Постанова № 44664280, 26.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2015 р. Справа№ 910/249/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Бабак В.В. - представник

від відповідача: Писаренко М.О. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "С.А.Е. Груп"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 26.03.2015р.

у справі № 910/249/15-г (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Імпульс"

до Приватного підприємства "С.А.Е. Груп"

про стягнення 802 157, 58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Імпульс" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "С.А.Е. Груп" про стягнення 802 157, 58 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.03.2015р. у справі № 910/249/15-г позов задоволено частково, стягнуто з ПП "С.А.Е. Груп" на користь ТОВ "Торгівельна компанія "Імпульс" заборгованість у розмірі 639 810 грн 29 коп. основного боргу, 51 416 грн 38 коп. 30% річних, 53 718 грн 44 коп. пені, 39 478 43 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 688 грн 47 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу пального № 01/08/14-8 від 01.08.2014 за умовами якого сторони домовились про те, що відвантаження товару покупцю здійснюється на автозаправних станціях.

Отже, підписання позивачем накладної на товар може свідчити лише про перехід права власності на узгоджений обсяг товару.

Скаржник звертає увагу суду на те, що перехід права власності на товар, який погоджено сторонами в договорі, не співпадає з самою передачею товару, тому як остання відбувається на АЗС по електронним карткам.

Таким чином, на думку апелянта, в даному випадку акт передачі ЕЛЕКТРОННИХ ТАЛОНІВ та видаткові накладні не є документом, який підтверджує сам факт передачі товару. А згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України товар вважається переданим відповідачем та прийнятим позивачем в момент його виборки на АЗС.

Апелянт зазначає, що позивач не надав докази, що б підтверджували виборку на АЗС всієї кількості товару, який визначений в актах приймання передачі електронних карток.

З метою урегулювання розбіжностей сторони у договорі від 01.08.2014 № 01/08/14-8 передбачили, що у випадку розбіжностей продавець зобов'язаний надати покупцеві та до судових органів на підтвердження своїх доводів Операційний звіт. Продавець та покупець згодні з таким порядком доказування прав та обов'язків сторін факту продажу товару та факту виникнення у покупця обов'язку по сплаті за поставлений товар (п. 7.3 договору).

Таким чином, виходячи зі змісту договору, укладеному між сторонами, підставою для проведення оплати є ОПЕРАЦІЙНИЙ ЗВІТ, а також це є єдиним доказом для суду, що товар дійсно відпускався відповідачу. Проте у відповідача операційний звіт відсутній, таким чином відсутнє зобов'язання щодо оплати не- отриманого товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.024.2015р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/249/15-г та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

01.08.2014 між ТОВ "Торгівельна компанія "Імпульс" (продавець за договором) та ТОВ "С.А.Е. Груп" (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу пального №01/08/14-8.

Відповідно до умов договору продавець зобов'язується передати певну кількість товару у власність покупця в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах договору (п. 2.1. договору).

Пунктом 9.6. зазначено, що договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 01.09.2015.

Момент передачі пального підтверджується видатковими документами, чеками терміналів або бланками-дозволами; у випадку відсутності вказаних документів - операційним звітом електронної системи обробки та обліку даних про здійснення операцій із використанням електронних карток (ЕК) та розрахунків за такими операціями (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору електронна картка є документом на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, на якій обліковується кількість придбаного та ще неотриманого покупцем пального, що надає можливість покупцю отримати таке пальне одноразово або частками на розсуд покупця або держателя ЕК.

Згідно п. 7.1. п.п. (а) рахунок за частину звітного (розрахункового) періоду продавець направляє, а покупець отримує щотижня, кожного вівторка, за допомогою факсу або електронною поштою. У разі неотримання покупцем щотижневого рахунку у порядку, передбаченому цим пунктом, останній зобов'язаний письмово звернутися до продавця, до закінчення тижня, відповідно до 14-го та 28-го числа поточного місяця з листом, у якому він повідомляє про відсутність щотижневого рахунку, та прохання надати суми, які належать до сплати за отриманий товар, та примірник рахунку.

Пунктами (d) п. 7.1. договору, передбачено, що покупець має здійснити розрахунки за поставлений товар протягом трьох робочих днів від дати отримання щотижневого рахунку згідно з умовами п.п. (b) п. 7.1. договору, а саме - за відсутності письмового звернення покупця з приводу неотримання щотижневого рахунку, днем отримання щотижневого рахунку вважається відповідно 14те та 28ме число поточного місяця.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 664 ЦК України зазначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу пального №01/08/14-8 від 01.08.2014 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 1 903 038 грн 74 коп., що підтверджується наступними підписаними видатковими накладними: - 0000 797-6 від 04.08.2014 на суму 140 грн 00 коп.; - РН-0000894 від 31.08.2014 на суму 64 363 грн 93 коп.; - РН-0000967 від 30.09.2014 на суму 411 406 грн 41 коп.; - РН-0001056 від 31.10.2014 на суму 789 256 грн 88 коп.; - РН-0001084 від 31.10.2014 на суму 5 423 грн 83 коп.; - РН-0001193 від 30.11.2014 на суму 630 803 грн 11 коп.; - РН-0001194 від 30.11.2014 на суму 1 644 грн 58 коп.,

Встановлено, що відповідач розрахувався за поставлений товар частково на загальну суму 1 263 228 грн 45 коп., про що свідчать банківські виписки, належним чином засвідчені копії.

Позивачем було вказано, що станом на час розгляду спору за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар у розмірі 639 810 грн. 29 коп.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1.9. укладеного між сторонами договору операційний звіт - звіт процесингового центру, який складений у довільній формі, що містить дані про здійснення операцій із використанням електронних карток та про стан розрахунків за такими операціями за певний період часу. Операційний звіт є документом, який підтверджує факт здійснення поставки товару продавцем, за відсутності належним чином оформлених видаткових накладних.

П. 1.16. договору встановлено, що видаткова накладна - бухгалтерський документ, який містить в собі дані про кількість поставленого товару, вартість поставленого товару, підписи повноважних сторін, печатки сторін, та є документом, який підтверджує факт здійснення продавцем поставки.

При огляді колегією належним чином завірених копій видаткових накладних на поставку позивачем товару відповідачеві, які є належним та допустимим доказом факту поставки товару.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту неналежного виконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором купівлі-продажу пального №01/08/14-8 від 01.08.2014 та факту наявності заборгованості у розмірі 639 810 грн 29 коп., вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у розмірі 639 810 грн 29 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 54 870 грн 45 коп. пені за період з 13.11.2014 по 27.02.2015, 52 293 грн 06 коп. інфляційних втрат за період листопад 2014 року - січень 2015 року, 55 183 грн 78 коп. 30% річних за період з 13.11.2014 по 27.02.2015.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

П. 9.3. договору між сторонами встановлено, що у разі несвоєчасної сплати або несплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити 30% річних від суми заборгованості, починаючи з дати виникнення заборгованості по дату її погашення включно. Таким чином, сторонами в договорі передбачено інший, ніж 3%, розмір річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 9.1. договору у разі несвоєчасної сплати або несплати вартості товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період часу, за який нараховується пеня від несвоєчасно сплаченої або несплаченої суми - вартості товару, що зазначена у відповідних рахунках та видаткових накладних.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ) відповідно до пункту 9.1. договору.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно п.п (d) п. 7.1. договору покупець має здійснити розрахунки за поставлений товар протягом трьох робочих днів, від дати отримання щотижневого рахунку згідно з умовами п.п. (b) п. 7.1. договору, а саме - за відсутності письмового звернення покупця з приводу неотримання щотижневого рахунку, днем отримання щотижневого рахунку вважається відповідно 14те та 28ме число поточного місяця.

Позивачем на виконання умов договору було виставлено наступні рахунки: - № 01/08-94 від 01.08.2014 на суму 64363 грн 93 коп.; - № 04/08-1 від 04.08.2014 на суму 140 грн 00 коп.; - № 01/09-76 від 01.09.2014 на суму 411406 грн 41 коп.; - № 01/10-46 від 01.11.2014 на суму 789256 грн 88 коп.; - № 01/10-75 від 01.11.2014 на суму 5423 грн 84 коп.; - № 01/11-54 від 01.07.2014 на суму 630803 грн 11 коп.; - № 01/11-55 від 01.11.2014 на суму 1644 грн 58 коп.

Відповідач доказів письмового звернення з приводу неотримання рахунків суду не надав, отже, рахунки вважаються отриманими відповідачем 14-го числа кожного місяця в силу умов договору.

Таким чином, оскільки останній рахунок вважається отриманим відповідачем 14.11.2014, прострочка ввиконання зобов'язання з оплати отриманого товару за останнім фактом поставки розпочинається 20.11.2014.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено, що позивачем невірно застосовано період нарахувань. За перерахунком суду, з урахуванням правильного періоду та часткових сплат 22.12.2014 на суму 10 000 грн 00 коп. та 26.12.2014 на суму 5 000 грн 00 коп., з відповідача підлягає стягненню 53 718 грн 44 коп. пені за період з 20.11.2014 по 27.02.2015, 39 478 грн 43 коп. інфляційних втрат за період листопад 2014 року - січень 2015 року та 51 416 грн 38 коп. 30% річних за період з 20.11.2014 по 27.02.2015.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляціійних втрат та 30% річних підлягають задоволенню частково у розмірі 53 718 грн 44 коп. пені, 39 478 грн 43 коп. інфляційних втрат та 51 416 грн 38 коп. 30% річних.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду, а також змістом спірного договору, який укладався між сторонами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "С.А.Е. Груп" на рішення Господарського суду м. Києва від 26.03.2015р. у справі № 910/249/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 26.03.2015р. у справі № 910/249/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/249/15-г повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська