Відповідно до рішення ХLIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради від 02 липня 2009 року громадянину ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на земельну ділянку площею 0,25 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Згідно рішення LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради від 02 березня 2010 року громадянину ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. В зв'язку з розслідуванням кримінальної справи №37100092 та відповідно до протоколу виїмки від 11.02.2011 вищезазначене рішення та матеріали LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради були вилучені співробітниками прокуратури Дергачівського району Харківської області і до теперішнього часу не поверталися. Статтями 10,11,60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи вищевикладене, Малоданилівська селищна рада позбавлена права довести ті обставини, на які вона могла би посилатися, як на підставі своїх заперечень, та як, всі матеріали, на підставі яких виносилось оскаржуване рішення LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради від 02 березня 2010 року були вилучені співробітниками прокуратури Дергачівського району Харківської області і до теперішнього часу не поверталися. Таким чином, є всі підстави для відмови в позові.

У судове засідання представник Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області не з'явився, селищний голова подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника.

У судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з'явився, до суду ним була подана заява про розгляд справи у його відсутність.

У судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з'явилася, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, від неї не надійшло повідомлення про причини неявки. Відповідно до поштового повідомлення судова повістка особисто відповідачеві була вручена 23 травня 2015 року.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, від нього не надійшло повідомлення про причини неявки. Відповідно до поштового повідомлення судова повістка особисто відповідачеві була вручена 26 травня 2015 року.

Відповідно до ст.77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

У судове засідання представник позивача Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив задовольнити позов з підстав, які зазначені у позовній заяві, та справу розглядати у його відсутність. У разі неявки в судове засідання відповідачів, не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

У судове засідання представник прокуратури Дергачівського району Харківської області не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив задовольнити позов з підстав, які зазначені у позовній заяві, та справу розглядати у його відсутність. У разі неявки в судове засідання відповідачів, не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Також при ухваленні рішення просив врахувати те, що прокуратурою не був пропущений строк позовної давності.

У судове засідання представники третіх осіб: відділу Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області та сектору містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Так як до суду не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, відповідно до ч.3 ст. 36 ЦПК України справа розглядається без участі зазначених третіх осіб.

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідачі у судове засідання не з'явилися без поважних причин, а представник позивача не заперечує проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів та такого вирішення справи, то суд дійшов до висновку про можливість ухвалення заочного рішення.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Рішенням ХLІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 липня 2009 рокуОСОБА_3 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 0,2500 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №634 від 06.11.2009 року, Данилівському дослідному держлісгоспу надано в постійне користування земельну ділянку НОМЕР_5 площею 3,3047 га урочища «Бор Чернея».

Рішенням LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року ОСОБА_3 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га в с. Лужок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер НОМЕР_2).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, ОСОБА_3 на підставі Рішення LIV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради від 02 березня 2010 року, належить земельна ділянка площею 0,2500 га, земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 30.07.2013 року ОСОБА_8 від імені ОСОБА_9, який в свою чергу діяв від імені ОСОБА_3, продав, а ОСОБА_4, купив земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних мотивів.

Щодо вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Отже, указаним положенням визначено правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 118 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до ч.ч.6,7,8,9 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер та є непорушним.

Забезпечуючи усім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Рівність умов захисту прав власності на землю випливає з норм ст.ст. 21, 55 Конституції України та ст.152 ЗК України.

Згідно зі ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Рішення LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» є незаконним, оскільки Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області розпорядилася земельною ділянкою, яка відповідно до державного акту на право користування землею, входить до складу земельної ділянки, яка надана для ведення лісового господарства Данилівському дослідному державному лісгоспу.

Згідно ч.4 ст.17 ЛК України, право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень ЛК України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно ч.4 ст.20 ЗК України, зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до ст.56 ЗК України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Згідно ст.38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

В зв'язку з тим, що земельна ділянка площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, відноситься до лісового фонду, то з урахуванням ст.56 ЗК України вона не може бути надана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Таким чином, суд дійшов до висновку про визнання недійсним рішення LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».

Суд не бере до уваги посилання голови Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської областіта відповідача ОСОБА_4 про сплив позовної давності, оскільки ними не надано суду належних та допустимих доказів того, що позивачам у 2011 році було відомо про зазначене рішення органу місцевого самоврядування.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.3607 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд України у постанові №6-93цс13 від 23 жовтня 2013 року зазначив, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.

Так як суд визнає недійсним Рішення LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1», то з урахуванням правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України №6-93цс13 від 23 жовтня 2013 року, суд визнає недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 0,25 га серії НОМЕР_3, який був виданий на підставі зазначеного рішення.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки.

Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.3 ст.388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, не з її волі, оскільки компетентним органом у встановленому законом порядку рішення про зміну цільового призначення землі, зайнятої лісом, не приймалося.

Верховний Суд України у постанові №6-34 цс11 від 26 вересня 2011 року зазначив, що у разі встановлення незаконності вибуття земельних ділянок із державної власності та визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними у зв'язку з тим, що згідно зі статтями 60, 61 ЗК України не могли надаватися для зазначеного в державних актах цільового призначення, позов про їх витребування з чужого незаконного володіння підлягає задоволенню відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України.

Також Верховний Суд України у постанові №6-67цс15 від 13 травня 2015 року зазначив, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленного статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до ч.1 ст.3607 ЦПК України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд дійшов до висновку про витребування з володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Державного підприємства «Харківської лісової науково-дослідної станції» спірної земельної ділянки.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215, 224-226, 233 ЦПК України, суд -

ухвалив

Позов прокурора Дергачівського району Харківської області, в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення LІV сесії V скликання Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 02 березня 2010 року «Про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) площею 0,25 га серії НОМЕР_3, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300422 та виданий на ім'я ОСОБА_3.

Витребувати з володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Державного підприємства «Харківської лісової науково-дослідної станції» земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_2) на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя Є.А. Болибок