Постанова № 44632176, 27.05.2015, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/1557/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року м. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіМатущака В.В. при секретаріЖуковському Д.Є. за участі:представника позивача: Романюка С.Б., представника відповідача: Рисюка П.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промлит-1" до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промлит-1" звернулося до суду з позовом до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2014 №00004062201, складеного на підставі акта про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Промлит-1», код ЄДРПОУ 38418053 з питань достовірності правильності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2014 по 31.08.2014 №1751/22/38418053 від 26.11.2014, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 16669,00 грн. і нараховані штрафні санкції в сумі 8334,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки базується на безпідставних висновках відповідача про відсутність реальних наслідків господарських операцій з придбання у липні-серпні 2014 товару від ТОВ «Торгвеста», які фактично не здійснювались. Вважає, що має всі первинні документи, оформлення яких передбачене Податковим кодексом України (надалі - ПК України) та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а висновки щодо відсутності реального виконання господарського договору, укладеного з зазначеним господарюючим суб'єктом, суперечать вимогам законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважає спірне податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 №000406221 законним, оскільки порушення позивачем п. 98.2 та п.198.6 ст.198 ПК України та заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за липень-серпень 2014 на загальну суму 16669,00 грн. за рахунок безпідставного віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість в зазначеній сумі по операціях з придбання від ТОВ «Торгвеста» товару, які фактично не здійснювались та не підтверджені документально, встановлене під час перевірки позивача та зафіксоване в акті перевірки №1751/38418053 від 26.11.2014.

На думку представника відповідача, недоведеність реальності здійснення юридичною особою господарських операцій свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі, що у свою чергу, позбавляє платника податків права на формування податкового кредиту.

Заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 30.10.2014 №98 та №99, в період з 30.10.2014 по 19.11.2014 посадовими особами Красилівської ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Промлит-1» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по проведених фінансово-господарських операціях із ТОВ "Протектід", ТОВ "Гео-ленд Лімітед", ТОВ "Тріумф", ТОВ "Торгвеста" за період з 01.07.2014 по 31.08.2014, за результатами якої складено акт від 26.11.2014 №1751/22/38418053 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період, що перевірявся, у загальному розмірі 16669,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 №0004062201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 25003,50 грн., з яких 16669,00 грн. - за основним платежем та 8334,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як слідує з акту перевірки та матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Торгвеста», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з вказаним контрагентом були укладені без мети настання реальних наслідків і відсутність необхідних умов для здійснення ТОВ «Торгвеста» господарської діяльності.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п.198.2 ст.198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), відповідно до п.98.4 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 ст.201 ПК України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Також, згідно п.36.1, п.36.5 ст.36, п.38.1 ст.38, п.44.1 ст.44, п.47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному контролюючим органом періоді ТОВ "Промлит-1", в межах своєї господарської діяльності, було укладено договір №1-07 від 01.07.2014 із контрагентом-постачальником ТОВ «Торгвеста» щодо поставки плитки чавунної.

В подальшому придбані у ТОВ "Торгвеста" товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності, а саме для виготовлення на замовлення ДП "Красилівський агрегатний завод" колосникової решітки та дверцят, а також на замовлення ТОВ "Промислове транспортне обладнання" виготовлення гальмівних колодок.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ «Торгвеста» правочинів, через відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності. При цьому відповідач посилався на протокол допиту ОСОБА_5, складеного старшим слідчим СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ГУ Міндоходів України старшим лейтенантом Козак Л.С., де ОСОБА_5 - директор ТОВ "Торгвеста" повідомив, що ніколи не вів підприємницької діяльності, печаток не отримував, жодних первинних документів не підписував.

Однак, суд зазначає, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії - заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом-постачальником мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємство ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мало, що зумовлює хибність висновків контролюючого органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що під час розгляду справи було спростовано висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, тому відсутні і підстави для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8334,50 грн.

Таким чином, суд вважає, що податкове повідомлення - рішення від 09.12.2014 №0004062201 форми "Р" є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладені норми відповідачем не доведена правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, а отже позовні вимоги позивача про визнання його протиправним та скасування слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.158-163, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області форми "Р" від 09.12.2014 №00004062201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промлит-1" понесені судові витрати в розмірі 255 (двісті п'ятдесят п'ять) грн. 78 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2015 року

Суддя/підпис/В.В. Матущак"Згідно з оригіналом" Суддя В.В. Матущак