Постанова № 44632478, 05.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2015 року 12:03 № 826/364/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі Мині І.І., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури міста Києва

про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: Горіна Р.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Прокуратури міста Києва (далі по тексту -відповідач) про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до нього неправомірно було переведено на тимчасові посади та звільнено з посади у період тимчасової непрацездатності.

Просив суд:

- скасувати наказ про переведення ОСОБА_1 на посаду старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва на час відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною № 2135к від 09.07.2014 як незаконний;

- скасувати наказ про переведення ОСОБА_1 на посаду прокурора прокуратури Печерського району міста Києва на час відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5 № 2813к від 13.08.2014 як незаконний;

- визнати недійним запис про звільнення з роботи (посади), зроблений у трудовій книжці;

- стягнути з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.12.2014 до дня поновлення на посаді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2015 відкрито провадження у справі та призначено до попереднього судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 28.05.2015 позовну заяву в частини скасування наказів про переведення ОСОБА_1 на посаду старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва на час відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною № 2135к від 09.07.2014 як незаконний та про переведення на посаду прокурора прокуратури Печерського району міста Києва на час відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5 № 2813к від 13.08.2014 як незаконний, без розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вважала його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, суду надала письмові заперечення.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 28.05.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебував на службі в органах прокуратури України, зокрема, прокуратурі Печерського району міста Києва.

Наказом прокурора міста Києва № 3982к від 04.12.2014 звільнено юриста 3 класу ОСОБА_1, прийнятого на роботу на час відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5 з посади прокурора прокуратури Печерського району міста Києва з 04.12.2014, на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 стає до роботи з 05.12.2014.

Позивач, вважаючи своє звільнення протиправним, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

На період перебування працівниці у відпустці по вагітності, пологам, догляду за дитиною тощо, роботодавець має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади до фактичного виходу на роботу жінки, що знаходиться у відпустці. З таким працівником укладається строковий трудовий договір (стаття 23 Кодексу законів про працю України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судом встановлено, наказом прокурора міста Києва № 2140к від 31.10.2013, відповідно до статті 46 «Закону України «Про прокуратуру», на підставі наказу ректора Національної академії прокуратури України № 15-пк від 20.06.2013, ОСОБА_1 прийнято для походження переддипломної практики - стажування у прокуратурі Печерського району міста Києва з 01.08.2013.

Наказом прокурора міста Києва від 31.10.2013 № 3144к призначено ОСОБА_1 стажистом на посаду прокурора прокуратури Печерського району міста Києва на умовах строкового трудового договору з 01.11.2013 до 08.05.2014.

Також, наказом прокурора міста Києва № 1069к від 25.04.2014 стажисту на посаді прокурора прокуратури Печерського району міста Києва ОСОБА_1 продовжено строковий трудовий договір до 04.07.2014.

Наказами прокурора міста Києва № 1953к та № 974к від 03.07.2014 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Печерського району міста Києва у зв'язку з закінченням стажування та призначено йому класний чин - юрист 3 класу.

04.07.2014 ОСОБА_1 закінчив Національну академію прокуратури України, отримавши кваліфікацію магістра права.

Згідно наказу прокурора міста Києва № 2135к від 09.07.2014 ОСОБА_1 переведено на посаду старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4 з посади прокурора цієї прокуратури.

У подальшому наказом прокурора міста Києва № 2813к від 13.08.2014 ОСОБА_1 переведено на посаду прокурора прокуратури Печерського району міста Києва на час відпустки по вагітності та пологам ОСОБА_5 з 13.08.2014.

Із зазначеного вище вбачається, що першим робочим місцем ОСОБА_1 є - посада прокурора прокуратури Печерського району міста Києва з 03.07.2014.

Разом з тим, статтею 197 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) визначено, що працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Термін «перше робоче місце» визначено статтею 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 N 2998-XII, це - місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби.

Тобто, приписи статті 197 Кодексу законів про працю України законодавець залишив у вигляді загального положення, обмеживши строк надання першого робочого місця громадянину України віком до 28 років не менш ніж двома роками.

Як встановлено судом, позивач отримав вищу освіту 04.07.2014, працював в прокуратурі Печерського району міста Києва з 03.07.2014 по 04.12.2014 та на час звільнення його вік становив 23 роки.

З системного аналізу зазначеного вище, суд вважає, звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України відповідачем був повинен здійснюватися з урахуванням норм 197 цього Кодексу, чого останнім зроблено не було.

Суду не надано доказів наявності вакантних посад в органах прокуратури міста Києва, які за кваліфікацією мав можливість обіймати позивач, того що ці посади були запропоновані позивачу, але він відмовився бути переведеним.

Водночас, з аналізу приписів статті 36 Кодексу законів про працю України вбачається, що у разі коли у працівника закінчилась відпустка по вагітності та пологам, догляду за дитиною тощо, або ж такий працівник виявив бажання приступити до роботи, перебуваючи у цій відпустці, то він виходить на посаду, яку обіймав до отримання цієї відпустки. Інший працівник, який на час перебування зазначеного працівника у відпустці працював на цій посаді за строковим трудовим договором, підлягає звільненню за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (закінчення строкового трудового договору).

Тобто, настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.

Позивача звільнено з посади 04.12.2014 у зв'язку з тим, що ОСОБА_5, на час відпустки по вагітності та пологам якої позивача було прийнято на посаду прокурора прокуратури Печерського району міста Києва, вирішила стати до роботи 05.12.2014.

Слід зазначити, що на вимогу суду представником відповідача не надано доказів того, що ОСОБА_5 дійсно приступила до виконання своїх обов'язків, зокрема, табелю робочого часу працівників прокуратури Печерського району міста Києва, тобто не підтверджено настання обумовленого для припинення строкового трудового договору позивача факту.

Суд доходить до висновку, що при дослідженні обставин, які стали причиною звільнення позивача, відповідач діяв односторонньо, поверхово, без урахування віку та досвіду служби позивача.

Разом з тим, позивача звільнено з посади 04.12.2014, але як встановлено судом, згідно листка непрацездатності серія АГЗ № 783602, виданого 24.11.2014 Державним закладом «Республіканська клінічна лікарня МОЗ України» позивач з 24.11.2014 по 05.12.2014 перебував на лікарняному.

За змістом частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував про правомірність звільнення позивача саме 04.12.2014, оскільки згідно інформації Київського міського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 15.01.2015 № 119-08 та від 30.01.2015 № 281-08 за результатами проведених перевірок установлено, що лікарняні листи серія АГІ № 975361 з 25.09.2014 по 03.10.2014 та серія АГІ № 43228 з 06.10.2014 по 24.10.2014, видані на ім'я ОСОБА_1 з порушенням Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455; лікарняні листи серії АГЗ № 762936 з 27.10.2014 по 31.10.2014 та серії АГЗ № 362224 з 01.11.2014 по 21.11.2014 необґрунтовано та з порушеннями вказаної Інструкції, а також лікарняний лист серії АГЗ № 783602 з 24.11.2014 по 28.11.2014 продовжений з 29.11.2014 по 05.12.2014 необґрунтовано та з порушенням зазначено Інструкції.

Суд, у відповідності до норм частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та зазначає, що не приймає зазначені доводи відповідача до уваги з огляду на наступне.

З вказаних листів Фонду від 15.01.2015 № 119-08 та від 30.01.2015 № 281-08 вбачається, що невідповідність листів непрацездатності Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455, полягає у неналежному їх оформлені, що не спростовує тимчасову непрацездатність позивача.

Зазначене підтверджується тим, що позивача звільнено відповідачем з посади у зв'язку з закінченням строку трудового договору, а не за прогул. Крім того, на час звільнення позивача, відповідачу не було відомо про невідповідність лікарняних позивача нормам Інструкції, втім останнього все ж було неправомірно звільнено у період його тимчасової непрацездатності.

Суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Таким чином, суд доходить висновку, що наказом прокурора міста Києва № 3982к від 04.12.2014 позивача неправомірно звільнено з посади в період його тимчасової непрацездатності, проте, позивач не заявляє вимогою позову скасування даного наказу.

Норми статті 235 Кодексу законів про працю України є нормами прямої дії, які зобов'язують орган, що розглядає трудовий спір, поновити незаконно звільненого працівника саме на попередню роботу, без урахування можливого призначення на посаду іншої особи.

З метою поновлення порушеного права відповідача, керуючись частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, в зв'язку з чим, суд, з урахуванням вищевикладеного, вважає, що наказ прокурора міста Києва № 3982к від 04.12.2014 про звільнення ОСОБА_1 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивач - поновленню на посаді прокурора прокуратури Печерського району міста Києва з 05.12.2014.

Крім того, однією з вимог позову є визнання недійсним запису № 07 від 04.12.2014 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади згідно пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Зі змісту статті 48 Кодексу законів про працю України слідує, що на працівника, який працює на підприємстві, ведуться трудові книжки .

Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110.

Пунктом 2.10 Інструкції встановлено в якому порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, звільнений …» і зазначається нове формулювання.

Отже, наслідком висновку про незаконність звільнення працівника є поновлення його на роботі, процедура якого включає в себе визнання недійсним запису про попереднє звільнення. Тобто, вимога позову про визнання недійсним запису про звільнення є вимогою, яка дублює вимогу про поновлення на роботі.

Виходячи з вказаних положень та за встановлених судом обставин, а саме визнання неправомірним звільнення позивача, тобто поновлення між сторонами службових відносин, підстави задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним запис про звільнення з роботи (посади), відсутні.

Також, згідно частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Заробітна плата позивача згідно довідки прокуратури міста Києва № 18/52 від 05.02.2015 за два останні місяці, що передували звільненню, становила 7 463,19 грн.

З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02. 1995 за №100 (в редакції на час виникнення спірних відносин) та листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 за N 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», позивачу належить до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.12.2014 по день поновлення на посаді.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини, враховуючи зміст частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних доказів правомірності звільнення позивача.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Судовий збір у відповідності до вимог ст. 94 КАС України та ст.5 Закону України «Про судовий збір» зі сторін не стягується.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури міста Києва від 04 грудня 2014 року № 3982к про звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Печерського району міста Києва з 05 грудня 2014 року.

4. Стягнути з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 грудня 2014 року по день поновлення на посаді.

5. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора прокуратури Печерського району міста Києва з 05 грудня 2014 року та присудження виплати йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови виготовлений 05.06.2015.