Ухвала суду № 44649322, 28.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2015 року м. Київ К/800/42066/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЛіпського Д.В., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю представника позивача Гарвасюка В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку (далі - ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку), третя особа - ОСОБА_5, про визнання неправомірними дій,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання дій неправомірними, скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві та зобов'язання здійснити виконавчі дії за виконавчим написом. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з травня 2012 року на виконанні у відповідача перебував виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог банку за кредитним договором у розмірі 1490084,44 грн. Однак, у зв'язку з відсутністю дозволу на реалізацію житлового будинку через реєстрацію непонолітніх, 26 квітня 2013 року заступником начальника - ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку винесено постанову ВП № 12655931 про повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з наявністю встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно, що виключає можливість виконання зазначеного припису. Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач просив визнати незаконною і скасувати вказану постанову 26 квітня 2013 року та зобов'язати ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку провести виконавче провадження за виконавчим написом №489, вчиненим 24 квітня 2009 року приватним нотаріусом.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26 квітня 2013 року ВП № 12655931. Скасовано постанову ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26 квітня 2013 року ВП № 12655931. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція).

ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що на момент підписання іпотечного договору неповнолітні діти у квартирі зареєстровані не були, а їх реєстрація після укладення цього договору є неправомірною. Крім того, чинне законодавство не ставить вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в залежність від проживання в ньому будь-яких осіб. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 10 квітня 2008 року на забезпечення виконання кредитного договору, між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

На час укладення цього договору, зареєстрованих осіб у будинку не значилось, що підтверджується довідкою органу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб від 03 квітня 2008 року.

У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_6, 24 квітня 2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тупицькою Ю.Ю. вчинено виконавчий напис № 489 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за яким 07 травня 2009 року відкрито виконавче провадження щодо примусового стягнення нерухомого майна.

26 квітня 2013 року заступником начальника - ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку винесено постанову ВП № 12655931 про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до пункту 9 частини 1 статті 47 Закону № 606-ХІV.

Постанова обґрунтована тим, що наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Донецьку від 10 квітня 2013 року № 138, яким ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку відмовлено у наданні дозволу на реалізацію будинку за адресою: АДРЕСА_1, через реєстрацію в цьому будинку малолітніх дітей.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом № 606-ХІV, відповідно до частини 1 статті 11 якого, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами частин 1, 8 статті 54 Закону №606-ХІV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України від 05 червня 2003 року №898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

За приписами частин 1, 3 Закону № 898-ІV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пунктом 11 іпотечного договору від 10 квітня 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за №2042, визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 11.1. за рішенням суду; 11.2 у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, який може бути оскаржений іпотекодавцем виключно в судовому порядку.

Відповідно до цих пунктів договору, 24 квітня 2009 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про безспірне стягнення на житловий будинок - предмет іпотеки на підставі вказаного договору від 10 квітня 2008 року.

Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначені Інструкцією, пунктом 4.5.9. якої передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що пункт 4.5.9. Інструкції регулює порядок передачі на реалізацію нерухомого майна на підставі рішення суду і його вимоги не поширюються на процедуру звернення стягнення на нерухоме майно за виконавчим написом нотаріуса, виданого на підставі іпотечного договору.

Враховуючи те, що на час укладення договору іпотеки у 2008 році зареєстрованих осіб у будинку не значилось, на час виникнення спірних правовідносин цей договір є чинним і підлягає виконанню, а реєстрація малолітніх дітей здійснена у 2009 році, тобто після застосування обтяження, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність дій відповідача та правильно скасували постанову від 26 квітня 2013 року ВП № 12655931 заступника про повернення виконавчого документу стягувачу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору. Підстав для скасування ухваленого рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 221, 223, 224, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак